Разом з тим, саме наявність документа певної форми з обов’ язковими реквізитами протягом тривалого часу правознавці вважали однією з найсуттєвіших ознак цінних паперів. Пов’язані з ним особливості цінних паперів протягом кіль- кох століть визначали основні напрямки дослідження їх правової природи. Вони й заклали підвалини документарної їх концепції. Відсутність документа, що може дорівнюватись до рухомих речей як предметів зовнішнього матеріального світу, ілюструє суттєву юридичну своєрідність бездокументарної форми функціонування цінних паперів, порівняно з документарною.

Поява двох окремих форм випуску та обігу цінних паперів (документарної і бездо- кументарної) ускладнила досягнення найбільш високого рівня теоретичних узагальнень і поставила нову проблему — допусти- мості розгляду їх правової природи в межах єдиного різновиду матеріальних об’єктів цивільних прав. Аналіз специфіки докумен- тарних і бездокументарних цінних паперів з урахуванням їх інстру- ментального призначення — як об’єкта-інструмента посвідчення і інструментального забезпечення здійснення певних категорій майнових прав — дозволяє вирішити її позитивно. А це, у свою чергу, дає підстави запропонувати обґрунтування тези стосовно єдності основних аспектів інструментальної правової природи вказаних двох форм випуску та обігу цінних паперів. Розглянемо запропоновані в цивілістиці підходи до визначення сутності цін- них паперів, випущених у бездокументарній формі, з точки зору їх співвіднесення із основними положеннями запропонованої інструментальної концепції.

Один із підходів до визначення правової природи бездокумен- тарних цінних паперів ґрунтується на найбільш усталених і відо- мих висновках давньоримських юристів стосовно особливостей речових і зобов’язальних відносин. Хоч римські юристи так і не виробили чітких визначень речового і зобов’язального права, вони, проте, вперше обґрунтували наявність низки відмінностей між ними. Положеннями давньоримського речового права закріплюва- лись безпосередні і постійні повноваження титуляра (носія права, що базується на певному правовому титулі) щодо речей.

Надаючи одній особі право користування певним предметом, положення законодавства одночасно зобов’язували всіх інших осіб не пере- шкоджати титуляру у здійсненні належних йому правоможностей. І. Пухан і М. Поленак-Акимовська називають це позитивною і негативною сторонами розглядуваних доктриною римського приватного права речових відносин. Ця їх ознака дала підстави римським юристам відокремити їх від зобов’язальних відносин, що виникають між чітко визначеними особами — боржником і кредитором. Зазначене принципове розходження цих відносин доз- волило римським юристам наголосити на особливостях способів захисту їх прав та законних інтересів, які не втратили актуальності і дотепер. У речових відносинах управоможений суб’єкт має право вимагати захисту належних йому прав у разі їх порушення будь- якою особою. Навпаки, для зобов’язальних відносин характерним є право на захист від порушень тільки з боку зобов’ язаної особи .

Речові і зобов’язальні правовідносини не виникли одномомент- но. У літературі відзначається, що зобов’язальні правовідносини історично виникли пізніше, ніж речові . Це є одним із чинників, що обумовили термінологічну залежність деяких основних понять давньоримського зобов’язального права від категорій, раніше ви- роблених римськими юристами стосовно речового. Насамперед йдеться про характерний для римського приватного права розподіл предметів майнового обороту на тілесні і безтілесні (res corporales і res incorporales) . Цей накопичений представниками римської юриспруденції позитивний досвід конструювання і запровадження нових право- вих категорій враховується і при розгляді сучасних цивілістичних проблем.

Як справедливо зазначає О. А. Підопригора, римській юриспруденції була властива не тільки теоретична ґрунтовність, але й практична гострота, тому вирішення окремих казусів, кон- кретних практичних висновків дало змогу римським юристам розробити загальні цивілістичні теорії і дати наукове пояснення багатьом правовим явищам . Зокрема, запропонований у римській юриспруденції поділ речей на тілесні і безтілесні сприйнято і по- новому інтерпретовано Д. В. Мурзіним при дослідженні правової природи бездокументарних цінних паперів. Він звертає увагу на те, що посвідчене цінним папером суб’єктивне зобов’язальне право, набуваючи значення об’єкта права власності, зберігає дуалістич- ність регулювання і, підпорядковуючись нормам речового права, не втрачає зв’язку із зобов’язально-правовими нормами. Враховуючи дискусійний характер цієї проблематики, розглянемо пропозицію Д. В. Мурзіна більш докладно, проаналізувавши сформульоване ним визначення цінних паперів. Він стверджує, що «цінний папір як безтілесна річ — це зобов’язальне договірне право, регульова- не нормами речового права» . Аналіз обґрунтованості положень наведеного визначення дає підстави для наступних міркувань і зауважень.

