Отже, законодавчо визначена можливість функціонування цінних паперів у цивільному обороті в бездокументарній формі наочно свідчить про те, що трансформація документарно-речового способу посвідчення майнових прав, що становлять зміст цінних паперів, не змінює їх основного призначення і не має наслідком ні- велювання обумовлених ним основних особливостей їх обопільної інструментальної значущості в досліджуваному механізмі. Цікаво, що в окремих зарубіжних наукових джерелах взагалі не розмежовується майнове право, що становить зміст документа, і спосіб його фіксації. Зокрема Р. Девіс розглядає цінний папір як документ і одночасно як саме засвідчуване ним право . Як приклад він наводить сферу термінологічного використання словосполучень «боргові зобов’язання» і «боргові цінні папери», що термінологіч- но позначають однаковою мірою і як засіб засвідчення боргового зобов’язання, і як саме це зобов’язання, включаючи сукупність прав, наданих кредитору для забезпечення його виконання . Ін- ший підхід стосовно бездокументарних цінних паперів пропонує Ю. Г. Басін. Об’єктом цивільних прав стосовно дематеріалізованих цінних паперів він пропонує вважати «бездокументарний обо- ротний запис», визначаючи його як «встановленим чином зафік- сований і зареєстрований електронний запис про приналежність відповідного права визначеній особі, що забезпечує їй можливість здійснення передбаченого записом права і передачі цього права іншим особам» .

Ці міркування цілком відповідають усталеним у теорії цінних паперів поглядам щодо тісного правового зв’язку майнового права і документа (як паперового, так і електронного) як носія, способу фіксації правової інформації, а відтак є додат- ковим свідченням інструментальної природи бездокументарної форми їх випуску та обігу. Разом з тим, вони не містять пояснення співвідношення розглядуваного запису і посвідченого ним майно- вого права, найбільш повне обґрунтування якого можливе лише з урахуванням основних положень запропонованої інструментальної концепції цінних паперів. Трансформація матеріально-речового носія правової інфор- мації (паперового бланка) в здійснений зберігачем (електронний) обліковий запис не дає підстав ігнорувати при визначенні правової природи бездокументарних цінних паперів їх характеристики як електронного документа.

Здійснений зберігачем обліковий запис у одному із можливих значень підлягає розгляду як електронний документ і в цьому значенні інструмент забезпечення виникнення, передачі і здійснення майнових прав, посвідчених бездокументар- ними цінними паперами. У закордонній літературі зазначається, що «характерний для сучасного цивільного обороту процес дема- теріалізації цінних паперів не вплинув на основні особливості їх правової природи — права, які мають форму документа (курсив мій. — В. Я.), передаються і здійснюються за допомогою вико- ристання реєстраційних записів» . Здійснений зберігачем облі- ковий запис як електронна форма посвідчення майнових прав у зобов’язально депозитарних відносинах юридично замінює бланк сертифіката паперового документа. Цей запис і змістовно втілені (а тому взаємно інструментально підпорядковані) у ньому май- нові права, з урахуванням тісного правового зв’язку між ними, і підлягають розгляду як бездокументарний цінний папір. Правове значення цього облікового запису як електронного документа, носія правової інформації стосовно відповідного майнового права і, зрештою, об’єкта-інструмента його посвідчення, зберігається.

Адже без звернення управоможених осіб до зберігача і врахування правової інформації, задокументованої в обліковому записі, втілене в бездокументарному цінному папері майнове право не підлягає ні здійсненню, ні передачі іншим особам. Розглянуті особливості інструментальної природи бездоку- ментарних цінних паперів визначають специфіку здійснення прав і виконання обов’язків суб’єктами розглядуваних відносин. Слід погодитись із Є. О. Сухановим, який акцентує увагу на розходжен- нях у правових режимах окремих форм випуску цінних паперів, критикуючи необґрунтоване їх змішання, яке іноді має місце в ході здійснення посвідчених ними майнових прав. Він зазначає, що на практиці «нерідко намагаються здійснити «купівлю-про- даж» «бездокументарних цінних паперів» (тобто визначених прав вимоги, не закріплених у документарній, речовій формі) або їх «витребування» від неуправоможеного набувача замість того, щоб зробити оплатне відступлення прав чи висунути вимогу про визнання відповідного права» . Висловлене Є. О. Сухановим зауваження щодо умовності купівлі-продажу бездокументарних цінних паперів в цілому заслуговує схвальних коментарів.

