і Для дослідження питання про правовідносинах власників і несобственников квартир у загальному дворі необхідно розглянути природу виникнення таких правовідносин, тобто їх поява і підстава появи. Це пов'язано з тим, що у суб'єктів, які проживають в одному будинку (дворі), що приватизували і не що приватизували квартири, правовідносини різні - як по відношенню один до одного, так і по відношенню до власності.
У статті 1 Житлового кодексу УРСР "Право громадян УКРАЇНИ на житло" сказано: "згідно з Конституцією СРСР і Конституції УРСР громадяни УКРАЇНИ мають право на житло". Це складало важливий елемент їх цивільної правоздатності, оскільки згідно зі статтею 10 Цивільного кодексу УРСР всі громадяни могли мати в особистій власності майно, в тому числі житловий будинок (частину будинку), а також право користування житловими приміщеннями в будинках державного житлового фонду.
Право на житло як суб'єктивне право, тобто належить конкретного громадянина на конкретне приміщення в будинку певного житлового фонду, виникло чинності передбачених у житловому законодавстві юридичних фактів. Надалі воно було викладено у відповідних правовідносинах громадян УРСР.
Після виходу України із складу СРСР ці правовідносини регулюються прийнятим Верховною Радою України Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду" від 19 червня 1992 року, а також Цивільним кодексом України від 16 січня 2003 року (ЦК), який набрав чинності з 1 січня 2004 року.
Стаття 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" закріпила здійснення, порядок і зміст приватизованих квартир (будинків). Відповідно до даної статті, їх утримання здійснюється за рахунок коштів власників у відповідності з Правилами користування приміщеннями житлових будинків і прибудинкової території, які затверджуються Кабінетом Міністрів України, незалежно від їх форм власності.
Згідно з пунктом 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", власники квартир багатоквартирного житлового будинку є власниками допоміжних приміщень будинку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов'язані брати участь у загальних витратах, пов'язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно своїй частці у майні будинку. Допоміжні приміщення (комори, сараї, гаражі та ін.)передаються у власність квартиронанимателей безкоштовно і окремою приватизації не підлягають.
У червні 1992 року законодавець вперше згадав про землі як прибудинкової території. У статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" він встановив плату за користування прибудинковою територією для що приватизували квартири мешканців.
Таким чином, законодавець - власник землі на підставі цього Закону передав землі прибудинкової території в платне безстрокове постійне користування мешканцям, приватизировавшим житло. Це безстрокове право постійного бездоговірного користування (до моменту його реалізації права власності), і власник цієї землі не має права її віддати в користування іншій особі, не проживає в цьому будинку, без згоди користувачів, що приватизували квартири в цьому будинку.
Згідно з пунктом 3 статті 415 ЦК, "особа, до якого перейшло право власності на будівлю (споруду), набуває права користування земельною ділянкою на тих же умовах і в тому ж обсязі, що і попередній власник будівлі (споруди)". Тим більше що згідно з пунктом 5 статті 116 Земельного кодексу України (ЗК) цей земельну ділянку необхідно спочатку, до передачі іншій, не приватизировавшему квартиру в цьому будинку, вилучити на законних підставах у особи, яка проживає в цьому будинку і яке приватизувало квартиру. Інше рішення власника землі буде грубим порушенням імперативної норми Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", викладеної у статті 10, а також пункту 2 статті 345 ЦК встановлює, що "приватизація здійснюється відповідно до закону".
ЗК, прийнятий Верховною Радою України від 25 жовтня 2001 року і набув чинності з 1 січня 2002 року, розширив права громадян, встановивши у статті 119 набуття права на земельну ділянку за давністю користування (набувальна давність). Так, громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування. Розмір цієї земельної ділянки встановлюється в межах норм, визначених цим Кодексом (стаття 121 ЗК).
Відповідно до частини 2 пункту 1 статті 344 "Набувальна давність" ГК, набуття права власності на земельну ділянку за набувальної давності регулюється законом. Їм у даному випадку і є Закон України "Про приватизацію державного житлового фонду", стаття 10 якого регулює питання землекористування, а також стаття 119 ЗК, так як громадяни користувалися земельними ділянками, прилеглими до цих будинках (квартирах), і багато з них на праві набувальної давності. Держава при приватизації квартир саме підтвердило це користування (по праву набувальної давності), передавши ці землі в користування мешканців, що приватизували квартири (будинку).
