Разом з тим, обґрунтований у період становлення і розвитку документарної концепції цінних паперів висновок щодо тісного правового зв’язку між документом і посвідченим ним майновим правом у сучасних умовах не втрачає актуальності, хоча і підлягає коригуванню сто- совно бездокументарної форми їх випуску та обігу. Наявність вка- заного зв’язку визначає інструментальну роль всіх форм випуску і обігу цінних паперів не тільки в ході здійснення посвідчених ними майнових прав, але і на інших стадіях функціонування механізму правового регулювання емісійно-посвідчувальних відносин. Цей зв’язок продовжує відігравати вагому роль у ході усвідомлення специфіки правової природи цінних паперів, адже він визначається обумовленим їх правовим режимом інструментальним поєднанням майнового права (власне об’єкта і блага, бажаного для управомо- женого суб’єкта) і водночас інструментом його правового закріп- лення (документа або облікового запису), що забезпечують його здійснення. Констатація актуальності висловлених правниками минулого висновків щодо природи цього зв’язку і врахування його значення в ході пошуку шляхів розв’язання поставленої проблеми є визначальним моментом у обґрунтуванні запропонованої інструментальної концепції цінних паперів і свідченням доктринального наступництва основних положень, на яких вона заснована. Адже саме наявність цього зв’язку визначає специфіку механізмів виникнення, передачі, здійснення і захисту майнових прав, посвідчених цінними паперами, і пояснює несумісність (але лише на перший погляд) поєднання майнового блага (посвідченого цінним папе- ром майнового права) і інструмента його правової формалізації.


Запропонований нижче фрагментарний огляд і подальший аналіз вказаних аспектів правового буття посвідчених цінними паперами майнових прав у подальшому, із врахуванням їх інструменталь- ної ролі у вказаних механізмах, має кінцевою метою комплексне обґрунтування обстоюваної концепції. Специфіку правової природи цінних паперів як документів, що мають істотне значення або для виникнення, або для передачі, або для здійснення посвідчених ними майнових прав, тобто є інс- трументом забезпечення їх правового буття, вперше підкреслив Н. Й. Нерсесов . Ця вдала сентенція на час написання його праці стосувалась лише документарних цінних паперів, але з певними застереженнями (і з урахуванням запропонованого інструменталь- ного підходу) підлягає поширенню і на бездокументарну форму їх випуску та обігу.

Вживаний правником сполучник «або» в ході його буквального тлумачення нині припускає помилкове його сприйняття як зазначення альтернативності ролі документа або для виникнення, або для передачі, або для здійснення відповідного права. Тому для надання наведеному твердженню логічної і текстуально-термінологічної завершеності в сучасній його інтерпретації слід уживати єднальний сполучник «і». Враховуючи це зауваження і виходячи з інструментальних особливостей їх правової природи, цінні папери мають суттєве юридичне значення і для виникнення, і для передачі, і для здійснення посвідчених ними майнових прав. У наведеному висновку Н. Й. Нерсесова чітко прослідковується інструментальне призначення цінних паперів для посвідчення май- нових прав, що, власне, і визначає їх особливу роль у механізмах їх виникнення, передачі і здійснення. Роль цінних паперів як об’єкта-інструмента – форми фіксації і посвідчення майнового права, оформлення якого є передумо- вою його виникнення, стає очевидною.

Тісний правовий зв’язок і залежність між цінним папером і посвідченим ним майновим правом обумовлює особливості механізму його виникнення. Вони полягають у тому, що без оформлення і емісії цінного папера не можуть виникнути і емісійно-посвідчувальні правовідносини, елементом змісту яких є посвідчене ним майнове право. Матеріаль- но-правове (конститутивне, за М. М. Агарковим) значення цінного папера для виникнення заснованого на його емісії правовідношен- ня обумовлює необхідність захисту документа від підробки, що забезпечується закріпленням додаткових нормативних вимог щодо його форми. Вони полягають у необхідності дотримання порядку особливого поліграфічного виконання бланка його сертифіката, а також встановленням жорстких правил їх виготовлення та реалі- зації і державного контролю у цій сфері. Встановлення цих вимог законодавства щодо належного оформлення цінних паперів як документів обумовлюється їх інструментально-посвідчувальним значенням і відносно тривалим строком участі в цивільному обо- роті (їх циркуляції), визначеним умовами їхнього випуску та обігу. Адже за умови їх оформлення з урахуванням менш жорстких пра- вил, установлених для оформлення більшості інших документів, що забезпечують фіксацію майнових прав (наприклад, договорів), не виключена їх підробка.

Спрощеність правил оформлення до- говору обумовлена тим, що, на відміну від механізму здійснення посвідченого цінним папером майнового права, договір не підля- гає обов’язковому пред’явленню боржнику, і тим паче цей факт не зобов’язує його виконати зобов’язання, підставою виникнення якого є цей документ. Частина 1 ст. 196 ЦК України передбачає, що обов’язкові реквізити і форма цінного папера, а також необхідність виконання інших вимог встановлюються законом. Такі вимоги полягають у передбаченій законодавством необхідності застосу- вання для оформлення документарних цінних паперів спеціальних бланків сертифікатів, а також у визначенні особливого порядку їх видачі, обліку, зберігання та знищення. Цей порядок закріплений положеннями Інструкції про порядок видачі, обліку, зберігання та знищення бланків сертифікатів іменних цінних паперів, затвердженої рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку № 156 від 30 липня 1999 року . Крім того, чинне законо- давство України визначає вимоги стосовно форми і реквізитів кожного окремого різновиду цінних паперів, особливості порядку емісії більшості з них, їх участі в цивільному обороті, випадки обмеження їх випуску в необхідних випадках. Наприклад, рекві- зити сертифікатів облігацій визначаються положеннями ч. 8 ст. 7 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок».