За загальним правилом емітент повинен виконати своє зобов’язання за цінним папером на пред’явника його пред’явнику (або особі, легітимо- ваній відповідним встановленим законодавством способом), не перевіряючи законність підстави володіння ними. Інший законо- давчий підхід істотно підірвав би довіру потенційних інвесторів до цінних паперів. У такому разі нівельованим було б інструментальне призначення цінних паперів у механізмі правового регулювання емісійно-посвідчувальних відносин як надійного правового засобу, що забезпечує інвестування вільних коштів інвесторів в економіку, функціонування грошово-фінансової системи України, а також вирішення інших важливих завдань цивільного обороту. Пропозиція В. А. Бєлова щораз піддавати перевірці наявність і дійсність підстави виникнення прав на більшість документарних цінних паперів входить у суперечність із такою тісно пов’язаною з абстрактністю їх ознакою, як публічна достовірність.

Визнання каузального характеру більшості цінних паперів викликає, як наслі- док, необхідність при вчиненні кожного подальшого після їх емісії правочину відносно цінних паперів перевіряти законність підстави виникнення прав на них, що обмежує їхню вільну оборотоздатність і підриває кредит довіри до них як грошових, товарних, похідних та інших інструментів. Разом з тим, не слід забувати, що саме завдяки надійним легітимаційним властивостям, оборотоздатності і підвищеній довірі потенційних правоволодільців до цінних папе- рів (і, як наслідок, доздійсненності посвідчених ними майнових прав) як надійного інструмента забезпечення різноманітних потреб цивільного обороту вони й набули такого значного поширення в Україні та інших країнах світу.

У контексті розгляду абстрактності цінних паперів заслуговує на увагу спостереження О. С. Йоффе, висловлене ним у зв’язку з аналізом правового режиму векселів. Він зазначав: «Якщо борж- ник доведе недобросовісність векселедержателя, який придбав, наприклад, завідомо викрадений, безгрошовий або безтоварний вексель, він звільняється від сплати вексельного боргу. Таким чином, Конвенція 1930 року передбачає не повну (матеріальну) абстрактність векселя, що виключає будь-які посилання на від- сутність підстави, а лише відносну (процесуальну), що допускає заперечення, які засновані на добросовісності векселедержателя» . Виходячи з цього, Д. В. Мурзін доходить висновку про те, що абс- трактність є матеріальною ознакою цінних паперів, а їх процесуальною властивістю є публічна достовірність . Аналізуючи співвідношення абс- трактності, публічної достовірності та обґрунтованої М. М. Агарковим необхідності пред’явлення цінного папера для здійснення посвід- ченого ним майнового права, він наголошує на тому, що публічна достовірність є процесуальною стороною абстрактності цінного папера, а його презентаційність являє собою формальну сторону останьої.

Іншими словами, абстрактність цінного папера є підста- вою його публічної достовірності, що виражається в необхідності пред’явлення (презентації) документа для здійснення вираженого в ньому права . Наведені твердження є дискусійними і підлягають додатковому аналізу. Зокрема, уточненню підлягає висновок стосовно особливостей зв’язку абстрактності з публічною достовірністю цінних паперів. Першість у дослідженні зв’язку абстрактності і публічної достовір- ності цінних паперів як притаманних їм ознак також належить М. М. Агаркову . Наведене судження Д. В. Мурзіна про те, що «публічна достовірність є процесуальною стороною абстракт- ності цінного папера», видається спірним. Положення ч. 2 ст. 198 ЦК України належать до норм матеріального права. Вони поляга- ють в імперативному встановленні для емітента обов’язку вико- нати зобов’язання, що виникає у зв’язку з оформленням та емісією цінного папера, управоможеній за документом особі без права поси- латися в обґрунтування відмови від виконання на його недійсність або відсутність підстави виникнення.

Природно, що ці положення повинні обов’язково враховуватися в разі можливого спору при його розгляді відповідним юрисдикційним органом з урахуванням приписів матеріальних норм права. У нормальному, непорушеному стані правових зв’язків між суб’єктами емісійно- посвідчувальних правовідносин аналізовані положення повинні розглядатись як один із різновидів нормативно визначених способів правового регулюван- ня — зобов’язувань. З огляду на викладене вважаємо за необхідне розглядати публічну достовірність і абстрактність як ознаки цінних паперів з урахуванням їх взаємозв’язку і взаємозалежності. Взаємозв’язок публічної достовірності з такою властивістю цінних паперів, як абстрактність, породжує нові проблеми сучасної теорії цінних паперів.

У літературі з цього приводу зазначається, що абстрактність є загальною рисою правочинів, що є підставою виникнення майнових прав, посвідчених цінними паперами, і це пояснює їх публічну достовірність. У той же час дослідники пра- вової природи цінних паперів допускали і допускають не тільки їхню абстрактність. Як уже говорилося, окремі види правочинів, що слугують підставою виникнення посвідчених цінними папера- ми майнових прав, можуть визнаватися каузальними за умови, що в їх змісті відображено умови основного правочину . Д. В. Мурзін, визнає більшість розглядуваних правочинів каузальними, однак наголошує на тому, що «питання про підставу правочину лежить за межами власне права або виводить останнє в іншу галузь — га- лузь справедливості» .

Це твердження, проте, викликає запере- чення. Кауза, на відміну від мотиву вчинення правочину, не має суб’єктивного характеру, а тому підлягає встановленню, виходячи з вираженого зовні волевиявлення суб’єктів емісійно-посвідчу- вальних правовідносин і може бути об’єктивно визначена в разі виникнення майнового спору між ними. Таким чином, у деяких випадках слід враховувати підставу правочину, що встановлює правовідношення за цінним папером і засновану на ньому його каузальність. Матеріальна підстава оформлення і видачі цінного папера може об’єктивно свідчити про справжні наміри учасників правочину, що слугує підставою виникнення посвідчених ним май- нових прав. Виходячи з цього, публічна достовірність як ознака, заснована на абстрактності цінного папера, є загальним правилом, а каузальність — винятком із нього.

Слід зазначити, що публічну достовірність М. М. Агарков розглядав у більш широкому аспекті, ніж це випливає зі змісту наведених положень нового ЦК України. Публічна достовірність у його розумінні — це властивість цінних паперів, що виключає можливість будь-яких заперечень, не заснованих на обставинах, які не набули вираження в тексті документа . Іншими словами, в широкому розумінні публічна достовірність означає, що посвідчене цінним папером майнове право повинно сприйматися наявними і потенційними учасниками досліджуваних правовід- носин як достовірне, дійсне і здійсненне, доки не буде доведене інше.