Стаття 345 ЦК встановлює, що право власності на набувальної давності знаходиться за рішенням суду.
ЗК також встановлює, що при оформленні права власності на земельну ділянку, яким громадянин фактично користується як своїм, він має право на захист свого землекористування від третіх осіб, які не мають права на його використання з підстав, передбачених законом та іншими нормативно-правовими актами або договором.
Передача земельної ділянки у власність або у користування громадян на підставі набувальної давності здійснюється в порядку, встановленому ЗК. З самого змісту наведеної норми ЗК випливає, що набувальна давність як спосіб отримання права власності або права користування на землю поширюється тільки на громадян. Це імперативна норма Закону.
Встановлений ЗК порядок передачі земельної ділянки у власність передбачає звернення громадян з клопотанням про розгляд його органами державної влади або місцевого самоврядування та прийнятті про це відповідного рішення, підготовку землевпорядної документації, здійснення відведення земельної ділянки в натурі, видачу відповідного документа, удостоверяющегося право власності на землю, реєстрацію земельної ділянки і т.д.
Стаття 120 ЗК "Перехід права власності на земельну ділянку при переході права на житловий будинок, будівлю або споруду" в даний час точно відтворює статті 377 ЦК, у пункті 2 якій зазначено: "Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то в разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування".
Таким чином, стаття 120 ЗК і стаття 377 ЦК ідентичні, і положення статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" в даний час відповідають цим статтями щодо користування земельною ділянкою прибудинкової території.
Стаття 30 ЗК 1992 року "Перехід права на земельну ділянку при переході права на будівлю і споруду" встановлювала наступне: "При переході права власності на будівлю або споруду разом з цими об'єктами переходить в розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою, без зміни її цільового призначення і якщо інше не передбачено в договорі відчуження будівлі і споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відводу".
На відміну від статті 30 ЗК 1992 року стаття 120 ЗК (нині чинного) встановлює, що перехід права власності на житловий будинок, будівлю та споруду до набувача нерухомого майна не тягне за собою автоматичного переходу права власності на земельну ділянку, на якій розташовані ці будівлі, споруди.
Перехід права власності на землю вимагає в цьому випадку окремого правового договірного регулювання шляхом укладення відповідних цивільно-правових угод між власником земельної ділянки та набувачем будинки, будівлі, споруди. Таким угодою може бути договір купівлі-продажу, дарування, обміну земельної ділянки, у той час як стаття 30 ЗК 1992 року передбачала спрощений спосіб переходу права власності на земельну ділянку при переході права власності на будинок, будівля, споруда без зміни цільового призначення цієї земельної ділянки.
Новелою ЗК 2001 року порівняно зі статтею 30 ЗК 1992 року стала можливість переходу права власності або користування не тільки ділянкою в цілому, але і окремими його частинами. Причому не тільки при переході права власності на частину розташованих на ній будівель, споруд, але і при переході права власності на будівлю, споруду, розташоване на ділянці. Така гнучка схема здатна забезпечити максимальне врахування інтересів як відчужувача, так і набувача будівель, споруд, однак вона ускладнена умовами оформлення цього правовідносини.
Частина 4 статті 120 ЗК 2001 року встановлює загальне правило, згідно з яким при переході права власності на будівлю, споруду до кількох осіб об'єкт права власності кожного з них на земельна ділянка підлягає визначенню пропорційно часткам набувачів у вартості будівлі, споруди. Вона припускає автоматичний перехід права користування до набувачам будівель, споруд, але ставить його в залежності не тільки від змісту договору про перехід права на земельну ділянку (купівля-продаж, дарування, оренда і т.п.), але і від договору, який може змінювати загальне правило пропорційного переходу права на земельну ділянку до набувачам будівель, споруд.
Такий детальний опис всіх цих правовідносин викликано тим, що надалі буде розглядатися порядок землекористування земельною ділянкою у дворі, в якому знаходяться декілька будівель, які належать громадянам, приватизировавшимквартиры в цих житлових будівництвах. Деякі з цих жителів ще до приватизації квартир мали у дворі сараї, гаражі тощо.
Стаття 121 ЗК 2001 року "Норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам" передбачає право громадян України на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для будівництва індивідуальних гаражів у розмірі не більше 0,01 гектара. За безкоштовно отриману у власність землю громадянин повинен платити державі податок на землю.
З викладеного випливає, що в будинках, де приватизовано більше двох квартир, майно загального користування, в будинку і у дворі має місце спільна часткова власність цих жителів, а земельна ділянка прибудинкової території є предметом загального постійного пайової користування.
У статті 356 "Право спільної часткової власності" ЦК 2003 року встановлено, що власність двох або більше осіб з визначенням часток кожної з них у праві власності є спільною частковою власністю. Суб'єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні, юридичні особи, держава, територіальні громади.
Відповідно до статті 345 "Придбання права власності при приватизації державного майна та майна, що перебуває у комунальній власності" ЦК 2003 року фізична або юридична особа може отримати право власності при приватизації державного майна та майна, що перебуває у комунальній власності. Приватизація здійснюється в порядку, встановленому Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду" від 19 червня 1992 року.
Стаття 358 ГК "Здійснення права спільної часткової власності" говорить:
"1. Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками з їх згоди.
2. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їх спільною частковою власністю.
3. Кожен із співвласників має право на надання у володіння і користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. При неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
4. Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної власності посвідчений нотаріально, він є обов'язковим для особи, яка набуває згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно".
Стаття 364 ГК "Виділення частки з майна, що перебуває у спільній частковій власності" встановлює право співвласників на виділення в натурі частки з майна, що перебуває у спільній частковій власності.
Приклади з практики
Використовуючи наведені вище законодавчі норми, наведемо деякі приклади вирішення конкретних ситуацій.
Інвалід війни гр-ка Л.В. в 1975 році придбала автомобіль з ручним керуванням і звернулася в міськвиконком із заявою про відведення їй земельної ділянки під будівництво гаража для купленого автомобіля.
Земельна ділянка знаходився поряд з її сімейним домоволодінням, за майстернями підприємства і для виробничих чи інших цілей підприємством не використовувався. Філія підприємства, саме підприємство і його київська вища організація, а також відповідні причетні до цієї служби міста дали на це відповідну згоду.
Виконком міської ради рішенням № 1294 від 18 листопада 1975 року дозволив будівництво гаража і відвів земельну ділянку, вилучивши його у філії Херсонського СУ-607.
При СРСР індивідуальні гаражі вважалися допоміжними господарськими приміщеннями, і для їх будівництва не потрібно ні проекту, ні акта держкомісії про приймання, ні державної реєстрації в БТІ. Вони приписувалися до домоволодінь за місцем їх знаходження.
Це обгрунтовувалося тим, що гараж є не самостійної річчю, а приналежністю до головної речі, тобто автомобіля, як, приміром, окуляри і футляр для них. Тому гаражі не реєструвалися в БТІ і не брали участь в угодах. Це змінилося в 2004 році.
У 1976 році гр-ка Л.В. захворіла, не змогла керувати купленим автомобілем і згідно з договором дарування від 8 червня 1976 року подарувала його братові Л.М. - співвласникові домоволодіння, до якого був приписаний (прикріплений) побудований гараж.
При даруванні автомобіля постало питання і про одночасне даруванні гаража. Проте нотаріус відмовилася оформити такий договір дарування з-за відсутності на нього документів як на самостійну річ, посилаючись на статтю 132 ЦК УРСР від 16 червня 1963 року "Головна річ її приналежність". Відповідно до даної статті, "приналежністю є річ, призначена служити головною речі і пов'язана з нею загальним господарським призначенням. Приналежність слід частці головною речі, якщо в договорі або в Законі не встановлено інше. Визнання речі приналежністю визначається не її природними властивостями, а характером відносин з приводу господарського призначення речі".
Так Л.М. став господарем подарованого автомобіля і гаража одночасно у відповідності зі статтею 132 ЦК УРСР.
Громадянин України Л.М. звернувся в виконком міської ради з приводу оформлення земельної ділянки, що знаходиться під гаражем, з наданням документів про дарування автомобіля. Йому дали відповідь, що на підставі статті 30 ЗК УРСР "при переході права власності на будинок і будова разом з цими об'єктами переходить в розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою, без зміни її цільового призначення, якщо інше не передбачено в договорі відчуження будівлі, споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відводу".
Цільове призначення не змінилося, отже, відвід не потрібен. Інше в договорі дарування передбачено не було, тому право користування земельною ділянкою перейшло автоматично повністю на Л.М. відповідно до статті 30 ЗК УРСР від 13 березня 1992 року.
