§ 5. Демократія і самоврядування

Самоврядування – це спосіб соціального управління загальними справами певної спільноти (утворення) людей, який ґрунтується на їх сумісній діяльності по прийняттю рішень та їх здійсненню. Основні ознаки самоврядування: 1) воно є різновидом соціального управління; 2) уся повнота влади належить певній спільності (колективу) людей, члени якої визнають владу тільки власного об'єднання, а тому тут можна говорити про єдність, збіг суб'єкта і об'єкта управління; 3) саморегуляція, яка виявляється в тому, що всі члени об'єднання спільно виробляють загальні рішення (правила поведінки) – положення, інструкції, статути тощо; 4) самоорганізація – проведення організаційних заходів з метою задоволення і захисту спільних інтересів; 5) здійснення влади безпосередньо об'єднаними суб'єктами або через засновані ними органи; 6) сумісна діяльність по реалізації прийнятих рішень.

На відміну від демократії як державно-політичного явища самоврядування склалося в умовах первіснообщинного ладу. В роді публічна влада здійснювалася самим населенням через обрані ним органи на загальних зборах роду. Це зумовило фактичний збіг управління і самоврядування, які реалізовувалися на основі принципів рівної участі всіх членів роду в управлінні його справами, виборності його органів, їх підзвітності і підконтрольності.

Виникнення держави докорінно змінило характер публічної влади. Державний апарат зосередив у своїх руках владу, використовуючи її з метою управління справами суспільства. Склалася ієрархія (супідрядність) органів держави і посадових осіб від верху до низу. Самоврядування зберігалося лише на рівні селянських общин, середньовічних вільних міст, різних людських поселень (наприклад, Запорізька вольниця – Запорізька Січ в Україні).

Виникнення буржуазних держав, які проголосили джерелом державної влади народ, породило демократію, яка потім стала сприяти і відродженню самоврядування в загальнодержавному масштабі.

Існують різні системи самоврядування: одні функціонують у масштабах суспільства; другі – у масштабах окремих регіонів і адміністративно-територіальних одиниць; треті – у сфері діяльності громадських утворень, організацій; четверті – у сфері діяльності об'єднань громадян за інтересами. Усі вони в тій чи іншій формі відображені у ст.ст. 5, 36, 130, 140 Конституції України. Особливо чітко самоврядування виявляється в діяльності громадських організацій і утворень, об'єднань громадян за інтересами (політичні партії, акціонерні, кооперативні товариства та ін.). Тією мірою, якою самоврядні спільності беруть участь у вирішенні державних справ, їх діяльність набуває політичного характеру. Однак це не заперечує їх самоврядної природи.

Демократії і самоврядуванню властиві загальні та відмітні риси. Загальне – це те, що вони є формами здійснення влади; досить часто вони мають загальну нормативну базу; функціонують на основі таких загальних принципів, як рівність учасників, вирішення питань за більшістю голосів тощо; реалізуються за допомогою виявлення загальної волі учасників або через виборні органи.

Вони відрізняються: за часом виникнення (якщо самоврядування виникло в умовах родового ладу й існувало в локальних межах в усіх державно-організованих суспільствах, то демокра-тія виникає на певному етапі розвитку держави і суспільства); за кількісною ознакою (у суспільстві існує одна демократія, а видів самоврядування багато); тим, що демократія як спосіб організації влади має політичний характер, а самоврядування може бути політичним і неполітичним.

Демократія і самоврядування взаємодіють між собою. Так, демократія є важливою умовою розвитку самоврядування. Її норми і принципи повинні стати звичними як для тих, ким керують, так і для тих, хто керує. У свою чергу самоврядування має знаходити шляхи все більшого проникнення в різні форми організації і здійснення політичної влади. Приклад останнього – прийняття в Україні Закону "Про судоустрій України” від 07.02.2002 р., у ст. 102 якого вказано: "Для вирішення питань внутрішньої діяльності судів в Україні діє суддівське самоврядування, тобто самостійне колективне вирішення зазначених питань професійними суддями”. У більш узагальненій формі це положення закріплено в Конституції України: "Для вирішення питань внутрішньої діяльності судів діє суддівське самоврядування” (ст. 130).