Місцеве самоврядування є децентралізованою формою управлін ня, що передбачає відому самостійність, автономність місцевих органів, які виступають органами місцевих самоврядних територіаль них співтовариств – громад (міської, сільської, селищної громади, со юзу громад). Відповідно до ст. 140 Конституції, місцеве самоврядуван ня є правом територіальної громади – жителів села чи добровільного об’єднання в сільську громаду жителів декількох сіл, селищ, міст – самостійно вирішувати питання місцевого значення.

 

 Сучасні інститути місцевого самоврядування є своєрідним резуль татом тисячолітнього вітчизняного й світового досвіду організації пуб лічної влади, відносин влади з громадянами, який наочно свідчить, що спрямованість влади на задоволення інтересів потреб людини, може бути забезпечена лише за умови реальної участі громадян у фор муванні цієї влади, відповідальності влади перед народом та її макси мальне наближення до людини. Першочергова роль у становленні іституціоналізації та реалізації місцевого самоврядування належить формам безпосередньої демократії територіальних громад. Становлення в Україні суверенної, незалежної, соціальної, правової, демократичної держави (ст. 1 Конституції України) об’єктивно актуалізувало не тільки визнання, але й послужило норма тивною підставою наукової і прагматичної легалізації державної влади та місцевого самоврядування (ст. 5 Конституції України). Конституційне правоположення про те, що «носієм суверенітету й єдиного джерела вла ди в Україні є народ» і що «народ здійснює владу безпосередньо, й через органи державної влади, й органи місцевого самоврядування», стало нор мативною й методологічною базою для конституювання й правової іден тифікації місцевого самоврядування та безпосередньої демократії.

 

Сучасний підхід до конституювання місцевого самоврядування, демократії, безпосередньої демократії пов’язаний з демократизацією  державного й громадського життя, з розвитком в Україні громадянсь кого суспільства і правової держави, що привело до самообмеження державної влади й визначення легалізації державою інших, недержав них інтересів, які продукують локальні співтовариства. Ці глибинні процеси призвели до модифікації та корінної перебудови відносин «держава – громадянин», коли починає змінюватися домінуюча роль держави, звужується сфера впливу на визначення й формування пове дінкових настанов особистості, розширюються можливості вибору останньої своєї поведінки в умовах правовільного простору, утворе ного громадянським суспільством. Президент України Л. Кучма у своєму виступі «Не людина для дер жави, а держава для людини – нова формула суспільних відносин» на урочистому засіданні з нагоди створення Конституційного суду Ук раїни 18 жовтня 2001 року наголосив, що «у конституційних розпо рядженнях закладена принципово нова модель суспільних відносин, що істотно відрізняється від тієї, за якої ми жили тривалий час.

 

Не людина для держави, а держава для людини – ось квінтесенція цієї формули. І вона має постійно й цілеспрямовано впроваджуватися в життя». Найбільш яскраво ця тенденція виявляється при конститую ванні самоврядної влади та безпосередньої демократії в місцевому са моврядуванні в процесі їх інституціоналізації та функціонування.

 

Актуальність наукової роботи обумовлена, крім того, складними, суперечливими процесами становлення локальної демократії, нео днозначним, амбівалентним ставленням до неї держави. З одного боку, має місце позитивне ставлення – визнання, легалізація, нормативна регламентація й гарантування місцевого самоврядування (ст. 7, розділ ХІ Конституції України, профільне законодавство, міжнародні дого вори), прийняття цілої низки найважливіших документів, спрямова них на інституціоналізацію місцевого самоврядування в Україні, в яких, зокрема в Указі Президента України «Про державну підтримку розвитку місцевого самоврядування в Україні» від 30 серпня 2001 року, визначається, що такий розвиток «є на сучасному етапі одним із найбільш пріоритетних напрямів державної політики України», з іншого – спостерігається «варіабельність централістських тенденцій» (М.О. Баймуратов), що істотно ускладнює продуктивні процеси роз витку системи місцевого самоврядування, становлення територіаль ної громади як його первинного суб’єкта, формування компетенцій ної бази суб’єктів місцевого самоврядування, нормативне визначення й закріплення його об’єктного складу і, в остаточному підсумку, кон ституювання форм безпосередньої демократії. Прієшкіна О.В.

