§ 7. Закінчений та незакінчений злочини.

Добровільна відмова при незакінченому злочині

Вчинення злочину – не одномоментний акт. У більшості випадків воно, як і будь-яка усвідомлена діяльність людини, проходить певні етапи, або стадії. Під стадіями вчинення злочину розуміють етапи розвитку навмисного злочину, що розрізняються між собою характером вчинюваних дій, ступенем здійснення злочинних намірів, обсягом виконання описаного в нормах Особливої частини КК складу злочину.

З урахуванням цього кримінальне законодавство виділяє два види злочинів: закінчений і незакінчений злочини (ст. 13 КК).

Закінчений злочин має місце у тих випадках, коли в діях особи є всі ознаки складу злочину, описаного у відповідній статті Особливої частини КК. Якщо для злочину, з урахуванням особливостей опису його в законі, не потрібно настання суспільно небезпечних наслідків (злочини з "формальним складом”), то він визнається закінченим уже з моменту вчинення діяння, зазначеного в законі (наприклад, незаконне перетинання державного кордону – ст. 331 КК, хуліганство – ст. 296 КК). Для визнання ж закінченими злочинів із матеріальним складом потрібно не тільки вчинення суспільно небезпечного діяння, але й настання в результаті цього діяння суспільно небезпечних наслідків (наприклад, умисне вбивство – ст. 115, крадіжка – ст. 185 та ін.).

При незакінченому злочині винному не вдається виконати всіх дій для досягнення поставленої мети з причин, що не залежать від його волі. Видами незакінченого злочину визнаються готування до злочину та замах на злочин.

Готування до злочину – це підшукування або пристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасників або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше навмисне створення умов для вчинення злочинів (ст. 14 КК). Тут особа ще не чинить самого діяння, що утворює склад злочину, але виконує інші дії, якими умисно створює умови для вчинення злочину. Готування до злочину невеликої тяжкості кримінальної відповідальності не тягне.

Замахом на злочин визнається вчинене з прямим умислом діяння (дія чи бездіяльність), безпосередньо спрямоване на вчинення злочину, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежать від волі винного (ст. 15 КК). Готування до злочину і замах на злочин карані, тобто тягнуть за собою кримінальну відповідальність за конкретною статтею Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за даний (закінчений) злочин (ст. 16 КК). Проте суд при призначенні покарання враховує ступінь тяжкості вчиненого особою діяння, ступінь здійснення злочинного наміру та причини, внаслідок яких злочин не було доведено до кінця (ст. 68 КК).

Добровільна відмова при незакінченому злочині – це остаточне припинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо вона при цьому усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця. Ознаками добровільної відмови є: добровільність, остаточність, усвідомлення можливості доведення злочину до кінця. Добровільність означає, що особа за своєю волею (а не внаслідок примусу) відмовляється від доведення злочину до кінця. Мотиви відмови (страх перед відповідальністю або ж співчуття потерпілому, наприклад, при вбивстві) не мають значення. Остаточність відмови означає, що особа відмовляється від вчинення злочину раз і назавжди. Якщо ж особа лише відстрочила завершення злочину до певного часу, наприклад, до більш придатної ситуації (відстрочка), то добровільність відмови відсутня. Для добровільної відмови необхідно, щоб особа усвідомлювала наявність реальної можливості доведення злочину до кінця в даній конкретній ситуації. Якщо ж вона відмовляється від доведення злочину до кінця через об'єктивну неможливість його здійснення в даних конкретних умовах (наприклад, наявність непереборних перешкод і т.п.), то добровільної відмови немає.

Добровільна відмова має місце лише за наявності всіх зазначених ознак. Вона можлива на стадії незакінченого злочину: при готуванні до злочину і при замаху на злочин. На стадії закінченого злочину добровільна відмова неможлива.

Особа, яка добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця, не несе кримінальної відповідальності. Якщо ж фактично вчинене нею діяння – дія чи бездіяльність при незакінченому злочині (до добровільної відмови) – містить склад іншого самостійного злочину, то винний у такому діянні підлягає кримінальній відповідальності (ч. 2 ст. 17 КК) за даний злочин.