§ 5. Правосуддя у кримінальних справах

Порядок провадження у кримінальних справах встановлюється Кримінальним процесуальним кодексом України (далі – КПК). Відповідно до ст. 2 цього кодексу завданнями кримінального судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть у ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожен, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний.

Як уже зазначалося, правосуддя здійснюється лише судом, однак всебічність, повнота й об'єктивність розгляду кримінальної справи в суді та її вирішення потребують чималої кваліфікованої підготовчої роботи. Тому згідно з законом майже кожна кримінальна справа повинна пройти стадію попереднього розслідування.

Попереднє розслідування провадиться у двох формах: досудове слідство та дізнання. Досудове слідство здійснюється слідчими прокуратури, слідчими органів внутрішніх справ, слідчими податкової міліції і слідчими органів безпеки (ст. 102 КПК). Органами дізнання є: міліція, податкова міліція, органи безпеки, командири військових частин, з'єднань, начальники військових установ, митні органи, начальники виправно-трудових установ, слідчих ізоляторів, лікувально-трудових і виховно-трудових профілакторіїв, органи державного пожежного нагляду, органи охорони державного кордону, капітани морських суден, що перебувають у далекому плаванні (ст. 101 КПК).

Згідно із ч. 2 ст. 94 КПК підставами для порушення кримінальної справи є достатні дані, що вказують на наявність ознак злочину. Достатніми вважаються дані, які свідчать про факт підготовки чи вчинення діяння, передбаченого кримінальним законом. За наявності вказаних підстав прокурор, слідчий, орган дізнання, суддя (суд) мають право порушити кримінальну справу.

Приводами до порушення кримінальної справи є: заяви або повідомлення підприємств, установ, організацій, посадових осіб, представників влади, громадськості або окремих громадян, які затримали підозрювану особу на місці вчинення злочину або з поличним; явка з повинною; повідомлення, опубліковані в пресі; безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором або судом ознак злочину (ч. 1 ст. 94 КПК).

Деяка кількість кримінальних справ не проходить стадію попереднього розслідування. Це передусім справи приватного обвинувачення, які порушуються тільки суддею за скаргою потерпілого. До справ приватного обвинувачення закон відносить справи про умисне легке тілесне ушкодження або побої, про самоправство. Крім того, попереднє розслідування не проводиться у справах про злочини, що не становлять великої суспільної небезпеки, для яких передбачено протокольну форму досудової підготовки матеріалів, зокрема, у справах про такі злочини, як відкрите чи таємне викрадення чужого майна, ухилення від сплати аліментів на дітей, шахрайство, хуліганство, фіктивне підприємництво, незаконне полювання, порушення правил адміністративного нагляду та ін.

Відповідно до ст. 212 КПК досудове слідство закінчується винесенням одного з трьох можливих рішень: 1) обвинувального висновку; 2) постанови про закриття кримінальної справи; 3) постанови про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру.

Визнавши зібрані докази достатніми для складання обвинувального висновку, слідчий зобов'язаний оголосити обвинуваченому, що слідство в його справі закінчено. Склавши обвинувальний висновок, слідчий направляє справу прокуророві. Останній, затвердивши обвинувальний висновок, передає справу до суду.

З цього моменту починається провадження справи у суді першої інстанції. Спочатку суддя одноособово з обов'язковою участю прокурора здійснює попередній розгляд справи. Справа повинна бути призначена до попереднього розгляду не пізніше десяти діб, а у разі складності справи – не пізніше тридцяти діб з дня надходження її до суду. На цій стадії суддя з'ясовує щодо кожного з обвинувачених такі питання: чи підсудна справа суду, на розгляд якого вона надійшла; чи немає підстав для закриття справи або її зупинення; чи складено обвинувальний висновок відповідно до вимог КПК; чи є підстави для зміни, скасування або обрання запобіжного заходу; чи не було допущено під час порушення справи, провадження дізнання або досудового слідства таких порушень вимог КПК, без усунення яких справа не може бути призначена до судового розгляду.

