Виходячи з цього, публічна достовірність цінного папера визначає юридичну презумпцію дійсності і здійсненності посвід- ченого ним майнового права. Встановлена в правових нормах, що закріплюють правовий режим цінних паперів, публічна достовір- ність є ознакою, що відрізняє їх від інших об’єктів цивільних прав. Д. В. Мурзін зазначає з цього приводу: «Публічна достовірність є не тільки однією з найбільш загальновідомих ознак цінного папера, але і традиційно вважається характерною їх особливістю» . Цей висновок видається важливим, виходячи з мети цього досліджен- ня — показати специфіку цінних паперів як об’єктів цивільних прав і обґрунтувати їх особливе інструментальне призначення в механізмі правового регулювання емісійно-посвідчувальних від- носин.

Виражена в правових нормах, що встановлюють правовий режим цінних паперів, публічна достовірність підлягає розгляду як ознака, наявність якої забезпечує реалізацію певних цілей, задля досягнення яких забезпечується особливий порядок правового регулювання відносин, що виникають у сфері їх випуску та обігу. Такими цілями, зокрема, є забезпечення максимального рівня дові- ри суб’єктів цивільного права до цінних паперів і максимальної подібності до обороту речей (а може, і вищої) оборотоздатності посвідчених ними майнових прав. Аналогічного підходу до можливості дослідження публічної достовірності як їх ознаки дотримується й А. П. Сергєєв, зазна- чаючи з цього приводу наступне.

Цінним паперам притаманна ознака публічної достовірності. Її суть полягає в тому, що законом гранично обмежене коло тих підстав, спираючись на які борж- ник має право відмовитися від виконання покладеного на нього обов’язку. Зокрема, оформлений за всіма правилами цінний папір не може бути оскаржений боржником із посиланням на відсут- ність підстави виникнення зобов’ язання або на його недійсність. Допускаються лише заперечення за формальними підставами, зокрема посилання на пропуск строку надання цінного папера до виконання або заперечення дійсності цінного папера з посиланням на його фальсифікацію чи підробку. Власник документарного цін- ного папера, який виявив його підробку, має право пред’явити до особи, яка передала йому документ, вимогу про належне виконання зобов’язання, що виникло у зв’язку з його оформленням і емісією, і про відшкодування збитків . Є. О. Суханов прояв одного із аспектів публічної достовір- ності вбачає в обов’язку боржника за цінним папером здійснити виконання по ньому, впевнившись лише в наявності необхідних реквізитів, що становлять зміст документа, а також у відсутності необхідності для її власника перевіряти підставу, за якою його видано, цілком довіряючи притаманним йому формальним ознакам .

Базуючись на висновках Є. О. Суханова, можна вважати, що публічна достовірність пов’язана не тільки з абстрактністю, а й з іншими ознаками цінних паперів. Це дає підстави говорити про взаємозв’язок і взаємозалежність всіх основних ознак цінних паперів, що визначають їх інструментальну природу. Зокрема, врахування публічної достовірності має визначальне значення і в ході розгляду легітимації як ознаки цінних паперів. Взаємозв’язок публічної достовірності і легітимації полягає у звуженні кола мож- ливих заперечень при здійсненні посвідченого цінним папером майнового права, що потенційно можуть бути заявлені учасниками емісійно-посвідчувальних правовідносин, а відтак і у встановленні більшого ступеня легітимності правового становища управомо- женої в них особи.

Публічна достовірність обумовлює й особливе правове становище першого і наступних правоволодільців за цінними паперами стосовно їх емітентів. Це дає змогу розглядати автономність прав всіх наступних (після першого) набувачів цінних паперів як їх окрему ознаку, що також взаємопов’язана з іншими, зокрема з їх публічною достовірністю. Автономність як ознака цінних паперів уперше була встанов- лена В. М. Гордоном. З приводу цієї ознаки цінних паперів він зазначав: «Особа, яка придбала цінний папір законним порядком в іншого, має право вимоги незалежно від прав на неї попередника, інакше кажучи, користується своїм правом автономно» .

Про не- залежність прав пред’явника цінного папера від прав його попередників писав і М. М. Агарков . Автономність цінних паперів як їх ознака додатково ілюструє обстоювану презумпцію щодо визнан- ня сертифікатів (включаючи глобальні) цінних паперів як форми односторонньо-зобов’язуючого правочину, що вчиняє емітент, зобов’язуючись здійснити свій обов’язок протягом визначеного їх реквізитами строку не тільки першим набувачам прав на них, але і всім іншим особам. Запропонований інструментальний підхід до визначення правової природи цінних паперів дозволяє аргумен- товано пояснити правило автономності (тобто незалежності від вад волевиявлення їх правопопередників та інших порушень, не пов’язаних з невиконанням вимог законодавства щодо їх форми і реквізитів) посвідчених цінними паперами майнових прав цих осіб.

