§ 3. Поняття й ознаки злочину

Під злочином у кримінальному праві розуміють передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне винне діяння (дію або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину (ч. 1 ст. 11 КК). Злочином визнається тільки конкретний акт вольової поведінки (вчинок) людини у формі дії або бездіяльності. Думки, наміри, погляди і судження особи, що мають навіть негативний (антигромадський) характер, не можуть бути визнані злочином, якщо вони не об'єктивовані в конкретному акті поведінки, у суспільно небезпечній дії або бездіяльності людини, яка має всі ознаки суб'єкта злочину (ст.ст. 18 – 22 КК).

Ознаками злочину є: суспільна небезпека, кримінальна протиправність, винність і караність діяння – дії або бездіяльності. Суспільна небезпека означає, що злочин завдає істотної шкоди (збитку) або ж створює загрозу заподіяння такої шкоди охоронюваним кримінальним законом благам – суспільним відносинам. Характер і ступінь суспільної небезпеки визначаються усією сукупністю об'єктивних і суб'єктивних ознак злочину: цінністю блага (об'єкта), на яке посягає злочин, характером діяння, способом, місцем, часом, обстановкою вчинення злочину, тяжкістю наслідків, формою вини (умисел або необережність), мотивом, метою тощо. Дія (або бездіяльність), що навіть формально підпадає під ознаки будь-якого діяння, передбаченого законом, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі (наприклад, крадіжка малоцінного майна – олівець, пачка цигарок тощо), не може бути визнана злочином (ч. 2 ст. 11 КК).

Під кримінальною протиправністю розуміють передбаченість (заборону) суспільно небезпечного діяння кримінальним законом – конкретною статтею Особливої частини КК. Дія або бездіяльність, не передбачені кримінальним законом, тобто не зазначені в певній статті Кримінального кодексу, ні за яких обставин не можуть бути визнані злочином і не можуть тягти кримінальної відповідальності.

Ознака "винність” пов'язана з наявністю у діях особи умислу або необережності. Невинне заподіяння шкоди (казус) виключає можливість визнання діяння злочинним.

Ознака караності означає, що за будь-який злочин у законі передбачені конкретні вид і міра покарання. Наявність усіх зазначених ознак дозволяє в кожному конкретному випадку відносити те або інше діяння (вчинок) до числа злочинних і караних. Відсутність же хоча б однієї з цих ознак виключає можливість розглядати скоєне діяння як злочин.

Злочини з урахуванням ступеня їхньої тяжкості поділяються на злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі (ст. 12 КК). Вони різняться між собою правовими наслідками, зокрема тяжкістю покарання, передбаченого за них у санкціях статей Особливої частини КК.