Послідовником поглядів Н. Й. Нерсесова, який зробив значний внесок у подальший розвиток загального вчення про цінні папери, є М. М. Агарков . Він першим звернув увагу на особливості змісту цінних паперів. Згідно з його цілком слушним висновком, зміст цінних паперів можуть становити різні категорії суб’єктивних цивільних прав — речові, зобов’язальні, членства в корпорації тощо . Вважаємо за можливе доповнити його спостереження тим, що цінні папери можуть посвідчувати як окремі з цих прав, так і їх комбінаційні поєднання. Наприклад, нормативно визначена ком- бінація декількох правових можливостей, що набувають у зв’язку з цим характеру окремих правоможностей посвідченого цінним папером єдиного майнового права, становить зміст акції. Речово- зобов’язальний характер мають коносамент і складське свідоцтво. Зокрема, А. С. Кокін зауважує, що коносамент є правовою формою виразу речових і зобов’язальних прав — права власності на вантаж і права вимагати його видачі в порту призначення . Аналогічні особливості мають і інші документи, пред’явлення яких необхідне для реалізації вираженого в них (у його інтерпретації, а в сучас- ній — посвідченого ними) права.

Основною ознакою, котру М. М. Агарков розглядав як визначальну при обґрунтуванні запропонованої ним теорії (фактич- но їх документарної концепції) цінних паперів, є необхідність їх пред’явлення для здійснення вираженого в них права. З приводу правового значення вказаної ознаки він зазначав, що, з одного боку, пред’явлення цінного папера має значення насамперед для забез- печення доказу законності права кредитора вимагати від боржника здійснення вираженого в ньому права. Для одержання виконання за цінним папером кредитор повинен пред’явити його боржнику. Якщо цінний папір боржнику не пред’явлений, він не зобов’язаний виконувати зобов’язання. З другого боку, боржник за цінним папе- ром має право виконати свій обов’язок тільки відносно належним чином легітимованого його пред’явника. Зобов’язання, виражене в цінному папері, припиняється виконанням тільки належним чи- ном легітимованому його пред’явнику. Виходячи з цих міркувань, М. М. Агарков зауважив про те, що легітимація правоволодільця за цінним папером як суб’єкта вираженого в ньому права має значен- ня не тільки для кредитора вираженого в документі зобов’язання, але й для боржника. Останній, виконавши свій обов’язок перед пред’явником, звільняє себе від відповідальності перед дійсним суб’єктом права, якщо пред’явник документа ним не був і заво- лодів цінним папером незаконно.

Для здійснення майнових прав, посвідчених іншими, крім пред’явницьких, цінними паперами, крім пред’явлення документа, як зазначав М. М. Агарков, потрібна ще додаткова легітимація, яка має певні особливості стосовно окремих їх видів . Вказуючи на необхідність додаткової легітимації стосов- но ордерних і іменних цінних паперів, М. М. Агарков мав на увазі визначення імені їх правоволодільця в реквізитах самого документа, змісті іменного індосамента, а також у трансфертних книгах (для іменних акцій). Ці та більшість інших його висновків не втратили актуальності і на сучасному рівні розвитку цивілістики, а відтак (з деякими уточненнями) можуть бути використані в ході досліджен- ня механізму правового регулювання емісійно-посвідчувальних відносин і закладення підвалин інструментальної концепції цінних паперів як кінцевого результату розгляду його специфіки.

Аналіз положень, що становлять ретроспективне надбання цивілістичної доктрини про цінні папери, дає підстави говорити про значний внесок відомих західно-європейських і російських цивілістів минулого у вирішення актуальних і донині основних теоретичних проблем, пов’язаних із визначенням специфіки рег- ламентації відносин у сфері їх випуску та обігу. Нормативні по- ложення, що визначають цінні папери як один із правових засобів (інструментів) приватноправової регуляції, остаточно сформу- вались у правових системах найбільш розвинених країн світу в результаті необхідності задоволення потреб цивільного обороту в інструментальному забезпеченні підвищеної оборотоздатності майнових прав. У сучасних умовах на національному рівні ця роль визначається сукупністю положень актів цивільного законодавства України, що забезпечують правове регулювання емісійно-посвідчу- вальних відносин і встановлюють для цінних паперів нормативно закріплений (з урахуванням світового досвіду доктринального і за- конодавчого визначення їх правової природи) особливий правовий режим. Саме він зумовлює специфіку інструментально-регулятив- ного призначення цінних паперів у забезпеченні відповідних аспек- тів правового буття посвідчених ними майнових прав.

Основною і кінцевою метою встановлення і застосування вказаного режиму як окремого порядку правового регулювання емісійно-посвідчу- вальних відносин є забезпечення правомірної поведінки управо- можених і зобов’ язаних осіб, що визначають їх суб’єктний склад. Цю поведінку законодавець унормував стосовно відповідних (в ідеалі всіх) аспектів правового буття майнових прав, посвідчених цінними паперами. Для їх термінологічного позначення доцільно застосовувати лаконічні словосполучення «механізм виникнення», «механізм передачі», «механізм здійснення», «механізм віднов- лення», «механізм захисту» цих прав, що постають як умовно виокремлені сегменти загальної динамічної структури (механізму) правового регулювання розглядуваних відносин.

Регламентаційний вплив цього механізму покликаний виключити можливість невре- гульованості окремих сфер останніх, забезпечуючи їх переведення у площину законодавчо і на рівні саморегулювання впорядкованих відносин, поза межами яких функціонування цінних паперів у цивільному обороті неможливе. Дієвість вказаних нормативно визначених механізмів забезпечує кінцевий бажаний для упра- воможених осіб результат – безперешкодне здійснення майнових прав, посвідчених цінними паперами. З урахуванням динамічного розвитку чинного цивільного законодавства України про цінні папери та рівня теоретичних досліджень їх правової природи основні висновки, аналіз яких дозволяє висловити пропозицію про започаткування докумен- тарної концепції цінних паперів, нині потребують ретельного і водночас, теоретично виваженого перегляду і уточнення.