За результатами попереднього розгляду справи суддя своєю постановою приймає одне з таких рішень: про призначення справи до судового розгляду; про зупинення провадження у справі; про повернення справи прокуророві; про направлення справи за підсудністю; про закриття справи; про повернення справи на додаткове розслідування.

За наявності достатніх підстав для розгляду справи в судовому засіданні суддя, не вирішуючи наперед питання про винуватість, виносить постанову про призначення справи до судового розгляду.

Після проведення підготовчих до суду дій починається стадія судового розгляду.

Кримінальні справи розглядаються в суді першої інстанції, як правило, одноособово суддею, який діє від імені суду.

Кримінальні справи про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк більше десяти років, розглядаються в суді першої інстанції колегіально судом у складі трьох осіб, якщо підсудний заявив клопотання про такий розгляд.

Кримінальні справи про злочини, за які законом передбачено можливість призначення покарання у вигляді довічного позбавлення волі, в суді першої інстанції розглядаються судом у складі двох суддів і трьох народних засідателів, які при здійсненні правосуддя користуються всіма правами судді.

Головними учасниками судового розгляду є дві сторони: сторона обвинувачення (прокурор, а також потерпілий, цивільний позивач та їх представники) і сторона захисту (підсудний, захисник і законний представник, цивільний відповідач і його представник). Відповідно до ст. 261 КПК вони користуються рівними правами щодо заявлення відводів і клопотань, подання доказів, участі в їх дослідженні та доведенні їх переконливості, виступу у судових дебатах, оскарження процесуальних рішень суду.

Рівність процесуальних прав учасників судового розгляду є однією з необхідних передумов реалізації принципу змагальності кримінального судочинства. Цей принцип означає, що в судовому засіданні процесуальний спір між собою ведуть дві сторони – обвинувачення і захист, кожна з яких обстоює свою процесуальну позицію, права і законні інтереси, забезпечуючи таким чином суду можливість повно, всебічно і об'єктивно дослідити всі обставини кримінальної справи, що розглядається, з метою встановлення істини і прийняття правильного рішення.

Особи, які беруть участь у кримінальному судочинстві, у разі наявності реальної загрози їх життю, здоров'ю, житлу чи майну мають право на забезпечення безпеки.

Основною частиною судового розгляду є судове слідство, сутність якого полягає в дослідженні судом за участю обвинувачення і захисту всіх обставин справи, всіх доказів, як зібраних органами досудового слідства, так і витребуваних судом з власної ініціативи та за клопотанням учасників судового розгляду.

Від того, наскільки повно, всебічно і ретельно досліджено докази, залежить встановлення істини у справі і постановлення законного та обґрунтованого вироку.

Після закінчення судового слідства суд переходить до судових дебатів. Вони складаються з промов прокурора, потерпілого, підозрюваного, а також інших учасників процесу. У цій частині судового розгляду його учасники підбивають підсумок судового слідства, дають оцінку досліджених у судовому засіданні доказів, обґрунтовують свою позицію у справі.

По закінченні судових дебатів підсудному надається останнє слово, яке є важливою процесуальною гарантією реалізації підсудним свого права на захист. В останньому слові підсудний має право дати власну оцінку проведеного судового розгляду, всієї сукупності доказів, висловити своє ставлення до обвинувачення, оцінити власні дії і звернутися до суду з відповідними проханнями.

Після дослідження всіх обставин справи на судовому слідстві, проведення судових дебатів і останнього слова підсудного суд негайно йде до нарадчої кімнати для постановлення вироку. Кримінально-процесуальний закон визначає вирок як рішення суду першої інстанції про винність або невинність особи (п. 12 ст. 32 КПК). Вирок постановляється ім'ям України. Він набирає чинності після закінчення строку апеляційного оскарження (тобто після закінчення п'ятнадцяти діб з моменту проголошення вироку), є обов'язковим для всіх фізичних і юридичних осіб і підлягає безумовному виконанню. Подання апеляції на вирок суду зупиняє набрання ним чинності та його виконання.