У цьо- му випадку Є. О. Суханов виходить з того, що бездокументарним цінним папером є право вимоги, не закріплене у формі традицій- ного документа, виконаного на паперовому (матеріальному) носії. З висловлених правником міркувань випливає, що змістовно втіле- не в бездокументарному цінному папері майнове право не підлягає беззастережній передачі за договором купівлі-продажу. Слід лише зазначити, що його теоретичні висновки не завжди узгоджуються з окремими положеннями актів поточного цивільного законодавства України про цінні папери. Цими положеннями, зокрема, визначається можливість пере- ходу права власності на бездокументарні цінні папери на підставі відплатних договорів, включаючи купівлю-продаж. Відповідно до п. 3 ст. 5 Закону України «Про Національну депозитарну систему і особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» право власності на цінні папери, випущені в бездокументарній формі, переходить до нового власника з моменту зарахування цінних па- перів на рахунок власника у зберігача. Закріплення правила має на меті максимально уніфікувати положення чинного законодавства стосовно цінних паперів, випущених у документарній і бездоку- ментарній формах, що додатково доводить єдність як їх місця, так і функціонального призначення в механізмі правового регулювання розглядуваних відносин.

Очевидно, що законодавче встановлення можливості набуття права власності (класичного речового права) на об’єкт прав, який не має речово-просторової матеріальної субстанції, суперечить загальновизнаним теоретичним підходам до вирішення постав- леної проблеми. Ще Г. Ф. Шершеневич з цього приводу писав, що «в дійсності право власності може мати своїм об’єктом тільки матеріальні предмети, але не дії чи права, що, власне кажучи, не можуть підлягати зовсім тим самим юридичним правилам, які вста- новлені для перших» . Одним зі способів подолання колізійності теоретичного і законодавчого підходів є розгляд положень зако- нодавства, які визначають можливість встановлення і здійснення права власності на бездокументарні цінні папери (як нематеріальну субстанцію), як прикладу юридичних допущень (фікцій) , що є найдавнішим прийомом юридичної техніки . Їх застосування наго- лошує на особливості правової природи цінних паперів і виокрем- лює їх специфіку як об’єкта-інструмента встановлення, передачі і здійснення посвідченого ними майнового права.

Підводячи підсумок викладеному, слід зазначити, що цінні папери, починаючи з моменту зародження і поступового їх засто- сування у цивільному обороті більшості розвинених країн світу, завжди мали значення об’єкта-інструмента посвідчення майнових прав. Первісно вони були законодавчо сконструйовані як пред’явницькі документи на тлі визначеної потребами цивільного обороту необхідності забезпечити підвищену оборотоздатність майнових (переважно зобов’язальних, а тому обмежено оборотоздатних) прав. Адже їх закріплення у договорі виключало таку можливість через відносний (зобов’язальний) характер договірних відносин і обумовлену ним чітку визначеність персоналій боржника і кре- дитора. Задоволення вказаної потреби стало можливим завдяки законодавчому визначенню можливості знеособлення особи креди- тора в особливому документі, що підлягав особистому (односторонньому) оформленню боржником (цінному папері на пред’явника). Правова інформація стосовно характеру і обсягу майнового права, підставою виникнення якого раніше зазвичай було лише укла- дення договору, втратила договірний характер і знайшла правове вираження в особливому документі, на який поширювався ре- жим рухомих речей. Поширена на цінні папери фікція рухомої речі дозволила неможливе шляхом договірного конструювання поєднання речових (абсолютних) відносин стосовно документів і зобов’язальних (відносних) за своєю правовою природою відносин між емітентом-боржником і набувачем посвідчених ними майнових прав. Договір у відносинах, що виникають на підставі оформлення і видачі цінних паперів, втратив характер єдиного правовстановлю- ючого юридичного факту і застосовувався як один із інструментів (поряд з цінними паперами) здійснення їх емісії і подальшого Фікція – навмисно створене вигадане положення, побудова, що не відповідає дійсності і зазвичай використовується з відповідною метою забезпечення оборотоздатності посвідчених ними майнових прав. Так поступово письмова форма правочину емітента-боржника, у якому він у односторонньому порядку встановлював майнове (зобов’язальне) право в оборотоздатному документі, набула пра- вового значення особливого об’єкта цивільних прав — цінних паперів на пред’явника.

Законодавчо визначена можливість їх оформлення і видачі як альтернативної (усталеній договірній) конструкції правовстановлення означала прийняття ним на себе обов’язку здійснити виконання не на користь чітко визначеної (як раніше, у договорі) особи кредитора, а кожного їх пред’явника. Це стало можливим завдяки такому прийому правового регулювання, як фікція рухомої речі і об’єкта цивільних прав стосовно особливої форми одностороннього правочину емітента, втіленої в особливих документах, що посвідчують і забезпечують всі аспекти здійснення змістовно втілених у них майнових прав. Це дало змогу застосову- вати у правовому регулюванні досліджуваних відносин положення речового права. Поєднання юридичної долі майнових прав і до- кумента, що його посвідчує, забезпечило їм оборотоздатність на рівні рухомих речей і часткове застосовування для регламентації відносин, що виникають у сфері функціонування цінних паперів, регулятивних механізмів, віками апробованих у сфері правових зв’язків, що виникають з приводу рухомих речей. Згодом потреби цивільного обороту викликали необхідність конструювання більш надійних (з точки зору мінімізації ризиків як управоможеної, так і зобов’язаної в досліджуваних відносинах осіб) правових інстру- ментів забезпечення оборотоздатності майнових прав — іменних і ордерних цінних паперів. І, нарешті, сучасні реалії і розвиток інформаційних технологій обумовили законодавче визначення можливості випуску та обігу бездокументарних цінних паперів, за рахунок застосування яких така мінімізація ризиків досягла апогею.