При оформленні державного акта на право постійного користування землею від 9 жовтня 1996 року філія Херсонського СУ-607 "Укргидромеханизация" разом з інспектором БТІ допустили помилку, включивши земельну ділянку під гаражем Л.М. в земельна ділянка підприємства, хоча на плані зовнішніх меж землекористування від 9 жовтня 1996 року ця земельна ділянка намальований, виділений і позначений розмірами.
Громадянин Л.М. користується постійно гаражем і цією земельною ділянкою відкрито і законно з 8 червня 1976 року, тобто більше 30 років. Згідно зі статтею 119 ЗК 2001 року "Набуття права на земельну ділянку за давністю користування (набувальна давність)", "громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування".
Миколаївським БТІ був виготовлений технічний паспорт на гараж, який і став підставою вимог гр-на Л.М. Незважаючи на те що гр-н Л.М. і без цього має право користуватися земельною ділянкою, що перебуває під гаражем, він звернувся 8 серпня 2004 року із заявою до міському голові про передачу йому в безкоштовну власність цієї земельної ділянки.
9 квітня 2004 року було складено акт державної технічної комісії про введення в експлуатацію раніше побудованих об'єктів, підписаний без зауважень.
Міськвиконком розглянув всі представлені гр-ном Л.М. матеріали про право власності на цей гараж і прийняв рішення № 1082 від 29 червня 2004 року, яким дозволив гр-ну України Л.М. зареєструвати в БТІ право власності на нерухоме майно (гараж). БТІ видало йому свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 2 липня 2004 року. Ця власність була зареєстрована під № 463922, і виданий документ про реєстрацію права власності на нерухоме майно міжміського БТІ.
8 серпня 2004 року із заявою під № 01-598 гр-н Л.М. звернувся до міського голови з проханням передати йому в безкоштовну постійну власність земельну ділянку в розмірі 0,01 га, на якому знаходиться гараж, для його обслуговування, про що видати відповідний документ.
Виконавчий комітет міської ради 7 вересня 2004 року дав відповідь під № 01-598: "Для прийняття міською радою рішення Вам необхідно подати в міськвиконком проект відведення земельної ділянки, погоджений з головним управлінням містобудування та архітектури міськвиконкому, міської СЕС, відділом охорони навколишнього природного середовища міської ради, відділу охорони культурної спадщини, і висновок державної землевпорядної експертизи".
Всі ці документи були передані. Однак у зв'язку з фінансовими труднощами замовити проект землевідведення гр-н Л.М. не зміг і звернувся як учасник бойових дій ВВВ у міськвиконком про надання йому пільги на виготовлення проекту землевідведення, де був поставлений на чергу.
Відповідно до статті 377 ГК "Право на земельну ділянку при придбанні житлового будинку, будівлі або споруди, розміщені на ньому", якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то в разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.
З викладеного випливає, що гр-н Л.М.владеет і користується земельною ділянкою, що перебуває під його законно побудованим гаражем і наданими для обслуговування цього гаража, на законних підставах. І якщо йому буде пред'явлено позов до місцевого суду на предмет зносу гаража фірмою "Гимекс", то, на мою думку, такий позов не буде підлягати задоволенню.
Стаття 321 "Непорушність права власності" встановлює наступне:
- право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його реалізації;
- особа може бути позбавлена права власності або обмежено в його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
В даному випадку закон на боці громадянина Л.М.
Пункт 1 статті 151 "Порядок погодження питань, пов'язаних з вилученням (викупом) земельних ділянок" ЗК встановлює: "Юридичні особи, зацікавлені у вилученні (викупі) земельних ділянок, зобов'язані до початку проектування погодити із власниками землі і землекористувачами... міськими радами... місце розташування об'єкта, розмір земельної ділянки та умови її вилучення (викупу) з урахуванням комплексного розвитку території, що забезпечує нормальне функціонування на цій ділянці і прилеглих територіях всіх об'єктів, умови проживання населення і охорону навколишнього середовища". Умови, зазначені у цій статті, ТОВ "Пивденьинвестбуд" не виконало - не погодило їх із землекористувачами і навіть до них не звернулося.
Міська рада 1 квітня 2005 року прийняв рішення "Про затвердження проектів розподілу територій кварталів, мікрорайонів на території міста" № 32/15, у пункті 1.3 якого затвердив проект розподілу площі прибудинкової території кварталу, обмеженого вулицями Фалеєвськоїї, Образцова, Пушкінської та Привокзальною площею, розроблений ВАТ "Николаевгипроград" (замовник ТОВ "Пивденьинвестбуд).
