§ 6. Обставини, що виключають злочинність діяння

У деяких випадках дії (вчинки) особи можуть зовнішньо нагадувати злочин і бути схожими з ним. Такими діями об'єктивно заподіюється шкода охоронюваним кримінальним законом цінностям суспільства (суспільним відносинам) і нерідко істотна. Проте за своєю соціальною сутністю та юридичною природою вони не є суспільно небезпечними і кримінально-протиправними, більше того, визнаються правомірними. Це такі дії, що не містять складу злочину і не тягнуть за собою кримінальної відповідальності, зокрема: необхідна оборона, крайня необхідність, затримання злочинця.

Під необхідною обороною розуміють дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони. Право на необхідну оборону має кожна особа незалежно від можливості уникнути посягання або звернутися за допомогою до інших осіб або органів влади (ст. 36 КК).

Дії, вчинені в стані необхідної оборони, вважаються правомірними, відповідають вимогам ст. 36 КК і не тягнуть кримінальної відповідальності за наявності перелічених нижче певних умов, які характеризують як акт посягання, так і акт захисту від нього.

1. Посягання повинно бути суспільно небезпечним, тобто містити в собі ознаки злочину, або ж бути об'єктивно суспільно небезпечним (наприклад, дії неосудних осіб, осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності). Не може бути необхідної оборони від дій, що хоча формально і мають ознаки будь-якого діяння, передбаченого КК, але через малозначність не становлять суспільної небезпеки, тобто не заподіяли і не могли заподіяти істотної шкоди (ч. 2 ст. 11).

2. Посягання повинно бути наявним (воно вже почало здійснюватися і ще не закінчилося чи ще не почалося, але в даній ситуації існує реальна загроза його здійснення: воно от-от почнеться; або ж посягання вже закінчилося, але за обставинами справи для особи, яка захищалася, не був зрозумілим момент його закінчення). Немає необхідної оборони у випадках, коли шкода заподіюється вже після того, як посягання відвернено або закінчено й у застосуванні засобів захисту не було необхідності.

3. Посягання повинно бути реальним, тобто воно має відбуватися в об'єктивній дійсності, а не в уявленні особи, яка захищається.

Захисні дії визнаються правомірними, якщо: а) шкоду заподіяно особі, яка посягає ("протипосягання”), а не третім особам; б) ці дії спрямовані на захист інтересів особи, яка захищається, прав та інтересів інших громадян, які зазнали суспільно небезпечного посягання, або суспільних інтересів та інтересів держави; в) захист не перевищує меж необхідності.

Відповідає вимогам необхідної оборони і не є злочином застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів незалежно від тяжкості шкоди, заподіяної тому, хто посягає, якщо це здійснено для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення в житло чи інше приміщення (ч. 5 ст. 36 КК).

Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка через сильне душевне хвилювання, викликане суспільно небезпечним посяганням, не могла оцінити відповідність заподіяної нею шкоди небезпечності посягання чи обстановці захисту (ч. 4 ст. 36 КК).

Необхідна оборона – важливий інститут кримінального права, покликаний підвищити активність громадян у боротьбі зі злочинністю, сприяти попередженню і припиненню злочинів.

Від необхідної оборони слід відрізняти перевищення меж необхідної оборони, під яким розуміють умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту (ч. 3 ст. 36 КК). Перевищення меж необхідної оборони тягне за собою кримінальну відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених кримінальним законом (навмисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця – ст. 118 КК; заподіяння тяжких тілесних ушкоджень при перевищенні меж необхідної оборони – ст. 124 КК).

Затримання особи, що вчинила злочин, складається з таких дій з боку потерпілого та інших осіб, якими заподіюється шкода особі, що вчинила злочин. Ці дії визнаються правомірними і не тягнуть за собою кримінальної відповідальності за умови, якщо вони здійснені безпосередньо після вчинення посягання, спрямовані на затримання особи, яка вчинила злочин, і доставлення її до відповідних органів влади, якщо при цьому не було допущено перевищення заходів, необхідних для затримання такої особи.

При перевищенні заходів, необхідних для затримання злочинця, тобто при умисному заподіянні особі, яка вчинила злочин, тяжкої шкоди, що явно не відповідає небезпечності посягання або затримання злочинця, відповідальність настає у випадках, спеціально передбачених законом: у ст. 118 – умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів необхідної оборони, у ст. 124 КК – умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони або у випадку перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця.

Під крайньою необхідністю розуміють дії, які хоча й підпадають під ознаки злочину, але здійснені для усунення небезпеки (яка йде, наприклад, від стихійних сил природи, поводження тварин та ін.), що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж шкода відвернена (ст. 39 КК). Такі дії також є правомірними і не тягнуть за собою кримінальної відповідальності.

Від крайньої необхідності слід відрізняти перевищення меж крайньої необхідності, під якою розуміють (ч. 2 ст. 39 КК) умисне заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо така шкода є більш значною, ніж відвернена. Заподіяння шкоди за умов перевищення меж крайньої необхідності не виключає кримінальної відповідальності на загальних підставах. Однак якщо при перевищенні меж крайньої необхідності особа внаслідок сильного душевного хвилювання, викликаного небезпекою, що загрожувала їй, не змогла оцінити відповідність заподіяної шкоди цій небезпеці, кримінальна відповідальність виключається (ч. 3 ст. 39 КК).

До обставин, що виключають злочинність діяння, КК відносить: фізичний або психічний примус (ст. 40), виконання наказу або розпорядження (ст. 41), діяння, пов'язане з ризиком (ст. 42), виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації (ст. 43).