§ 10. Цивільно-правові договори

Норми цивільного права регулюють поряд з правом власності деякі договірні відносини. Під договором у цивільному праві слід розуміти угоду сторін, яка спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних правовідносин. Сторони в цивільно-правовому договорі рівні. Ніхто з них не користується ніякими пільгами, і нікому не надається перевага.

Відповідно до ст. 153 ЦК договір вважається укладеним, коли між сторонами у певних випадках у належній формі досягнуто згоди за всіма істотними умовами, до яких відносять умови, що визнані такими за законом, або необхідні для договорів даного виду. Істотними визнаються й інші умови, щодо яких за заявою однієї із сторін повинно бути досягнуто згоди. Наприклад, у договорі купівлі-продажу істотними є предмет, ціна, строк.

Звичайні умови в договір, як правило, не включаються, оскільки вони передбачені в нормах цивільного права. Так, коли в договорі не зазначено місце виконання, то діє загальне правило ст. 167 ЦК (місце знаходження будівлі, місце проживання кредитора, місце проживання боржника).

Випадкові умови договору укладаються за погодженням сторін, хоча в договорах такого типу вони не передбачаються. Прикладом випадкових умов договору-доручення є встановлення посереднику винагороди за виконання доручених йому дій. Випадкові умови, включені в договір, є обов'язковими для виконання.

Договори можуть бути односторонні та двосторонні. В односторонньому договорі тільки одна сторона бере на себе обов'язки щодо іншої сторони. Наприклад, за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність. Договір вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому. Приклад двостороннього договору – договір купівлі-продажу, оскільки і продавець, і покупець беруть на себе відповідні зобов'язання.

У цивільному праві договори поділяються на безоплатні й оплатні. Оплатним називається договір, у якому дії однієї сторони компенсуються діями іншої. До таких договорів належать договори купівлі-продажу, підряду, найму. Безоплатним називається договір, у якому дії сторін не компенсуються (договір дарування).

Цивільне право передбачає і такий вид договорів, для укладення яких крім згоди сторін необхідним є також виконання певної дії. Ці договори називаються реальними. Реальний договір вважається укладеним не з моменту згоди сторін, а з моменту вчинення певної дії. Наприклад, договір позики слід вважати укладеним не з моменту згоди між сторонами про позику, а з моменту, коли позикодавець передав позичальнику певну суму грошей або речей.

Ті договори, для укладення яких достатньо лише згоди сторін, називаються консенсуальними. До них належать договір найму, договір-підряду та ін