 Правові норми, які регулюють відносини спадкування права на банківський вклад можна віднести до числа новел Цивільного кодексу України (ЦК). Зберігши інститут заповідального розпорядження, законодавець встановив інший порядок спадкування вкладу.
Раніше існував особливий правовий режим спадкування банківських вкладів (стаття 564 ЦК УРСР): при наявності спеціального заповідального розпорядження внесок не входив до складу спадкової маси. Як наслідок, не застосовувалися положення Закону про право на обов'язкову частку; для одержання вкладу особою, зазначеною в заповідальному розпорядженні, не потрібно пред’явлення свідоцтва про право на спадщину, а грошові кошти видавалися за фактом смерті вкладника.
Згідно з чинним Законом (частина 2 статті 1228 ЦК), право на вклад входить до складу спадщини незалежно від способу розпорядження ним. Дане майнове право успадковується за загальними правилами спадкового права. Таким чином, законодавець у регулюванні відносин, пов'язаних з успадкуванням права на вклад, слідував загальним принципом універсальності спадкування.
Згідно з частиною 1 статті 1228 ЦК вкладник, який вніс в банк кошти, може на свій розсуд заповідати право на ці кошти: скласти заповіт або зробити відповідне розпорядження банку (фінансовій установі). Слід зазначити, що наявність двох способів посмертного розпорядження майном (право на вклад) є, по суті, єдиним ознакою для кваліфікації норм статті 1228 ЦК як норм спеціального регулювання, а вчинення розпорядження банку - особливим (спеціальним) способом визначення правової долі внеску на випадок смерті вкладника.
З аналізу положення частини 1 статті 1228 ЦК можна зробити висновок, що розпорядження має таку ж юридичну силу, як і заповіт. Разом з тим законодавець не встановлює спеціальних вимог до порядку здійснення розпорядження і його формі. Зі змісту пункту 10.15 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року, варто лише те, що розпорядження клієнта складається у письмовій формі і що розпорядження у вигляді окремого документа повинно містити дату його складання, а також засвідчуватися підписом уповноваженого працівника банку.
На нашу думку, відсутність у ЦК вимог до форми розпорядження банку є істотним пропуском регулювання сімейних відносин. Оскільки обидва способи розпорядження правом на вклад мають схожу правову природу, відповідно вимоги до форми, в частині обов'язкових складових елементів, повинні бути однаковими. Наприклад, вимога про підписи заповіту заповідачем власноруч (стаття 1247 ЦК) справедливо і для форми розпорядження, складеного в банку.
Відповідно до частини 3 статті 1247 ЦК, заповіт підлягає засвідчення нотаріусом. У ньому вказується місце і дата посвідчення. Зміст заповіту характеризується наявністю інформації про суб’єктний склад спадкоємців і завещаемом майні. Шляхом складання заповіту заповідач має право розпорядитися, на випадок смерті, як частиною свого майна (тільки правом на вклад), так і всім майном, до складу якого входить дане право.
Юридичний факт складання розпорядження банку або заповіту не позбавляє вкладника права на розпорядження внеском. До моменту відкриття спадку в особи, вказаної у розпорядженні або заповіті, існує лише можливість придбання прав спадкоємця і прав на заповідане майно. Таким чином, до настання смерті заповідача потенційні спадкоємці не мають права оскаржувати дії власника вкладу відносно розпорядження що належать йому засобами.
З моменту прийняття спадщини у спадкоємця виникає право на отримання свідоцтва про право на спадщину (стаття 1296 ЦК). Свідоцтво - це процесуальний нотаріальний акт, який засвідчує перехід права власності на майно спадкодавця до спадкоємців. Згідно з пунктом 220 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, свідоцтво про право на спадщину на грошовий внесок, щодо якого вкладник здійснив розпорядження банку (фінансовій установі), а також на грошовий внесок, щодо якого відсутній заповідальне розпорядження, після смерті вкладника видається нотаріусом на загальних підставах. Таким чином, щоб розпорядитися правами на банківський вклад, спадкоємець повинен вчинити дії, пов'язані з прийняттям спадщини, і після закінчення шестимісячного терміну отримати свідоцтво про право на спадщину. Лише наявність свідоцтва дає можливість спадкоємцю розпорядитися які йому заповідали правами.
Це правило має виключення. Відповідно до частини 3 статті 1298 ЦК, до закінчення строку на прийняття спадщини нотаріус може видати спадкоємцю дозвіл на отримання частини вкладу спадкодавця в банку (фінансовій установі), якщо це викликано обставинами, що мають істотне значення. До таких обставин, згідно з пунктом 199 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, можна віднести: відшкодування витрат, викликаних передсмертній хворобою спадкодавця, витрат на його похорони, витрат, пов'язаних з повідомленням спадкоємців про відкриття спадщини, та ін.
Повертаючись до питання про двох способах розпорядження заповідачем правами на вклад, потрібно також відзначити існування практичних ситуацій, коли вкладник, складаючи заповіт, а також розпорядження банку, по-різному визначає правову долю належного йому вкладу. Щоб уникнути конкуренції між двома способами розпорядження законодавець встановив правило пріоритетності, викладене в частині 3 статті 1228 ЦК. Згідно з частиною 3 статті 1228 ЦК заповіт, складений після того, як було зроблено розпорядження банку (фінансовій установі), повністю або частково скасовує його, якщо в заповіті змінено особа, до якого має перейти право на вклад, або заповіт стосується всього майна спадкодавця. Таким чином, заповіт буде мати пріоритет перед спеціальним вказівкою вкладника банку при наявності наступних умов: заповіт складено і оформлено після того, як було скоєно розпорядження банку; в заповіті змінено особа, до якого має перейти право на вклад, або заповіт стосується всього майна спадкодавця.
Норма частини 3 статті 1228 ЦК не визначає правовий статус заповіту у разі, якщо воно оформлене раніше, ніж здійснено розпорядження банку. Виходячи з правової позиції, викладеної в частині 1 статті 1228 ЦК, згідно з якою обидва способи розпорядження мають однакову юридичну силу, при визначенні пріоритетності одного акта по відношенню до іншого повинен застосовуватися наступний принцип: "діє те, що складено пізніше".
Разом з тим для вирішення спірних питань, пов'язаних з визначенням пріоритетності одного способу розпорядження по відношенню до іншого, вважаю за необхідне доповнити статтю 1228 ЦК положенням про те, що розпорядження банку, зроблене вкладником, має силу нотаріально посвідченого заповіту.
БІЛОКОНЬ Юрій - адвокат, начальник юридичного управління АКБ "Мрія", м. Київ
|
портал
