Не всі цінні папери підпадають під поняття товарних докумен- тів. Наприклад, акції, казначейські зобов’язання, ощадні сертифікати, облігації та деякі інші цінні папери випускаються не для забез- печення товарного обігу, а мають інше призначення в цивільному обороті. Товарний характер, виходячи із змісту посвідченого ними майнового права, мають коносамент і складське свідоцтво. Словосполучення «кредитні папери» визначає притаманний цін- ним паперам кредитний характер, оскільки всі їх різновиди так чи інакше є об’єктом інвестування грошових коштів (а відтак креди- тування в широкому сенсі) і відіграють певну роль у забезпеченні функціонування економіки України і її кредитно-фінансової системи. Н. Й. Нерсесов не визнавав це словосполучення достатньою мірою універсальним, оскільки воно не підлягало поширенню на всі відомі в той час різновиди цінних паперів.

Свій висновок він мотивував тим, що не всі цінні папери засновані виключно на зобов’язанні (як приклад такого документа він називав акцію) . Виходячи з наведеного, використання в законодавстві, доктрині та на практиці термінологіч- ного словосполучення «цінні папери» як категорії, що найповніше охоплює всю сукупність досліджуваних об’єктів цивільних прав, є найбільш виправданим і термінологічно вивіреним. Всі інші відомі термінологічні словосполучення можуть бути застосовані тільки для правової характеристики особливостей окремих їх видів. Призначення термінів, що позначають ті чи інші правові явища, полягає не тільки в їх термінологічному виокремленні.

Правові терміни повинні най- більшою мірою відображати сутність і структурно-функціональне призначення відповідних явищ у галузі права. З урахуванням того, що аналізоване словосполучення буквально означає «папір (документ), що має цінність», всі відомі доктринальні підходи до визначення правової природи цих документів слід розглядати у площині доку- ментарної концепції цінних паперів. Розглянемо інструментальний характер правового зв’язку доку- мента і посвідченого ним майнового права , що визначає його особ- ливу потенційну цінність і споживчу привабливість для суб’єктів цивільного права. Пріоритет у встановленні тісного правового зв’язку докумен- та і посвідченого ним майнового права належить європейським цивілістам ХІІІ–ХІХ століть. У цьому аспекті заслуговує на розгляд підхід, запропонований Савіньї . Розглядаючи особливості цінних паперів на пред’явника, в яких найбільш рельєфно виявляються властиві досліджуваним об’єктам цивільного права ознаки, він зазначав, що у сфері речового права діє принцип вільного відчу- ження об’єктів власності.

У правовідносинах з відчуження речей виявляється повне абстрагування здійснюваного стосовно них правочину від особи їх власника. Зобов’язальні правовідносини засновані на зовсім інших засадах. Зміна зобов’язання можлива або у формі його анулювання і заміни іншими правовідносинами між колишнім боржником і новим кредитором (новація), або у вигляді передачі кредитором належних йому правоможностей іншій особі, що не тягне за собою повного абстрагування від колишніх правовідносин між його первинними суб’єктами (цесія). Обид- ва ці правові засоби, на думку Савіньї, придатні для укладення правочинів, характерних для повсякденного обороту. Однак при укладенні правочинів, що забезпечують постійно зростаючий як внутрішній, так і зовнішній торговий оборот, з’явилася потреба у встановленні нових правових форм, за допомогою яких переваги, пов’язані з відчуженням об’єктів права власності, могли б бути застосовані і до зобов’ язальних правовідносин. Ці потреби він пропонував розглядати як одну із соціально-правових передумов появи і розвитку такого особливого правового засобу посвідчення окремих категорій майнових прав, як цінні папери.

Надання до- кументам речово-правового характеру дозволило віднести їх до об’єктів права власності та інших речових прав, забезпечити їм легку відчужуваність і, як наслідок, підвищену оборотоздатність. На підставі наведених міркувань Савіньї та його послідовники (Дан, Хофман та ін.) дійшли висновку про те, що «цінні папери суть втілене в документі зобов’язання» . Видається, що даний підхід з урахуванням сучасного доктринального рівня розробки проблеми і положень актів чинного цивільного законодавства України не повною мірою відображає притаманні цінним паперам особливості. Зокрема, змістом цінних паперів можуть бути не тільки майнові права зобов’язального характеру. Коло майнових прав, посвідчених цінними паперами, у сучасних умовах значно розширилось.

Проте слід зазначити, що більшість міркувань і висновків, що обґрунтовують висловлені відомими дореволюційними цивілістами підходи, не втратили актуальності і досі. Сучасник Савіньї, німецький правник Брюннер, у цілому поділяючи його погляди, піддав критиці наведену вище тезу, а підходи до рішення аналізованої проблеми доповнив новими міркуваннями і висновками . Він зазначав, що зобов’язальні права не можуть мати тіло, в яке вони втілюються. Якщо допустити можливість втілення прав у деяку тілесну оболонку, то за аналогією з римським правом доведеться розрізняти тілесні і безтілесні права, а це, на його думку, є теоретично необґрунто- ваним. Права, як він справедливо зауважує, не можуть бути тілесними або безтілесними.

