Механізм виникнення майнових прав, посвідчених цінними паперами, забез- печує їх появу в цивільному обороті як оборотоздатного об’єкта- інструмента посвідчення майнових прав. При втіленні емітентом у цінному папері видових модельних схем побудови майнових прав, які вони згодом повинні посвідчувати, права на цінний па- пір характеризуються невизначеністю їх правового стану. Одна з таких схем полягає в тому, що посвідчене документарним цінним папером майнове право у певний момент уже формалізоване у відповідному документі (що фактично є особливою письмовою формою односторонньо-управоможуючого правочину емітента), але права на нього ще не виникли до моменту його випуску в обіг. Унікальність вказаної ситуації полягає в тому, що остаточне її визначення з точки зору бажаних для суб’єктів емісійно-посвідчу- вальних відносин наслідків — встановлення прав на цінний папір, здійснюється в ході його емісії. У її межах, окрім здійснення інших процедурно визначених юридичних актів, має місце узгодження волевиявлення емітента і першого набувача прав на цінні папери шляхом здійснення зустрічних юридично вагомих дій, наслідки вчинення яких визначають момент набуття документом правового значення об’єкта-інструмента посвідчення майнових прав. У зв’язку з наведеним постає проблема віднесення до числа до- кументарних цінних паперів документів, у яких форма і реквізити відповідного їх різновиду дотримані, але допущені інші порушення порядку їх випуску в цивільний оборот.

Є підстави твердити, що вирішувати це питання слід з урахуванням характеру порушення і положень законодавства про цінні папери, які закріплюють особ- ливості порядку оформлення і випуску в обіг кожного окремого їх різновиду і міри відповідальності за недотримання визначених ними вимог. За загальним правилом, цінний папір, випущений у цивільний оборот із порушенням встановленого їх правовим режимом порядку, не може визнаватись об’єктом цивільних прав. В окремих випадках, за наявності спору, при відсутності в зако- нодавстві санкцій за несуттєві порушення, враховуючи належне виконання інших, більш суттєвих вимог законодавства, суд може визнати документ цінним папером. Зокрема, на практиці відомі випадки, коли віддрукований українською мовою бланк цінного папера заповнювався російською, хоча законодавство виключає можливість мовних розбіжностей між назвою документа (сто- совно чека, наприклад, чековою міткою) і іншими реквізитами.

Ці і подібні незначні порушення порядку оформлення цінного папера не повинні впливати на можливість його віднесення до розглядуваних об’єктів цивільних прав. Визначення можливості або неможливості віднесення документа до цінних паперів може здійснюватись і без застосування судової процедури розгляду спору. Відповідно до положень п. 1) ст. 8 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні » Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку уповноважена робити висновки щодо можливості віднесення цінних паперів до того чи іншого їх виду, визначеного положеннями актів чинного цивіль- ного законодавства України. Тісний правовий зв’язок між документом і посвідченим ним майновим правом обумовлює значення цінного папера як об’єкта- інструмента його передачі. Як слушно зазначає з цього приводу Н. Л. Клик, «з появою у середньовіччі інституту цінних паперів пов’язана якісно нова мобільність майнових прав, і, незважаючи на постійно зауважувану нерозривність речового і зобов’язального начал у класичному цінному папері, варто відзначити підпорядко- ваність в ній речового елемента зобов’язальному з урахуванням самого призначення документа — полегшити передачу майнових прав вимоги від однієї особи до іншої» .

Посвідчене документар- ним цінним папером майнове право як кінцевий об’єкт правового інтересу учасників емісійно-посвідчувальних правовідносин не може бути передане у відриві від його матеріального носія — блан- ка сертифіката документарного цінного папера або без звернення до здійсненого зберігачем облікового запису для бездокументарної форми їх випуску. Існування декількох видів цінних паперів за- лежно від способу легітимації управоможеної особи обумовлює і специфіку регламентації відповідних способів їх передачі. Спосіб передачі цінного папера залежить від способу легітимації управо- моженої особи. Пред’явницькі документи передаються простим врученням документа відчужувачем набувачеві «із рук у руки». Відповідно майнові права, посвідчені документами на пред’явника, підлягають передачі в максимально спрощеному порядку, подібно- му до традиції речей.

Передача інших окремих їх видів є, навпаки, інструментально ускладненою порівняно з пред’явницькими до- кументами. Так, цінні папери, в яких позначене ім’я їх власника (іменні та ордерні), передаються шляхом здійснення індосаменту. Зокрема, положення ч. 3 ст. 4 Закону України «Про цінні папери і фондовий ринок» визначають, що іменні цінні папери переда- ються у порядку, встановленому законами України. Механізм передачі іменних документарних цінних паперів масових емісій ускладнюється необхідністю звернення до реєстратора з вимогою переведення посвідчених цінними паперами майнових прав на но- вого правонабувача на підставі вчинення відповідного правочину (наприклад, купівлі-продажу). Для передачі ордерних цінних паперів (зокрема, векселя, коно- самента і складського свідоцтва) управоможеною особою застосо- вується індосамент (ч. 4 ст. 4 вказаного Закону).

Він здійснюється на зворотному боці сертифікатів ордерних цінних паперів і є прикладом такого додаткового інструментального ускладнення ме- ханізму передачі посвідчених ними майнових прав. У останньому значенні ордерний цінний папір постає носієм правової інформації стосовно цілої низки можливих односторонніх актів передачі права вимоги здійснення посвідчених ним майнових прав. У цьому ас- пекті ордерний документ виконує роль об’єкта-інструмента, який є «формою-носієм» правової інформації стосовно «безперервності ряду індосаментів», що має особливе правове значення і наслідки (ч. 5 ст. 197 ЦК України).