Цінні папери наділяють їх власника певним майновим правом, здійснити яке можна лише шляхом пред’явлення цінного папера» . Ю. І. Свядосц запропонував таке визначення: «Цінним папером називається документ, який визначає взаємовідносини між особою, що випустила такий документ, і його власником і закріплює за власником певні майнові права, реалі- зація яких можлива лише при пред’явленні самого документа» . І. А. Безклубий дійшов висновку про те, що «цінний папір — це юридичний документ, який за умови дотримання встановлених законодавством форми і обов’язкових реквізитів посвідчує майнові права, здійснення або передача яких можливі тільки шляхом його пред’явлення» . «Цінні папери, незалежно від форми, — зазначав В. В. Посполітак, — є:
а) документами;
б) установленої форми з відповідними реквізитами;
в) що посвідчують зобов’язальні відносини між особою, яка їх розмістила (випустила чи взяла на себе зобов’язання за цінним папером), і власником (легітимованою особою);
г) передбачають виконання зобов’язань згідно з умовами їх розміщення (видачі);
д) віднесені до цінних паперів чинним за- конодавством» . Ф. С. Карагусов пропонує таке поняття: «Цінний папір — це документ, що складений відповідно до встановленого законодавством вимог до його змісту і посвідчує належність його власникові обіговоздатного суб’єктивного майнового права вимоги до вказаного в цьому документі боржника, яке може бути передане третій особі і (або) здійснене самим власником шляхом передачі оригіналу такого документа» . Крім необхідності пред’явлення цінних паперів для здійснення виражених у них прав, розглядувані доктринальні поняття врахо- вують й інші важливі аспекти їх інструментальної характеристики.
Ознаками, визнаними як конститутивні всіма зазначеними правознавцями, є визнання за цінними паперами інструментального характеру документа, який посвідчує майнові права (комплекси прав), наголошуючи на особливому тісному правовому зв’язку між ними, що визначає особливості їх передачі і здійснення. Протягом досить тривалого часу, який минув від початку перших відомих цивілістиці спроб формулювання понять цінних паперів, підходи до визначення основних ознак, що є виразом їх інструментальної правової природи, суттєво не змінилися.

Поява останнім часом у цивільному обороті нової (бездокументарної) форми їх випуску та обігу обумовила необхідність переглянути термінологічно-по- нятійне забезпечення нормативних і доктринальних підходів до визначення їх специфіки. Поглиблений аналіз основних відомих цивілістиці понять бездокументарних цінних паперів дає змогу констатувати, що тенденція врахування їх інструментальної сут- ності є характерною і для них. Поняття бездокументарних цінних паперів також характе- ризуються багатоманітністю, і практично кожне з них враховує основні аспекти їх інструментальної правової природи. Зокрема, Ф. С. Карагусов зазначає, що «бездокументарні цінні папери яв- ляють собою посвідчувані особливим способом майнові права у сфері залучення, перерозподілу і повернення грошей, що залу- чаються суб’єктами цивільного обороту в формі позикового або акціонерного (власного) капіталу для здійснення підприємницької діяльності» .

Підтримуючи врахування в запропонованому ним визначенні основних ознак бездокументарних цінних паперів, слід зробити таке зауваження. Дійсно, «квінтесенцію» поняття «цінний папір» у значенні об’єкта цивільних прав становить посвідчене ним майнове право, а форма його посвідчення лише охоплюється встановленим для нього правовим режимом завдяки їх тісному правовому зв’язку. Саме завдяки останньому цінний папір має комплексне інструментальне значення в механізмі правового регу- лювання емісійно-посвідчувальних відносин як особливий об’єкт- інструмент.