По-перше, за допомогою норм права взагалі і речового права зокрема регулюються відносини між суб’єктами, а не права. По-друге, відносини, що виникають у сфері функціонування цінних паперів у цивільному обороті, регулюються нормами не тільки речо- вого, але і зобов’язального права, а також нормами актів цивільного законодавства (зокрема, нормами поточних законів) про цінні папери та положеннями актів піднормативного регулювання і саморегулю- вання. По-третє, викликає заперечення беззастережне визначення договірної природи майнового права, посвідченого цінним папе- ром. По-четверте, аналізоване визначення практично не враховує особливостей правового регулювання відносин, що виникають у сфері функціонування бездокументарних цінних паперів, на які не поширюється регламентаційний вплив положень речового права.

Подальше обґрунтування запропонованої інструментальної кон- цепції пов’язане із розв’язанням проблеми єдності чи розбіжності правової природи документарних та бездокументарних цінних паперів. Висловлені у цивілістичних дослідженнях кардинально протилежні підходи до визначення шляхів її вирішення обумовлюють необхідність її аналізу у площині розглядуваної проблема- тики. Запропонований Д. В. Мурзіним підхід надихнув на дискусію і викликав як підтримку, так і мотивовані заперечення можливості застосування застарілої теоретичної конструкції «безтілесних речей» для постановки і розв’язання сучасних цивілістичних про- блем. Зокрема, С. Є. Долгаєв як «автор не підтримує пропозицію називати цінні папери «безтілесними речами», оскільки ніякої специфіки обороту цінних паперів при цьому не враховується, фактично в таких випадках йдеться тільки про передачу прав із папера за допомогою відступлення прав (маються на увазі права вимоги. — В. Я.)» .

На противагу йому, досліджуваний підхід визнає слушним вітчизняний правник В. В. Посполітак: «Більш прийнятною слід вважати конструкцію «безтілесної речі». При цьому зобов’язальні права за цінними паперами становлять зміст речового права користування як можливості вилучення корисних властивостей цінного папера» , — вважає він. Безтілесними речами прихильники такого погляду на правову природу цінних паперів, як і римські юристи, пропонують вважати майнові права. Таким чином, їх пропозиції ґрунтуються на ігноруванні правового зв’язку між цінним папером і посвідченим ним майновим правом, оскільки вони фактично ототожнюються. Якщо безтілесна річ — це майнове право, то де ж у цій системі зв’язків місце власне цінного папера як інструмента його фіксації? Деякі закордонні правники також необґрунтовано ототожню- ють цінний папір і посвідчене ним майнове право. У своїх мір- куваннях вони йдуть далі і заперечують саму можливість розгля- ду документарних і бездокументарних цінних паперів як різних форм функціонування єдиного об’єкта цивільних прав. Зокрема, Ф. С. Карагусов пропонує висновок стосовно того, що «бездокумен- тарні цінні папери також є об’єктами цивільних прав, але, на відміну від цінних паперів, являють собою засвідчувані особливими формами самостійні категорії майнових прав» . Разом з тим, заміна речово- правових інструментів фіксації майнових прав на зобов’ язально-депо- зитарні, що опосередковуються функціонуванням бездокументарних цінних паперів, не дає підстав розглядати їх як такі. Запропонований Д. В. Мурзіним і Ф. С. Карагусовим підхід не можна визнати теоретично обґрунтованим. Він не відповідає визна- чальним, усталеним постулатам як цивілістичної доктрини (на ін- тернаціональному рівні), так і основним положенням актів чинного цивільного законодавства України.

Відповідно до ст. 177 ЦК України майнові права визнаються самостійною категорією об’єктів цивіль- них прав. У пострадянських країнах з подібною до нашої правовою системою такий законодавчий підхід мав наслідком появу спроб те- оретичного обґрунтування можливості розгляду майнових прав не в традиційному ракурсі (як елементу змісту цивільних правовідносин поряд з обов’язками), а як самостійного різновиду об’єктів цивіль- них прав. Зокрема, на доктринальному рівні самостійне значення майнових прав і їх приналежність до категорії об’єктів цивільних прав виклав В. В. Вітрянський. Він зазначає, що «майнові права (включаючи права вимоги) є самостійними об’єктами цивільних прав і відповідно цивільно-правових правочинів» . Слід у цілому погодитися з ним і визнати запропоновану ним пропозицію при- йнятною. З огляду на тенденцію законодавчого розширення кола об’єктів цивільних прав, що визначилися останнім часом, заслуго- вує на увагу і його висновок про теоретичну допустимість розгляду майнових прав як одного з їх різновидів. Їх визнання самостійною категорією об’єктів цивільних прав з доктринальної точки зору по- роджує нові цивілістичні проблеми.