 

Місцеве самоврядування в Україні  У зв’язку з цим особливого значення набуває розроблення теоре тичних основ становлення й розвитку форм безпосередньої демократії в місцевому самоврядуванні України, що має стати вихідним для галу зевих науковоюридичних досліджень з цієї проблематики. Варто зазначити й зовнішньополітичний аспект актуальності теми монографічної праці. Входження України в Раду Європи – найбільшу міжнародну міжурядову організацію континенту – обумовило вико нання нею цілої низки зобов’язань, узятих під час підписання міжна родних договорів рамкового характеру, розроблених державамичле нами цієї організації, зокрема й у сфері становлення й розвитку місце вого самоврядування на власній території. Найважливіші з них, що мають характер фундаментальних принципів організації та функціо нування місцевого самоврядування, знайшли своє закріплення в Євро пейській Хартії про місцеве самоврядування 1985 року й носять харак тер міжнародних стандартів конституювання безпосередньої демо кратії та її форм. Ратифікація 15 липня 1997 року Верховною Радою України Європейської Хартії про місцеве самоврядування стала не тільки фактом визнання таких стандартів, але й наклала обов’язок на державу з їх практичної реалізації, тим більше, що відповідно до ст. 9 Конституції України Хартія стала частиною її законодавства, набрав ши силу законодавчого акта.

 

Після проголошення незалежності України й становлення в юри дичній науці національної школи муніципального права почався про цес формування сучасних поглядів на муніципальноправову пробле матику, зокрема становлення інституту місцевого самоврядування й формування форм безпосередньої демократії. Ця проблематика по сідає чільне місце у працях Б. П. Андресюка, М. О. Баймуратова, О. В. Батанова, В. І. Борденюка, Ф. Г. Бурчака, І. П. Бутка, А. С. Ва сильєва, М. П. Воронова, Р. К. Давидова, В. М. Кампо, О. О. Карло ва, А. А. Коваленка, М. І. Козюбри, В. В. Копейчикова, О. Л. Копи ленка, М. І. Корнієнка, Л. Т. Кривенко, В. Ф. Кузнецової, В. В. Мед ведчука, В. Ф. Мелещенка, М. П. Орзіха, В. Ф. Погорілка, М. О. Пухтинського, А. О. Селіванова, М. І. Ставнічук, Ю. М. Тодики, О. Ф. Фрицького, М. В. Цвіка, В. М. Шаповала, Ю. С. Шемшученка, Л. П. Юзькова та інших. Не применшуючи ролі та значимості праць згаданих вчених, вар то зазначити, що комплексні спеціальні дослідження щодо організа ційноправових форм безпосередньої демократії в місцевому самоуп равлінні України ще не проводилися. З огляду на докорінні зміни в соціальноекономічному житті нашої держави якісно змінилися й ме тоди їхнього дослідження. Досліджуючи тему цієї наукової роботи, автор виходив з того, що не всі проблеми правового регулювання безпосередньої демократії в місцевому самоврядуванні України окреслені у спеціальній правовій літературі. До того ж деякі з питань, які вирішені в законодавстві Ук раїни, з огляду на динамічний стан розвитку правових відносин по требують логічного продовження та уточнення. Сукупність зазначе них причин і обумовила вибір теми дослідження.