Виходячи із «букви» запропонованого визначення, підхід, згідно з яким цінними паперами визнаються посвідчені ними майнові права, а їх інструментальне призначення як форми їх посвідчення ігнорується, слід визнати недостатньо теоретично обґрунтованим. Цінні папери і посвідчені ними права (навіть зва- жаючи на їх тісний правовий зв’язок, що має значення усталеного доктринального постулату) ототожненню не підлягають. В. А. Барулін вважає, що «бездокументарний цінний папір являє собою визначений законом, такий, що містить встановлені реквізити, окремий і оборотоздатний об’єкт цивільних прав, ура- хування прав суб’єкта на котрий у реєстрі є необхідною умовою придбання таким суб’єктом прав кредитора за встановленим за- коном зобов’язанням» . Формулювання цього поняття видається нам досить влучним, хіба що трохи звужує коло цінних паперів, на які воно поширюється.

Найбільш значна питома вага серед цінних паперів масових емісій, які є основним об’єктом депозитарних правовідносин, припадає на акції. Акція посвідчує комплексне майнове (корпоративне) право, яке хоча і містить у своєму змісті правоможності зобов’язального характеру, проте не може бути зведене лише до зобов’язання. Запропоноване визначення в такій його редакції не підлягає поширенню на акції, а також інші цінні папери, що посвідчують майнові права, ширші за змістом, ніж суто зобов’язальні.

Таким чином, наголос на «правах кредитора за встановленим законом зобов’язанням» для більшої його уні- версальності з точки зору широти кола охоплюваних ним видів цінних паперів бажано було б замінити акцентом на «законодавчо визначених стандартизованих майнових правах, посвідчених без- документарними цінними паперами». На думку Л. Добриніної, «бездокументарний цінний папір мож- на визначити як інформацію про права, що закріплені іменним або ордерним цінним папером, зафіксовану особливим способом (за допомогою засобів електронно-обчислювальної техніки і т. ін.) на спеціальному матеріальному носії, легальним володільцем якого є особа, що отримала в установленому порядку спеціальну ліцен- зію» . Ототожнення бездокументарних цінних паперів і інформації про посвідчені ними майнові права є визнанням їх інструмен- тального призначення, однак не зовсім вдало характеризує їхню правову природу фразеологічно.

Бездокументарний цінний папір, тобто здійснений зберігачем обліковий запис, незважаючи на те, що є способом фіксації і носієм певної правової інформації, не під- лягає повному ототожненню з нею. Цей запис має розглядатися як особливий (електронний) технічно-правовий інструмент — носій правової інформації про приналежність відповідному правово- лодільцю майнових прав (посвідчених певною кількістю цінних паперів єдиної емісії, емітованих одним емітентом). З моменту інституціоналізації положень про бездокументарні цінні папери в актах цивільного законодавства України і їх поши- рення в цивільному обороті виникли нові проблеми і необхідність визначення нових узагальнених підходів до їх вирішення. Як рет- роспективні, так і сучасні доктринальні поняття цінних паперів і підходи, на яких вони засновані, мають величезне значення і під- лягають врахуванню в ході подальших досліджень їхньої правової природи, формулюванні їх поняття, а також визначенні особливостей функціонального призначення в механізм правового регулюван- ня емісійно-посвідчувальних відносин.

Плюралізм думок авторів відіграв важливу роль у розвитку теорії цінних паперів, розгляді їх окремих ознак і формулюванні понять. Багато положень, що в них містяться, а також більшість аргументів, висловлених в обґрунту- вання необхідності врахування тих чи інших їх ознак, як ми гадаємо, не втратили своєї актуальності. Водночас множинність видів цінних паперів, а також істотні особливості документарної і бездокумен- тарної форм їх випуску та обігу звужують коло характерних для них ознак, що ускладнює визначення самого поняття. Вважаємо за доцільне перед його формулюванням запропо- нувати власне бачення деяких особливостей термінологічного позначення окремих різновидів цінних паперів. Слід зазначити, що усталене в літературі їх термінологічне позначення як емісійних цінних паперів є не зовсім узгодженим із деякими законодавчими підходами.