На вказаній території двору за адресою вул. Жовтневий, 91 знаходиться спортивний і дитячий майданчики, розміщено їх обладнання та два гаражі, побудовані з дозволу виконкому міської ради для безногого інваліда, травмованого при катастрофі трамвая, і інваліда 1 групи, учасника бойових дій у ВВВ, прикутого до ліжка.
Крім того, в цьому будинку приватизовані квартири. Та відповідно до статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", прибудинкова територія передана мешканців цього будинку в постійне безстрокове користування. Отже, без відома і згоди жителів будинку виконком не мав права приймати таке рішення, оскільки цим порушується і стаття 377 ЦК, і стаття 120 ЗК.
Згідно зі статтею 155 ЗК, такий акт визнається недійсним. Подібними діями міськвиконкому і ТОВ "Пивденьинвестбуд" порушується також Закон України "Про планування і забудову територій" від 20 квітня 2000 року. У його статті 18 "Врахування громадських і приватних інтересів при плануванні та забудові територій на місцевому рівні" зазначено, що "при здійсненні планування і забудови територій на місцевому рівні облік громадських інтересів полягає у визначенні потреби територій громади в територіях, необхідних для розміщення, утримання об'єктів житлово-комунального господарства, спеціальної, інженерно-транспортнойинфраструктуры, рішення інших завдань забезпечення сталого розвитку населеного пункту".
У розділі 4 "Дотримання державних, громадських і приватних інтересів під час планування і забудови територій" Закону України "Про планування і забудову територій" і Типових регіональних правил забудови, затверджених наказом Держбуду України № 219 від 10 грудня 2001 року, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 30 грудня 2002 року під № 4/6292, чітко вказано, що без згоди громадськості житлового будинку планувати будівництво забороняється.
Згідно статті 5 "Основні вимоги до містобудівної діяльності" Закону України "Про основи містобудування" від 16 листопада 1992 року, при здійсненні містобудівної діяльності повинен бути забезпечений облік державних і громадських інтересів при плануванні та забудові територій.
Схема конструкції даного двору являє собою замкнутий простір єдиного п'ятиповерхового будинку у вигляді літери "С", де єдиний доступ повітря у двір - це та частина, на якій хочуть побудувати ще один будинок з підземними гаражами. Тим самим жителі двору будуть позбавлені доступу повітря у двір, а також самого двору (з-за в'їзду в підземні гаражі), дитячих і спортивних майданчиків. Крім того, навколо та самого будинку дуже інтенсивне автомобільний рух і рух на залізниці.
Відповідно до існуючих нормативів для забудови територій, в цьому дворі немає надлишку землі для забудови. Всі ці особливості не були враховані виконкомом при наданні дозволу на забудову території двору.
Частина 6 статті 19 Закону України "Про планування і забудову територій" вказує, що при встановленні режиму забудови він не тягне за собою припинення права власності або права користування. Тому, вирішуючи питання забудови території двору по вул. Фалеєвськоїї, 91 у місті, виконком міськради був зобов'язаний враховувати думку користувачів земельною ділянкою, на якій розташований будинок і двір, тобто мешканців будинку.
В даному випадку при забудові відбудеться зміна цільового призначення земельної ділянки, а згідно з пунктом 3 статті 124 "Порядок передачі земельних ділянок в оренду" ЗК "передача в оренду земельних ділянок громадянам та юридичним особам із зміною цільового призначення із земель запасу під забудову здійснюється за проектами відведення в порядку, встановленому статтями 118, 123 цього Кодексу".
Пункт 6 статті 123 "Порядок надання в постійне користування земельних ділянок юридичним особам" передбачає, що "проект відведення земельної ділянки погоджується із землекористувачем". Землекористувачами даної земельної ділянки є громадяни будинку, приватизировавшие квартири згідно статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду". З ними ж ніхто ніякі питання не погоджував. Це ще один випадок нехтування прав жителів місцевими органами влади.
У пункті 5 статті 116 "Підстави набуття права на землю" ЗК зазначено: "Надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні, проводиться лише після вилучення його в порядку, передбаченому цим Кодексом".
Земельна ділянка не вилучався у жителів приватизованих квартир. Це ще один факт грубого порушення ЗК міськвиконкомом. Міськвиконком не керувався статтею 141 ЗК, що встановлює підстави припинення права користування земельною ділянкою.