Таким чином, цінні папери документарної (а в сучасних умовах і бездокументарної) форми випуску були сконструйовані з моменту їх виникнення в цивільному обороті основних розвинутих країн світу, а згодом і України, завжди мали значення особливих об’єктів-інструментів, законодавчо визначений механізм випуску та обігу яких покликаний забезпечити безперешкодне здійснення посвідчених ними майнових прав. Випущені в документарній формі, вони посвідчують майнове (переважно зобов’язальне) право, однак мають речово-правовий характер через можливість виникнення стосовно них відносин власності. Це дає змогу констатувати наявність елементів як від- носності (зобов’ язальне право, посвідчене цінним папером), так і абсолютності (право власності на папір) правовідносин, що вини- кають з їх приводу. Законодавчо визначена можливість функціону- вання бездокументарних цінних паперів обумовила трансформацію речових (абсолютних) правовідносин, що виникали стосовно цінних паперів, у зобов’язальні депозитарні (відносні).

Правово- лоділець за бездокументарними цінними паперами одночасно із набуттям посвідчених ними майнових прав набуває право вимоги, звернене до осіб, що є зобов’язаними учасниками Національної депозитарної системи України (реєстродержателями, зберігачами, депозитаріями). Воно полягає у здійсненні останніми комплексу передбачених законодавством дій по обслуговуванню рахунків у бездокументарних цінних паперах з метою безперешкодної ре- алізації правоволодільцем належних йому майнових прав. Отже, обстоюване основне функціональне призначення цінних паперів у механізмі правового регулювання емісійно-посвідчувальних відносин як об’єкта-інструмента забезпечення виникнення, пере- дачі (оборотоздатності) та здійснення посвідчених ними майно- вих прав, стосовно бездокументарної форми їх випуску та обігу зберігається. Таким чином, усталений у цивілістичній доктрині підхід до роз- гляду документарних і бездокументарних цінних паперів лише як різновиду матеріальних об’єктів цивільних прав не повною мірою враховує особливості їх правової (інструментальної) природи і підлягає коригуванню з урахуванням таких міркувань.

Фундамен- тальний висновок відомих правників минулого стосовно тісного правового зв’язку майнових прав, посвідчених документарними цінними паперами, і документа як правового засобу їх фіксації не втратив актуальності і в наш час. Зв’язок між документом (інструмент посвідчення права) і посвідченим цінними паперами майновим правом (власне об’єкт) як одна з найсуттєвіших ознак інструментальної правової природи документарних цінних паперів є вагомим аргументом на користь можливості розгляду їх значу- щості у двох взаємопов’язаних аспектах. З одного боку, з ураху- ванням їх участі в цивільному обороті як оборотоздатних об’єктів цивільних прав, з другого — як інструмента встановлення, передачі і здійснення посвідчених ними майнових прав. Це обумовлює нерозривність їх правового значення як унікального об’єкта-інс- трумента посвідчення майнових прав. Адже починаючи з моменту виникнення і подальшого широкого застосування в цивільному обороті більшості країн світу як документарні, так і бездокумен- тарні цінні папери мали і мають правове значення як об’єкт-інстру- мент забезпечення виникнення, передачі і здійснення посвідчених ними майнових прав.

Права «з папера» є основними, оскільки за рахунок їх реалізації задовольняються інтереси управоможених суб’єктів, а права «на папір» мають щодо них допоміжне, інстру- ментальне призначення. Ці спостереження дають змогу по-новому висвітлити дуалістичність правової природи документарних цінних паперів і пояснити змішаний (речово-зобов’ язальний) характер правовідносин, що виникають у сфері їх випуску та обігу. Стосов- но бездокументарної форми їх функціонування вказана специфіка також зберігається і знаходить прояв у наявності окрім основних (зобов’язальних) ще й допоміжні (депозитарно-організаційних за природою, однак все ж цивільних, враховуючи їх зобов’язально- договірну визначеність) правовідносини. З точки зору множинності і різноманітності соціально-правових зв’язків всі вказані категорії правовідносин постають як складні і статично-динамічні. Остання характеристика дана їм з огляду на незмінність зобов’язаної особи (боржника-емітента), з одного боку, і потенційну частоту зміни управоможених осіб (набувачів прав на цінні папери) — з другого.