Зокрема, визнання майнових прав окремим різновидом матеріальних об’єктів цивільних прав неминуче призводить до необхідності теоретичного обґрунтування конструкції «право на право», яка в цивілістичній літературі була піддана справедливій критиці . Адже ця конструкція в контексті досліджуваної проблеми означає можливість надання майновим правам (як комплексу правових можливостей, що в кінцевому під- сумку задовольняють споживчий інтерес управоможеної особи) значення самостійного об’єкта цивільних прав, що при визначенні структурної побудови відповідних правовідносин призводить до неприйнятного висновку про збіг одного із елементів їхнього змісту (майнові права) і їх об’єкта (ці ж майнові права). Пошук шляхів вирішення цієї проблеми може мати успіх лише за умови врахування усталених у цивілістиці поглядів щодо міс- ця суб’єктивних цивільних (зокрема, майнових) прав і корес- пондуючих їм обов’язків у структурі цивільних правовідносин. Напрямки її вирішення безпосередньо пов’язані із закладенням підвалин інструментальної концепції цінних паперів, що заснова- на на поясненні особливого співвідношення і інструментального підпорядкування окремих категорій майнових прав. Таким чином, висловлена Ф. С. Карагусовим позиція є спірною.

Сам факт зако- нодавчого віднесення документарних і бездокументарних цінних паперів до єдиної категорії матеріальних об’єктів цивільних прав і їх подібність (незважаючи на наявність відмінностей) до до- кументів, випущених в традиційній (документарній, паперовій) формі, є вагомим контраргументом щодо висловленої правником пропозиції. Крім того, недостатньо обґрунтованим є його твердження про те, що документарні і бездокументарні цінні папери не можуть розглядатися як різні форми функціонування єдиного об’єкта цивільних прав. Він зазначає, що «спроба ідентифікувати бездокументарні цінні папери як форму заведе правове регулю- вання обігу цінних паперів у глухий кут» . Той факт, що правова природа бездокументарних цінних паперів порівняно з докумен- тарними характеризується істотними особливостями, не викликає сумніву. Однак це не дає підстав розглядати їх як окрему категорію об’єктів цивільних прав. Незалежно від форми випуску цінні папери всіх їх різновидів і груп підлягають віднесенню до єдиної категорії об’єктів цивільних прав. Аналіз норм чинного законодавства України дозволяє зробити висновок про те, що на цінні папери, випущені в документарній і бездокументарній формі, загалом поширюється єдиний порядок правового регулювання, хоч це не виключає вра- хування їх особливостей у ході його законодавчого встановлення, що пояснюється, зокрема, їх конвертаційною здатністю досліджу- ваних об’єктів-інструментів. Ця здатність полягає у можливості переведення цінних паперів, випущених у документарній формі, в бездокументарну і навпаки.

Розглянемо проблему визначення єдності або, навпаки, повної розбіжності правової природи документарних і бездокументарних цінних паперів, а відтак можливості їх розгляду в межах єдиної інструментальної концепції. Для бездокументарних цінних паперів характерною є відсутність паперового (матеріального) носія пра- вової інформації. Відповідно бездокументарні (на відміну від кла- сичних – документарних) цінні папери не підлягають помилковому ототожненню з речами і віднесенню до їх різновидів (як предметів матеріального світу). Відсутність паперового бланка сертифіката, необхідність належного оформлення і емісії якого визначає особ- ливості виникнення і розвитку правовідносин, об’єктом яких є документарні цінні папери, стосовно бездокументарної форми їх функціонування не має наслідком неможливості поширення на них правового режиму матеріальних об’єктів цивільних прав. Бездоку- ментарні цінні папери зберігають інструментальне призначення як засіб посвідчення відповідних категорій майнових прав, а відтак підлягають віднесенню до розглядуваних об’єктів цивільних прав і аналізу в межах запропонованої єдиної інструментальної кон- цепції.