Цінні папери мають інструментальне значення для засвідчення законності набуття і правомірності передачі або здійс- нення в майбутньому посвідчених ними майнових прав (тобто легі- тимації правоволодільців) на всіх стадіях забезпечення регламента- ційного впливу механізму правового регулювання емісійно-посвід- чувальних відносин. Зокрема, вже на час встановлення відповідних правовідносин за допомогою оформлення і видачі цінного папера (емісії) він набуває інструментально-легітимаційного значення.

В цей момент воно полягає у з’ясуванні правомірності (легітим- ності, законності) самого факту виникнення правовідносин між управоможеною і зобов’язаною за цінним папером особами, а та- кож у можливості визначення, виходячи із змісту посвідченого ним майнового права, характеру і обсягу останнього. Відтепер цінний папір буде мати інструментальне значення правовстановлюючого документа, правового титулу, який забезпечує не тільки освідчення самого факту встановлення посвідченого ним майнового права, але і засобу забезпечення легітимації його володільця у відносинах з його емітентом і третіми особами. Отже, вже з моменту його емісії цінний папір у значенні інструмента посвідчення відповідного майнового права має легітимаційне значення не тільки для управо- моженої і зобов’язаної особи у правовідносинах, що ґрунтуються на його оформленні і видачі, але й для третіх осіб.

Причому якщо розглядати легітимацію в широкому значенні — як посвідчення (визначення) законності якогось права, повноваження , то коло цих осіб є досить широким. Цінний папір як об’єкт-інструмент легітимації (визначення законності володіння з боку правоволодільця) посвідчених ним майнових прав може мати значення для суду при вирішенні спорів щодо віднесення цінних паперів до різновидів майна, яке становить спільну сумісну власність подружжя або належить кожному з них окремо. Один із подружжя може наполягати на тому, що цінний папір придбаний ним до вступу в шлюб, або ж у період шлюбу, або отриманий як за договором дарування, або в порядку спадкування, або був придбаний за рахунок власних коштів. Як слушно зауважує І. В. Жилінкова , правовий режим цінних паперів, що належать подружжю на праві власності, залежить від їх виду, характеру, а також часу і порядку придбання.

Для правильного вирішення спору в цьому випадку інструментально-легітимаційне значення матиме не тільки виражена в тексті цінного папера інформація, що стосується характеру та змісту посвідченого ним майнового права. Додаткове правове значення матимуть дата його придбання (до моменту шлюбу або після його укладення), підстава, за якою він був придбаний (дарування, спадкування чи купівля-продаж або інші правочини). Правове значення матимуть також належність грошових коштів, за рахунок яких були придбані цінні папери, особисто одному з подружжя або можливість їх віднесення до майна, що становить їхню спільну сумісну власність, а також інші обставини, передбачені ст. 57 Сімейного кодексу України. Цінний папір, починаючи з моменту його випуску в обіг, має інструментально-легітимаційне значення не тільки для його емі- тента при здійсненні посвідченого ним майнового права, а й для посадових осіб відповідних державних органів. Як об’єкт-інстру- мент визначення законності майнових прав їх володільців цінні папери можуть мати легітимаційне значення для посадових осіб, що провадять виїмку документів або накладають арешт на майно особи згідно з постановою слідчого, ухвалою суду або іншого уповноваженого органу. Арешт майна можливий, наприклад, за постановою слідчого, якщо власник цінних паперів підозрюється в учиненні злочину з корисливих мотивів.

Слідчий може винести постанову про арешт майна підозрюваного, якщо санкція статті, яка встановлює відповідальність за злочин, у вчиненні якого він підозрюється, передбачає як покарання конфіскацію майна. Інс- трументально-легітимаційне значення цінних паперів у цьому разі полягає в тому, що іменні або ордерні документи, виписані на ім’я проживаючих разом із підозрюваним осіб, арешту не під- лягають, оскільки легітимують їх як володільців цих документів.