Таким способом вилучити земельну ділянку органи влади та місцевого самоврядування мають право тільки по статті 147 ЗК, тобто у разі військового або надзвичайного стану та з мотивів суспільної необхідності. Ні першого, ні другого, ні третього випадку не було. Це ще один факт грубого порушення ЗК місцевими органами влади і місцевого самоврядування.
У пункті 2 статті 152 "Способи захисту прав на земельні ділянки" глави 23 "Захист прав на землю" розділу 5 "Гарантії прав на землю" сказано: "Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень права на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків". Ця захист для мешканців двору, що приватизували квартири, поки залишилася тільки на папері. Вже два роки вони судяться з міськвиконкомом і ТОВ "Пивденьинвестбуд", але поки безрезультатно. Це приклад кричущу несправедливість і неможливості захисту своїх прав громадянами України, незважаючи на те, що стаття 377 ГК "Право на земельну ділянку при придбанні житлового будинку, будівлі або споруди, розміщені на ньому" говорить: " Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то в разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування".
Це право жителям, приватизировавшим квартири в будинку, було надано ще статтею 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", а згодом підтверджено статті 377 ЦК і статтею 120 ЗК. Однак ці законодавчі акти для міськвиконкому не діють.
Міськвиконком, немов схаменувшись за неправильно прийняте рішення № 32/15 від 1 квітня 2005 року, видає нове рішення ПРО погодження місць розташування об'єктів резервування земельних ділянок..." № 32/17 від 1 квітня 2005 року. Згідно з пунктом 1.4 даного рішення, ТОВ "Пивденьинвестбуд" слід погодити місце для розміщення багатоквартирного житлового будинку на земельній ділянці орієнтовною площею 1400 м2 за рахунок прибудинкової території в межах вулиць Образцова, Пушкінської та Привокзальній площі". Вулиця Миру відсутня, хоча весь будинок знаходиться по вул. Фалеєвськоїї, 91, площа також вказана невірно: не 1400 м2, а 880 м2.
Ніхто з мешканцями будинку по вул. Фалеєвськоїї, 91 ніякі питання не погоджував, так як спеціально в рішенні не була вказана "вулиця Миру". Мабуть, міськвиконком задався метою порушувати всі закони, тому не вказав цього будинку і цій вулиці.
Проте 24 лютого 2006 року з'являється нове рішення міськвиконкому Про вилучення, надання, передачі по фактичному землекористування, продовження терміну користування..." № 43/29, у пункті 33.1 якого передається в оренду строком на 1 рік земельну ділянку площею 880 м2, обмежений вулицями Фалеєвськоїї, Образцова, Пушкінської та Привокзальною площею.
У частині 6 розділу "Зобов'язати землекористувача" записано: "Виконувати обов'язки землекористувача відповідно до вимог статті 96 ЗК", а саме: "землекористувачі зобов'язані: ...г) не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів". Права землекористувачів вже порушені тим, що не було отримано згоду на відведення земельної ділянки в оренду.
Згідно з пунктом 33.1 рішення міськвиконкому № 43/29 від 24 лютого 2006 року, земельну ділянку площею 880 м2 у дворі по вул. Фалеєвськоїї, 91 був переданий в оренду ТОВ "Пивденьинвестбуд" строком на 1 рік, тобто з 24 лютого 2006 року по 24 лютого 2007 року.
Рішенням міськвиконкому № 11/35от 3 березня 2007 року про передачу цієї ділянки в оренду того ж орендарю ТОВ "Пивденьинвестбуд" продовжено на 3 роки термін оренди земельної ділянки площею 880 м2.
З 24 лютого 2006 року по 3 березня 2007 року пройшов 1 рік і 8 днів. Отже, орендодавець втратив термін автоматичного продовження договору оренди 2006 року і слід було його оформляти по-новому, з урахуванням всіх вимог узгодження. Це не було їм зроблено, і міськвиконком (його посадові особи) явно був зацікавлений (невідомого з якої причини) у незаконному продовження терміну оренди земельної ділянки на користь фінансово багатого орендаря - "ТОВ "Пивденьинвестбуд". Жителі двору борються з орендарем вже більше трьох років. Ось що значить незаконні дії органів влади і місцевого самоврядування, хоча на стороні жителів двору всі закони України та Конституція.
ЛУЦЬКИЙ Михайло - юрист, м. Миколаїв
|
портал