 

Об’єктом дослідження стали суспільноправові відносини й со ціально політичні процеси, що утворюються при конституюванні без посередньої демократії та її форм в Україні. Предметом дослідження були теоретичні і практичні питання, що з’являються у процесі конституювання та інституціоналізації демо кратії, безпосередньої демократії та її форм у місцевому самовряду ванні України. Методологічну основу роботи склали наукові методи, що базу ються на вимогах об’єктивного і всебічного аналізу суспільних явищ політикоправового характеру, до яких належить безпосередня де мократія в Україні. В основу методології дослідження покладені за гальнотеоретичні принципи й підходи з визначення вихідних пара метрів становлення й розвитку форм безпосередньої демократії в місце вому самоврядуванні. Для досягнення наукової об’єктивності результатів автор використав увесь комплекс загальнонаукових і спе ціальних методів дослідження, які знаходять широке застосування в сучасній науці конституційного права.

 

 Так, метод об’єктивності було використано для встановлення віро гідності й повноти інформації, що мала застосування у процесі дослі дження; діалектичний метод – для аналізу розвитку безпосередньої демократії та встановлення її зв’язку з іншими правовими та політич ними явищами; історикоправовий метод пізнання – для доктриналь ної характеристики демократії, безпосередньої демократії на різних етапах її становлення та розвитку; формальнологічний метод – для визначення поняття «безпосередня демократія» і для його подальшо го застосування у більш складних формах мислення – судженнях та умовиводах; системноструктурний – для з’ясування місця інституту безпосередньої демократії в місцевому самоврядуванні України та до слідження його зв’язку з іншими інститутами конституційного та му ніципального права; порівняльноправовий – для здійснення класи Прієшкіна О.В. Місцеве самоврядування в Україні  безпосередньої демократії; соціологічний метод – для з’ясу вання особливостей правового статусу територіальної громади як іма нентного суб’єкта місцевого самоврядування. Застосування методів ба гатофакторності, моделювання і прогнозування дало можливість роз робити пропозиції щодо вдосконалення інституту безпосередньої демократії та його подальшого розвитку. Теоретичноправове висвітлення проблеми визначення особли востей правового регулювання безпосередньої демократії та її форм у місцевому самоврядуванні, перспектив розвитку та вдосконалення за конодавства становить частину програми правознавчих досліджень на сучасному стані етапі національного державотворення. Пропонований навчальний посібник є складовою загальної науководослідної про грами економікоправового факультету Одеського національного уні верситету імені І. І. Мечникова за темою «Організаційноправові фор ми безпосередньої демократії в місцевому самоврядуванні» у рамках програми «Правові засади муніципальної реформи в Україні». Основна мета цієї наукової роботи полягає у з’ясуванні політичних, соціальноправових процесів, спрямованих на конституювання безпо середньої демократії та її форм в Україні, у створенні та дослідженні її науковотеоретичної моделі, а також у розробці практичних рекомен дацій з удосконалення законодавства про місцеве самоврядування.

 

Зазначена мета дослідження обумовила постановку й вирішення таких завдань: – проаналізувати політикоправові процеси становлення й роз витку демократії взагалі та безпосередньої демократії й її форм зокре ма, що обумовлюють і супроводжують її нормативноправову регла ментацію; – здійснити дослідження концептуальноконституційних основ становлення демократії, безпосередньої демократії та її форм в Україні; – проаналізувати співвідношення принципів місцевого самовря дування та безпосередньої демократії; – дослідити та з’ясувати основні інститути й організаційнопра вові форми безпосередньої демократії в місцевому самоврядуванні; – визначити місце територіальної громади як первинного суб’єкта в системі місцевого самоврядування та її роль у вирішенні питань місцевого значення; – проаналізувати процес інституціоналізації питань місцевого зна чення, їхнє значення і специфіку як субстрату конституювання тери торіальної громади й основного об’єкта місцевого самоврядування;  – визначити роль і значення міжнародноправових стандартів ло кальної демократії для становлення місцевого самоврядування в Ук раїні, зокрема форм безпосередньої демократії; – проаналізувати законодавство України про місцеве самовряду вання та внести рекомендації та пропозиції, спрямовані на вдоскона лення його нормативноправової бази з метою підвищення правового регулювання процесів інституціоналізації форм безпосередньої демо кратії. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що це самостійна, завершена праця, перше в Україні комплексне наукове дослідження, присвячене теоретичним і практичним проблемам становлення й роз витку форм безпосередньої демократії в місцевому самоврядуванні. Крім того, наукова новизна визначається сучасною постановкою про блеми, дослідженням нових ідей і тенденцій розвитку правових ме ханізмів, а саме: 1. Вперше в Україні сформульовано висновок про те, що в умовах становлення й розвитку демократичної, правової державності дослід ження безпосередньої демократії та місцевого самоврядування необ хідно здійснювати з урахуванням тісного взаємозв’язку філософських категорій змісту й форми.

