 Одним з численних видів поділу зобов'язань на групи є віднесення їх до грошових, тобто таких, що передбачають сплату однієї зі сторін (зобов'язаною) іншій стороні (управомоченной вимагати певної суми грошей, і відповідно негрошовим зобов'язаннями, які передбачають передачу речей (як родових, так і індивідуальних), а також виконання різного роду робіт, надання послуг.
Дана класифікація зобов'язань на грошові і негрошові має велике практичне значення для застосування такого виду забезпечення виконання зобов'язання (а заодно і відповідальності за його порушення, як неустойка, і обов'язково повинна враховуватися при складанні договорів. На жаль, в силу різних причин дуже часто це не робиться і часом тягне за собою цілу низку негативних наслідків, переважно для тієї сторони, яка не враховує дану кваліфікацію та правила статті 549 Цивільного кодексу України (ЦК).
Основні правила, що стосуються неустойки, містяться в статті 230 Господарського кодексу України (ХК) і статті 549 ЦК. При цьому заслуговують уваги і докладного розгляду положення саме ЦК, а якщо бути більш точним, то пункту 3 статті 549 ЦК, що стосуються застосування одного з видів неустойки - пені. Так, у цьому пункті зазначено, що пенею є неустойка, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.
Таким чином, згідно з цим пунктом, пеня, як вид відповідальності і спосіб виконання зобов'язання, може застосовуватися виключно за порушення грошового зобов'язання, на відміну від штрафу, для якого пунктом 2 статті 549 ЦК таких обмежень не передбачено. Тобто штраф можна застосовувати як до грошовим, так і до негрошовим зобов'язаннями.
Старий ЦК 1963 року такого обмеження для пені не передбачав, у зв'язку з чим деякі публічно доступні проформи договорів, розміщені в Інтернеті або опубліковані в збірниках договорів, підготовлених ще в період дії ЦК 1963 року, передбачають застосування пені за порушення негрошових зобов'язань. Такі проформи договорів все ще використовуються деякими підприємствами, які не дуже обережно підходять до юридичного забезпечення своєї діяльності і не хочуть витрачатись на юристів. У зв'язку з чим доводиться досить часто виправляти такого роду пункти, природно, тільки в тому випадку, якщо вони стосуються відповідальності перед які надаються нами особами.
Зустрічаються й іншого роду ситуації. Наприклад, договору підготовлені юристами професійно і в них навмисно внесено пункти, що стосуються відповідальності сторін, таким чином, щоб у разі виникнення спору і спроби в судовому порядку застосувати відповідальність за порушення зобов'язання можна було, використовуючи обмеження, передбачене пунктом 3 статті 549 ЦК, ухилитися від відповідальності. Тому при перевірці договору юристам та іншим зацікавленим у можливості застосування відповідальності за порушення договірних зобов'язань особам слід звертати особливу увагу на вигляд зобов'язання, за порушення якого застосовується пеня, і в разі, якщо це негрошове зобов'язання, заміняти його на інший вид неустойки - штраф, застосування якого такого роду обмежень не передбачає.
Цікавим у зв'язку з цим представляється справа, яка розглядалася в Господарському суді м. Києва і стосувалося відповідальності за поставку товарів (сировини), не відповідали за якістю вимогам замовника, договору.
Так, у відповідності з договором поставки від 20 листопада 2003 року відповідач зобов'язався поставити товар, який використовується позивачем, інтереси якого я уявляв, при виконанні виробничої програми.
В порушення домовленостей між сторонами і вимог умов договору відповідач поставив позивачу товар неналежної якості, що було виявлено позивачем вже після отримання товару на склад і проведення попереднього лабораторного дослідження сировини і розцінено як їм неналежне виконання зобов'язання з постачання (несвоєчасна поставка), за яке договором передбачена відповідальність - неустойка у вигляді пені.
Позивачем був пред'явлений позов, в якому поряд з іншими вимогами містилася вимога про сплату пені за весь період несвоєчасної поставки товару. Природно, суд у своєму визначенні про прийняття справи у провадження, крім усього іншого, звернув увагу на цю обставину і попросив обґрунтувати застосування пені як виду відповідальності за порушення негрошового зобов'язання.
На виконання ухвали суду з боку позивача було підготовлено пояснення, в якому були дані обґрунтування, у тому числі і щодо застосування пені до неденежному зобов'язанню. В обгрунтування своїх позовних вимог позивач дав наступні пояснення.
Договір від 20 листопада 2003 року був підписаний під час дії ЦК 1963 року з дотриманням зазначених у ньому умов. Відповідно до статті 179 ГК 1963 року неустойкою, до якої відноситься як штраф, так і пеня, визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання ним зобов’язання. При цьому ЦК 1963 року не виробляв розмежування неустойки на пеню, яка застосовується тільки при несвоєчасному виконанні саме грошового зобов'язання, і штраф - для зобов'язань взагалі, як це передбачено ЦК 2003 року (пункти 23 статті 549). У той же час згідно з пунктом 10 Прикінцевих та перехідних положень ЦК 2003 року правила Кодексу про відповідальність за порушення договору (саме таке порушення і мало місце в нашому випадку) застосовуються в тих випадках, коли такі порушення були допущені після набрання чинності ЦК 2003 року, крім випадків, коли в договорах, укладених до 1 січня 2004 року, була встановлена інша відповідальність за такі порушення.
У нашому випадку саме це і має місце, тобто в договорі від 20 листопада 2003 року, складеному у відповідності з діючим на той час законодавством, передбачена інша відповідальність, ніж у правилах ЦК 2003 року. Отже, відповідно до пункту 10 Прикінцевих та перехідних положень ЦК 2003 року підлягає застосуванню відповідальність, передбачена договором від 20 листопада 2003 року, а саме - стягнення пені за порушення негрошового зобов'язання.
Судом наведені аргументи були прийняті до уваги і позивачем заявлені вимоги щодо стягнення пені були задоволені в повному обсязі.
Проте кожне правило має деякі винятки. Є вони і в нашому випадку, про що, зокрема, свідчить назва статті, де зазначено, що пеня застосовується переважно за порушення грошового зобов'язання. Так, підпунктом 2 пункту 2 статті 231 ГК передбачається, що у разі якщо господарське зобов'язання, у якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належать до державного сектора економіки, або порушене зобов'язання пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок державного бюджету або за рахунок державного кредиту, за порушення строків виконання такого зобов'язання стягується пеня в розмірі 0,1 % від вартості товарів (робіт, послуг), щодо яких допущено прострочення виконання. Інших винятки з правила законодавство не містить.
|
портал