Визначаючи законність прав відповідної особи на документарні або бездокументарні цінні папери, слід враховувати положення п. 4 ст. 5 Закону України «Про Національну депозитарну систему і особливості електронного обігу цінних паперів в Україні». Від- повідно до вказаної норми, «підтвердженням права власності на цінні папери є сертифікат, а в разі знерухомлення цінних паперів чи їх емісії в бездокументарній формі — виписка з рахунку в цін- них паперах, яку зберігач зобов’язаний надавати власнику цінних паперів».

Слід зазначити, що виписка з рахунку в цінних паперах не може визнаватися формою функціонування бездокументарного цінного папера в цивільному обороті, оскільки, згідно з законодавством, її передача (на відміну від документарного цінного папера) не може бути предметом правочинів, правовою метою вчинення яких є перехід права власності на них. Виписка з рахунку в цінних паперах, таким чином, не може визнаватись об’єктом-інструмен- том і не має інструментально-легітимаційного значення, хоча суто легітимаційна (посвідчувальна) роль їй притаманна. Стосовно документарних цінних паперів, що потрапили в опис майна безпід- ставно, можливо їх виключення з акта опису в судовому порядку. В цьому разі документарні цінні папери (точніше, їх сертифікати) будуть мати легітимаційне значення і для суду при розгляді спра- ви про виключення майна з акта опису. Легітимаційне значення цінних паперів є важливим і в разі визначення їх належності юридичним або фізичним особам — суб’єктам підприємницької діяльності — при встановленні такого «унікального» (із погляду необґрунтованого змішування публічно- і приватноправових за- собів) явища нашої правової дійсності, як податкова застава. Інструментально-легітимаційне значення цінних паперів відіграє практичну роль для з’ясування правомірності набуття і наяв- ності майнових прав, посвідчених цінними паперами, а також для визнання їх справжніми або підробленими.

Чинне кримінальне законодавство України окремо встановлює відповідальність за підробку державних і недержавних цінних паперів. Цей факт дає підстави в плані постановки проблеми засвідчити недостатність узгодження загальних законодавчих підходів, характерних для ок- ремих галузей, що становлять у сукупності систему права України. Фрагментарний розгляд поставленої проблеми слід почати з на- ведення аксіоматичного правила стосовно того, що в ідеалі норми окремих галузей права повинні містити максимально погоджені між собою положення. Водночас це не завжди простежується при аналізі деяких норм чинного законодавства України. Відповідно до ч. 4 ст. 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності й господарювання, виходячи з їх рівності перед законом. У літературі при аналізі літери і духу цієї норми зазначається, що положеннями Конституції забезпе- чуються не тільки рівність прав усіх суб’єктів права власності, але і їхній рівноправний юридичний захист» .

Норми Закону України «Про власність»( втратив чинність, вказано для співставлення - РЕД.) також закріплюють рівність усіх форм власності. Разом з тим, нормами Кримінального кодексу України розмежовуються склади злочинів, що вчиняються у сфері випус- ку та обігу державних і недержавних цінних паперів. Стаття 199 КК України встановлює відповідальність за виготовлення, збере- ження, придбання, перевезення, пересилання і ввезення в Україну з метою збуту підроблених державних цінних паперів.

Відповідно до положень ст. 224 КК України кримінально караними є діяння по виготовленню, збуту або використанню підроблених недержавних цінних паперів . Виходячи з викладеного, виражений у нормах кримінального закону підхід не погоджується із загальними під- ходами щодо рівності прав усіх суб’єктів власності і правових засобів забезпечення їх захисту, котрі закріплені положеннями Конституції України (що є основою цивільного законодавства), ЦК України (основного акта цивільного законодавства), а також За- кону України «Про власність» та інших актів чинного законодавства. Отже, законодавчі підходи всіх галузей права України повинні бути єдиними, а положення окремих їх норм максимально узгодженими, відповідати основним принципам та нормам Конституції України і в кінцевому підсумку забезпечувати найбільш ефективний вплив галузевих механізмів правового регулювання і максимальну дієвість національної правової системи України в цілому.