 

Демократія є змістом місцевого самовряду вання, а місцеве самоврядування є формою, способом існування і здійснення демократії. 2. Удосконалено тезу про те, що тільки демократія надає особис тості максимальну можливість здійснити волю самовизначення й са мореалізації, насамперед реалізацію політичної активності особистості в широкому розумінні, створює в Україні максимальні умови її функ ціонування як автономної (індивідуальної), так і в умовах різних ко лективів (асоціацій). 3. Уперше в нашій державі встановлено, що більшість принципів місцевого самоврядування несуть у собі значний потенціал безпосе редньої демократії, яка дає можливість територіальним громадам впли вати на соціальні процеси, що відбуваються в місцевому самовряду ванні. 4. Запропоновано авторське визначення безпосередньої демократії як влади, здійснюваної через безпосереднє волевиявлення всього на роду, певної соціальної групи, у тому числі й, зокрема, територіальної громади. 5. Уперше в Україні сформульовано висновок про те, що в міру формування дієздатних територіальних громад та становлення міцної Прієшкіна О.В. Місцеве самоврядування в Україні 10 системи місцевого самоврядування виникатимуть нові форми безпо середньої участі мешканців у муніципальному житті власної громади. 6. Уперше в науці конституційного права України доведено, що у процесі локальної правотворчості на рівні місцевого самоврядування суттєво посилюється значення форм безпосередньої демократії. 7. Дістав подальший розвиток висновок про конституювання тери торіальної громади як іманентного суб’єкта місцевого самоврядування. 8. Удосконалено аналіз міжнародних стандартів локальної демо кратії, який дозволив дійти висновку щодо їхнього істотного впливу на формування безпосередньої демократії та її форм. 9. Уперше в нашій державі сформульовані конкретні пропозиції щодо вдосконалення законодавчої бази місцевого самоврядування (ви ділення окремого субінституту організаційноправових форм безпо середньої демократії в місцевому самоврядуванні), які спрямовані на оптимізацію процесів конституювання й функціонування безпосеред ньої демократії та її форм.

 

Практичне значення отриманих результатів роботи полягає в тому, що сформульовані в ній положення й висновки у своїй сукупності да ють певну цілісну картину форм безпосередньої демократії в місцево му самоврядуванні України й можуть бути використані надалі за таки ми напрямами: а) науководослідним – для поглиблення наукових знань, пов’я заних із становленням, розвитком і діяльністю безпосередньої демо кратії та її форм, створення для цього необхідної теоретичної бази; б) науковоосвітнім – сприяти вдосконаленню навчального про цесу при викладанні дисциплін муніципального права, конституцій ного права, конституційного права зарубіжних країн, спеціальних дис циплін з міжнародноправової гуманітарної й гендерної проблемати ки, а також при підготовці спеціальних дисциплін компаративістської спрямованості та відповідних навчальних видань, включаючи систе му підготовки, перепідготовки й підвищення кваліфікації (магістра тура) державних і муніципальних службовців; в) інформаційноаналітичним – застосовуватися у процесі поши рення знань і пропаганди в подальших дослідженнях загальнотеоретич них проблем, пов’язаних із становленням і розвитком безпосередньої демократії, функціонуванням інституту місцевого самоврядування; г) правотворчим – ураховуватися в період розробки, обговорення й висновку (затвердження) актів локальної нормотворчості з питань місцевого самоврядування.