З появою бездокументарних цінних паперів документарна концепція, що домінувала в цивілістиці протягом багатьох десятиліть, у сучасних умовах не може визнаватись достатньою мірою універсальною як така, що не узгоджується з особливостями їх правової природи. Перегляду підлягають окремі усталені положення документарної концепції (зокрема, втратив універсальність постулат стосовно необхідності пред’явлення цінного папера для здійснення посвідченого ним права), оновленню підлягає і загальновживана термінологія, характерна для сфери дослідження специфіки цінних паперів. Нарешті, розгляд цінних паперів у контексті інструмен- тальної концепції викликає потребу дати оцінку термінологічному розмаїттю, що має місце при позначенні управоможеної за цінним папером особи як у законодавстві, так і в цивілістичних дослідженнях. Згідно з ч. 2. ст. 3 Закону України «Про цінні папери і фондовий ринок» суб’єктами розглядуваних правовідносин є емітент і власник цінних паперів. Положення ст. 198 ЦК України ґрунтуються на термінологічному використанні терміна «володілець ».

Проблема термінологічного позначення особи, яка має права на акції, була предметом розгляду в літературі . Зокрема, шляхи вирішення проблеми застосування єдиної термінології у сфері фун- кціонування документарних цінних паперів були запропоновані І. В. Спасибо-Фатєєвою стосовно акцій. Вона слушно зауважує, що «… в законодавчих актах про АТ та цінні папери треба позбавитися від суперечливих термінів «володілець» і «держатель», а використовувати терміни «власник» або «акціонер» . Вказаний підхід слід визнати цілком прийнятним як стосовно акцій, так і всіх інших видів документарних цінних паперів. Разом з тим, поява в цивільному обороті бездокументарних цінних паперів дає змогу поставити і розглянути питання доцільності законодавчого й до- ктринального застосування терміна «власник» для забезпечення необхідного ступеня універсальності термінологічного позначення осіб, які є управоможеними стосовно прав, посвідчених цінними паперами обох можливих форм їх випуску й обігу. З появою бездокументарних цінних паперів визначення шляхів розв’язання розглядуваної проблеми набуло додаткової актуаль- ності і одночасно ускладнилось.

Однак її вирішення стосовно всіх форм випуску і різновидів цінних паперів дозволить не тільки визначити шляхи уникнення термінологічної різноманітності в за- конодавстві і дослідженнях доктринального рівня, але і одночасно усвідомити деякі особливості правового становища управоможеної в розглядуваних відносинах особи. Поява бездокументарних цін- них паперів поставила під сумнів універсальність і відповідність особливостям правового становища осіб, управоможених у пра- вовідносинах, що виникають з їх приводу, таких усталених тер- мінів, як «власник», «володілець» і «держатель», що споконвічно використовуються у сфері їх випуску й обігу. Використання зако- нодавцем терміна «власник» для позначення особи, управоможеної по документарних цінних паперах, враховуючи визначений для них законодавством режим власності, незважаючи на умовність його застосування з урахуванням подвійної (речово-зобов’язальної) правової природи цінних паперів, хоча і не є цілком теоретично обґрунтованим, але може визнаватись можливим, виходячи з його усталеності в актах цивільного законодавства, на практиці і в доктрині цивільного права. Законодавче використання терміна «власник» стосовно бездокументарних цінних паперів, правовід- носини у сфері функціонування яких повністю позбавлені речових елементів, є дуже умовним і можливе тільки задля забезпечення в законодавстві термінологічної усталеності, а доктринальне — не- припустимим.

З появою цілої низки нормативних актів, що визна- чають особливості забезпечення правового регулювання відносин у сфері функціонування в цивільному обороті бездокументарних цінних паперів, усі три аналізовані терміни, які термінологічно засновані на положеннях речового права, не можуть визнаватися достатньо універсальними. Їх застосовування для позначення осіб, які є управоможеними у відносинах, що виникають з приводу бездокументарних цінних паперів, в доктринальних дослідженнях не може визнаватись доцільним. Повна відсутність матеріального носія (паперового бланка цінних паперів) виключає можливість набуття права власності на бездокументарні цінні папери. Вихо- дячи з викладеного, визнання особи власником бездокументарних цінних паперів слід вважати умовним як недостатньо теоретично обґрунтоване.

