§ 2. Приватизація житла

Приватизація державного житлового фонду – це частина програми формування ринкової економіки. Вона передбачає подвійну мету: з одного боку, створити умови для здійснення права громадян на вільний вибір способу задоволення потреб у житлі, а з другого – залучити громадян до участі в утриманні і збереженні існуючого житла.

Закон України "Про приватизацію державного житлового фонду”, прийнятий 19.06.1992 р., регулює відносини, пов'язані з приватизацією державного житлового фонду. Як зазначається у ст. 1 цього Закону, приватизація – це відчуження квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв тощо) державного житлового фонду на користь громадян України.

Об'єктами приватизації є: квартири багатоквартирних будинків і одноквартирні будинки, які використовуються громадянами на умовах найму; незаселені квартири, частини будинків, одноквартирні будинки після закінчення їх будівництва чи ремонту.

Не підлягають приватизації: квартири-музеї; квартири (будинки), розташовані на територіях закритих військових поселень; кімнати в гуртожитках; квартири, віднесені у встановленому порядку до числа службових, а також квартири (будинки), розташовані в зоні безумовного відселення, забрудненій внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

Приватизація здійснюється шляхом безоплатної передачі громадянам квартир (будинків) з розрахунку санітарної норми 21 кв. м загальної площі на наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 кв. м на сім'ю, а також шляхом продажу надлишків загальної площі квартир (будинків) громадянам України, що мешкають у них або перебувають у черзі тих, хто потребує поліпшення житлових умов. Загальна площа квартир (будинків) визначається як сукупність площ жилих і підсобних приміщень квартир (будинків), веранд, вмонтованих шаф, а також площ лоджій, балконів і терас, які враховуються з використанням коефіцієнтів: для лоджій – 0,5; для балконів і терас – 0,3 (п. 7 "Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян”, затвердженого наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15.09.1992 р. №56).

Із загального правила є і винятки. Незалежно від розміру загальної площі безоплатно передаються у власність громадян займані ними: однокімнатні квартири; квартири (будинки), одержані у разі знесення або відселення всіх сімей із будинків (частини будинків), які належали їм на праві власності, якщо колишні власники не одержали за ці будинки (частини будинків) грошової компенсації; квартири (будинки), в яких мешкають громадяни, котрим встановлено цю пільгу Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”; квартири (будинки), в яких мешкають громадяни, удостоєні звання Героя Радянського Союзу, Героя Соціалістичної Праці, нагороджені орденом Слави трьох ступенів, ветерани Великої Вітчизняної війни, воїни-інтернаціоналісти, інваліди І і ІІ груп, інваліди з дитинства, ветерани праці, що пропрацювали: не менше 25 років – жінки, 30 років – чоловіки, ветерани Збройних Сил та репресовані особи, реабілітовані згідно із Законом України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні”; квартири (будинки), в яких мешкають сім'ї загиблих при виконанні державних і громадських обов'язків та на виробництві; квартири (будинки), в яких мешкають військовослужбовці, котрим встановлено пільгу Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”; квартири (будинки), в яких мешкають багатодітні сім'ї (сім'ї, що мають трьох і більше неповнолітніх дітей).

За громадянами, які не виявили бажання приватизувати займане ними житло, зберігається чинний порядок одержання житла і користування ним на умовах найму.

До приватизації займаних квартир громадяни мають право переселитись у квартири меншої площі. При цьому їм виплачується грошова компенсація за різницю між загальною площею займаної квартири та загальною площею квартири, що надається. Органи місцевого самоврядування, державні підприємства, організації, установи, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких перебуває державний житловий фонд, повинні сприяти громадянам, які бажають замінити квартири (будинки) більшої площі на квартири (будинки) меншої площі.

Приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких перебуває державний житловий фонд.

Заселені квартири (будинки) передаються в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою усіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у даній квартирі (будинку), у тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).

Власник приватизованого житла має право розпорядитися квартирою (будинком) за своїм розсудом: продати, подарувати, заповісти, здати в оренду, обміняти, закласти, укладати інші угоди, не заборонені законом.