Саме автономність цінного папера, або незалежність прав кожного правоволодільця за ним від прав правопопередників, забезпечує його оборотоздатність на рівні обороту речей. Кожний наступний набувач цінних паперів повинен бути твердо впевнений у тому, що за умови їх законного придбання у особи, яка не є їх емітентом, він зможе здійснити посвідчені майнові права. Така впевненість повинна бути забезпечена йому з урахуванням того, що він вступає у зобов’язальні відносини з емітентом не безпосередньо, а опосе- редковано — приймаючи у подальшому від первісного і наступних правоволодільців виражене в цінному папері його одностороннє зобов’язання виконати обов’язки, що кореспондують посвідченим ним майновим (як правило, зобов’язальним) правам.

Презентація як ознака цінних паперів, на думку В. М. Гордо- на, полягає в необхідності їх пред’явлення зобов’язаній особі і прийнятті від останньої виконання посвідченого ними майнового права. «І, нарешті, на засадах презентації, — писав він, — неодмін- ною умовою вимоги за цінним папером є презентація його, тобто пред’явлення його боржнику і вручення замість виконання» . Пре- зентація є виразом унікального інструментального призначення цінних паперів у механізмі правореалізації. Жоден цивілістичний інструмент не має подібної значущості в ньому. Виняток становить хіба що боргова розписка, але і вона не завжди підлягає презента- ції (пред’явленню) і не обов’язково передається боржнику взамін прийняття посвідченого нею зобов’язання. Боржник у боргових правовідносинах, підставою виникнення яких є договір, а не пра- вочин, формою якого є сертифікат документарного цінного папера, може набути впевненості у юридичному блокуванні в майбутньому небажаної для нього можливості повторного виконання ним свого зобов’ язання шляхом вимоги від кредитора написання зустріч- ної розписки про отримання боргу. В емісійно-посвідчувальних відносинах діє інший механізм, у якому акт презентації відіграє особливу роль.

Презентація як нормативно передбачена необхідність пред’явлення документарних цінних паперів для здійснення посвідчених ними майнових прав була детально досліджена М. М. Агарковим як одна з основних їх ознак. З цього приводу правник писав: «Від- носно цілого ряду паперів (вексель, чек, акція і т. д.) пред’явлення папера необхідно для здійснення вираженого в ньому права. Такі документи називаються цінними паперами. Це поняття обіймає собою велику розмаїтість цінних паперів, — акції, облігації, век- сель, чек, вкладні документи кредитних установ, банківські білети, коносамент, складське свідоцтво тощо» . Слід підкреслити, що застосовуваний відомим правником фразеологічний зворот «ви- раженого в цінному папері права» також є свідченням на користь усвідомлення ним його інструментальної значущості як правової форми вираження посвідчених документом майнових прав.

Надалі, у ході викладення запропонованого М. М. Агарковим підходу до визначення презентації як ознаки документарних цінних паперів, буде витримуватися запропонована ним фразеологія. Правове зна- чення необхідності пред’явлення цінного папера для здійснення вираженого в ньому майнового права М. М. Агарков розглядав у двох аспектах. По-перше, пред’явлення цінного папера легіти- мує кредитора як суб’єкта посвідченого ним майнового права. Для одержання виконання за цінним папером кредитор повинен пред’явити цінний папір боржнику. Без його пред’явлення креди- тор може бути позбавлений можливості реалізувати належне йому право вимоги за цінним папером. За умови часткового виконання за цінним папером (виплата відсотків, дивідендів і т. ін.) документ, як правило, залишається у володінні кредитора. Належне виконання вираженого в цінному папері зобов’язання в повному обсязі тягне за собою його припинення.

У цьому разі цінний папір залишається у володінні боржника. Інакше в нього не буде впевненості в тому, що документ не буде пред’явлений йому до виконання двічі. Тому боржник має право відмовити у виконанні, якщо цінний папір йому не пред’явлений або не вручений для вилучення замість виконан- ня за ним. По-друге, боржник за цінним папером зобов’язаний виконати своє зобов’ язання тільки пред’явнику цінного папера. У цьому полягає інструментальне значення акту його пред’явлення стосовно боржника. Цінний папір підлягає пред’явленню борж- нику й у тому разі, коли кредитор доручив прийняття виконання третій особі (наприклад, за дорученням). В останньому випадку боржник повинен пересвідчитися у правомірності права вимоги, виходячи зі змісту не тільки пред’явленого йому до виконання цінного папера, а й документа, що засвідчує правоможності його пред’явника .