Враховуючи наведене, термін «власник» може використову- ватись як на законодавчому, так і на доктринальному рівнях для термінологічного позначення особи, управоможеної у правовідно- синах стосовно документарних цінних паперів. Однак з огляду на визначену законодавством конвертаційну здатність цінних паперів слід все ж зауважити, що терміни, застосування яких щодо кла- сичних відносин власності є усталеним, не завжди можуть бути термінологічно коректними і відповідати фразеології, що підлягає використанню у досліджуваній сфері. Потенційна можливість набуття права власності на цінні папери, які первісно були випу- щені в бездокументарній формі, в разі здійснення їх конвертації (трансформації форми їх випуску, наприклад переведення без- документарної в документарну або навпаки) є тому свідченням. Адже беззастережне використання термінології, характерної для відносин власності, щодо сфери випуску та обігу бездокументар- них цінних паперів, є юридично некоректним. Саме тому легальні терміни, які визначають статус управоможеної особи стосовно як документарних, так і бездокументарних цінних паперів, з ураху- ванням можливих неодноразових трансформацій форм їх випуску, мають бути максимально вивіреними і універсальними.

Ці мір- кування ґрунтуються на інструментальному підході до розгляду документарних і бездокументарних цінних паперів як окремих форм функціонування в цивільному обороті єдиного об’єкта- інструмента посвідчення майнових прав. У зв’язку з цим постає проблема подальшого термінологічного визначення управоможеної за цінним папером особи. Терміни «власник», «володілець» і «держатель» є однаково усталеними в цивілістичних дослідженнях, присвячених розгляду правової природи документарних цінних паперів і особливостей правового регулювання аналізованих відносин . Їх введення в правовий вжиток і термінологічний зв’язок з такими різновидами речових прав, як право власності, держання та володіння, поясню- ються домінуванням у цивілістиці теорїї документарних цінних паперів. Однак закріплення положеннями ЦК права володіння як окремої категорії речових прав на чуже майно (положення глави 31 не містять обмежень стосовно об’єктів права володіння, тому ними можуть бути як рухомі, так і нерухомі речі) може призвести до термінологічної плутанини, що є неприпустимим.

Разом з тим, для позначення статусу особи, яка має комплекс прав, посвідчених цінним папером, хоча б на рівні доктринальних досліджень, назріла необхідність оперувати єдиною термінологією. Якщо вживання термінів «власник» або «володілець» можливе для позначення прав на документарні цінні папери, то стосовно бездокументарної форми їх випуску та обігу його доречність викликає сумнів. Вихо- дячи з наведеного, найбільш універсальними для термінологічного позначення суб’єкта, який має (або набуває) право здійснення посвідчених цінними паперами майнових прав, слід вважати тер- міни «правоволоділець», «правонабувач», «управоможена особа» в необхідному контексті.

Доцільність їх застосування для терміно- логічної персоніфікації управоможеного суб’єкта обумовлена тим, що вони дозволяють без певних обмовок позначити його правовий статус щодо відповідних комплексів прав, посвідчених докумен- тарними або бездокументарними цінними паперами. Застосування цього терміна відповідає необхідному ступеню універсальності його вживаності, оскільки він підлягає однаковому застосуванню для посвідчення прав управоможених осіб у правовідносинах, які виникають з приводу як документарних, так і бездокументарних цінних паперів. Термін найбільшою мірою відповідає особли- востям правової природи обох можливих форм випуску та обігу цінних паперів. Беручи ж до уваги встановлену положеннями актів цивільного законодавства України можливість виникнення права власності на цінні папери, стосовно документарної форми їх випуску та обігу припустимим є використання в необхідному контексті терміна «власник» документа. Розглянемо специфіку бездокументарних цінних паперів, виходячи із основних засад запропонованої інструментальної концепції.

Механізм функціонування в цивільному обороті бездокумен- тарних цінних паперів, без сумніву, має інструментальну специфі- ку. Адже пред’явлення документа (через його відсутність у формі традиційного паперового документа) замінено на більш сучасні засоби правової техніки, що забезпечують не тільки виникнення, передачу і здійснення відповідних майнових прав, але і особливий (публічно забезпечений) порядок легітимації управоможеної осо- би в межах функціонування Національної депозитарної системи України. Одним із таких новітніх правових засобів у зазначеній сфері є, зокрема, особливий рахунок у цінних паперах, який за- безпечує фіксацію та отримання в необхідних випадках правової інформації про правоволодільців. Бездокументарна форма випуску цінних паперів характеризується відсутністю паперового носія цієї інформації. А відтак необхідність пред’явлення цінних паперів для здійснення посвідчених ними майнових прав на сьогоднішній день має суттєве значення тільки для документарної форми їх випуску. Крім того, ця ознака дає можливість акцентувати увагу на значенні цінного папера як інструмента лише здійснення цього права, тобто дає підстави констатувати їх інструментальне значення в забез- печенні одного із найбільш значущих аспектів функціонування цінних паперів у цивільному обороті. Втративши універсальність, розглядувана ознака втратила своє вирішальне значення для визна- чення правової природи всіх форм випуску цінних паперів.