Грошовий характер цінних паперів як документів визначається тим, що більшість їх різновидів має грошову оцінку, виражену в їхній номінальній вартості. Крім того, емісія біль- шості їх видів є підставою виникнення грошового зобов’язання їх емітента перед першим і кожним із наступних набувачів прав на них. Зобов’язальний характер приписують і змісту грошей. Ф. С. Карагусов стверджує, що «оскільки грошима є безумовні зобов’язання Національного банку, то готівкові гроші є формою існування грошей» . Це його судження (поряд з реаліями чинного цивільного законодавства України і цивілістичної доктрини) дає підстави поставити проблему допустимості розгляду грошей як безумовних зобов’язань Національного банку України і накреслити шляхи її вирішення. Такий підхід до визначення правової природи грошей нівелює, на наш погляд, їх юридичну своєрідність і дає змогу практично ототожнити їхню із цінними паперами, емітентом яких є держава, що є теоретично необґрунтованим. Погодившись із тим, що готівкові і безготівкові кошти є формами існування грошей, слід звернути увагу на дискусійність і недостатню моти- вованість наведеного твердження в цілому. З урахуванням запро- понованого Ф. С. Карагусовим підходу розгляд готівкових коштів, що є в нашій країні законним платіжним засобом (гривні), як безу- мовних зобов’язань Національного банку України (пам’ятаючи про те, що він є єдиним національним емісійним центром) перед усіма власниками грошей, дає змогу порушити питання про характер їхніх прав і обов’язків, які кореспондують їм. Якщо ці права і обов’язки мають зобов’язальний характер, то хто є суб’єктом прав вимоги, а хто — обов’ язків, що їм кореспондуються, і в чому вони полягають? На це питання можна з упевненістю відповісти, що ніхто з усієї сукупності власників готівкових грошових коштів не має тотожних змісту зобов’язальних відносин прав вимоги вчинення певних дій або утримання від їхнього вчинення, звернених до Національного банку України.

Останній, у свою чергу, не має ніяких обов’язків, що кореспондують указаним правам вимоги. Функції Національного банку України, що полягають у забезпеченні обов’язковості (безу- мовності) прийому національної грошової одиниці всіма суб’єктами цивільного обороту, недопущенні інфляційних процесів і підтримці її стабільності усередині країни, а також курсу стосовно основних вільно конвертованих валют світу тощо, не можуть розглядатися як цивільно-правові обов’язки, оскільки мають політико-економічний і публічний характер. Подібність між змістом цінних паперів і грошей слід розглядати в іншому ракурсі.

Товарний характер і оборотоздатність цінних паперів як об’єкта-інструмента посвідчення майнових прав, що є змістом грошового зобов’язання відповідного емітента, дозволили деяким їх видам виконувати в цивільному обороті функції, прита- манні грошам. Зокрема, найбільш подібними до грошей цінними паперами в розглядуваному аспекті є вексель і чек як інструменти забезпечення платежів і розрахунків. Відповідно до чинного век- сельного законодавства вексель може виконувати роль інструмента, видача (передача) якого є підставою припинення попереднього зобов’язання і виникнення нового (вексельного). Згідно з ч. 3 ст. 4 Закону України «Про обіг векселів в Україні» «у разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов’язання по платежу за цим договором і виникають грошові зобов’язання по платежу за векселем». Передача грошових коштів, тобто платіж, є одним із найбільш важливих елементів належного виконання грошового зобов’язання і також призводить до його припинення. Як найбільш ранній за часом виникнення цінний папір вексель є об’єктом- інструментом, що має похідний стосовно грошей характер. Його конструювання було обумовлене здійсненням кредитно-гро- шових операцій, у яких він певним чином заміняв готівкові гроші . Зокрема, вексель у цьому аспекті може мати правове значення об’єкта-інструмента кредитування. Адже завдяки його емісії платіж переноситься на визначений умовами його видачі строк. Слід зазна- чити, що не тільки вексель, але й деякі інші різновиди цінних паперів можуть виконувати в цивільному обороті аналогічне функціональне призначення. У зв’язку з цим цінні папери, що посвідчують майнові права, засновані на грошових зобов’язаннях, учені-економісти іноді називають «кредитними грошима» . Зокрема, до кредитних грошей вони відносять вексель, акцептований вексель, банкноту, банківський депозит, чек, електронні гроші і кредитні картки .
Віднесення цінних паперів, емісія яких має наслідком виникнення грошового зобов’язання, до кредитних грошей обумовлене тим, що як особливий об’єкт-інструмент вони виконують у кредитно-грошовій сфері деякі функції, притаманні грошам. Зокрема, чек у вказаному розрізі має значення об’єкта-інструмента функціонування платіжного обороту. Вексель підлягає розгляду як об’єкт-інструмент забезпечення кредитних і розрахункових правовідносин. Казначейські зобов’язання, облігації, ощадні сертифікати та інші боргові цінні папери в країнах із високим рівнем розвитку економіки є об’єктом-інструментом за- безпечення заміщення не тільки готівкових грошей, але й товарних мас (поданих у вигляді оборотного капіталу). Представники еконо- Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 24. – Ст. 128. мічної науки твердять про те, що в країнах із розвинутою ринковою економікою «не гроші виступають у формі грошового капіталу, а гро- шовий капітал — у формі кредитних грошей» . Як приклад останніх Г. А. Козлов приводить вексель і «банкноти — кредитні гроші, що випускаються банком» .

Однак якщо застосування терміна «кредитні гроші» є виправданим в економічній науці, то в цивілістиці він не відповідає необхідному для юридичної термінології ступеню точності і визначеності при позначенні відповідних правових явищ. Розгля- немо умовність досліджуваного термінологічного словосполучення на прикладі інструментальної правової природи векселя як одного з найбільш споріднених з грошовими коштами різновидів цінних паперів, що ним охоплюються. Вексель за своєю природою не може бути віднесений до гро- шей, оскільки він є цінним папером, що посвідчує боргове майнове право, корелят якого визначений обов’язком векселедавця по закін- ченні строку його обігу здійснити грошовий платіж, тобто сплатити обумовлену його реквізитами грошову суму векселедержателю. Очевидно, що посвідчене векселем боргове майнове право, яке визначає обов’язок векселедавця сплатити в майбутньому відповідну грошову суму кредитору і надає право вимоги вчинення цих дій останньому векселедержателю, має самостійну, відмінну від гро- шей правову природу.