Аргументуючи свою критику визначення цінного папера, що його дав Савіньї, Брюннер першим обґрунтував особливості правового зв’язку між вираженим у ньому правом і самим документом. Він зазначав, що зв’язок між документом і правом може бути двояким: або документ є лише одним із способів доведення виникнення права, або ж він визнається «необхідною приватноправовою умовою буття правоможності, про що говорить текст документа». У цьому останньому випадку, зауважує Брюннер, між папером і правом встановлюється нерозривний правовий зв’язок.

Прихильником викладеного вище підходу в період розвитку документарної концепції цінних паперів був відомий правник ХІХ століття Кнієс. Базуючись на визначених його сучасниками ознаках цінних паперів, він доповнив їх дослідження такими міркуваннями. На його думку, документ може розглядатись як цінний папір у разі, коли майнове право так тісно пов’язане з ним, що його власник може вимагати його здійснення від зобов’язаної сторони. У своїх подальших міркуваннях Кнієс також порівнював правовідносини, які виникають у зв’язку з оформленням і видачею цінного папера, з речовими, однак зауваживши, що їхня юридична своєрідність не допускає їх повного ототожнення. Він підкрес- лював, що подібно до того, як право власності на річ переходить шляхом її вручення набувачеві, так і право вимоги певної грошової суми або певної речі, що перебуває в чужому володінні, переходить шляхом передачі цінного папера, в якому відповідні правоможності знайшли своє закріплення.

З іншого боку, Ендеманн, наприклад, пропонував розглядати цінні папери «представниками цінностей». Ця його пропозиція не знайшла підтримки у його сучасників і тим більше не може вважа- тись теоретично виваженою в наш час, але деякі його міркування мають значення для формування правильних сучасних поглядів на проблеми, що розглядаються. Обґрунтовуючи власну точку зору, Ендеманн зазначав, що папір має цінність не сам по собі, як будь-яка інша тілесна річ, а є носієм цінності. Виходячи з цього, він зробив висновок про те, що цінність цінного папера заснована на кредиті, тобто на довірі кредитора до боржника, що дає змогу йому не тільки сподіватися на виконання зобов’язання лише на його користь, а й придбати відповідні правові гарантії щодо цього.

З урахуванням наведеного вище цей висновок видається таким, що заслуговує на увагу та є актуальним і в наш час. До цінних паперів Ендеманн пропонував відносити і паперові гроші, тому що вони, на його думку, також є представниками цінності, оскільки свого часу умови їх випуску в обіг передбачали можливість обміну на золоті або срібні монети в майбутньому. Пропозиція Ендеманна розглядати паперові гроші як різновид цінних паперів також не була підтримана його сучасниками і не може вважатися такою, що узгоджується з сучасним рівнем розвитку правових уявлень щодо правової природи цінних паперів і грошей як окремих різновидів матеріальних об’єктів цивільних прав. Однак ці його пропозиції в сучасних умовах обумовлюють доцільність дослідження спів- відношення власне речей (як суто тілесних субстанцій), з одного боку, і цінних паперів та грошей — з другого.

Заслуговують на увагу висновки, отримані в ході комплекс- ного дослідження юридичної природи цінних паперів, здійсне- ного Н. Й. Нерсесовим . Шляхом аналізу і узагальнення поглядів своїх сучасників щодо цієї проблематики він обґрунтував низку слушних пропозицій, що не втратили актуальності. Адаптовано до сучасності їх можна викласти таким чином.

Цінний папір правник пропонував розглядати як документ, який визначає пра- вовий зв’язок між ним як об’єктом речових прав і встановленим у його тексті матеріальним (у сучасній термінології — майновим) правом. З моменту встановлення цього правового зв’язку доку мент і виражене в ньому майнове право в нерозривній єдності набувають характеру цінного папера. Нерозривність правового зв’язку між документом і вираженим у ньому майновим правом додає цінному паперу в цілому властивість легкої відчужуваності, характерної для обороту речей. Ця їх властивість відрізняє цінні папери від інших цивільно-правових документів і водночас від інших матеріальних об’єктів цивільних прав (речей і грошей). Його заслуга полягає в тому, що він уперше висловив думку про те, що «перший істотний момент у понятті цінних паперів той, що вони суть документи про приватні права» . Правознавець зазначав, що документи у сфері цивільного права можуть мати правове значення при встановленні права, а також його передачі або здійсненні. На його думку, документ, за допомогою якого встановлюється право, може у свою чергу мати двояке значення: або він служить про- стим засобом доказу або ж має істотне значення і для виникнення даного права.

Ці міркування дали змогу Н. Й. Нерсесову зробити обґрунтований висновок про те, що для віднесення відповідного документа до цінних паперів необхідно констатувати факт його тісного правового зв’язку з посвідченим ним правом. Цей зв’язок полягає в тому, що без документа немає і самого права, з одного боку, а з другого — володіння документом є обов’язковою умовою передачі або здійснення посвідчених цінним папером майнових прав його законним власником.