§ 3. Правова культура

Важливою умовою функціонування законності є правова культура – стабільна відповідність способу і результату поведінки всіх і кожного правовим нормам, принципам, цінностям, знанням, які у сфері права сприйняті людьми та реалізуються в юридичній практиці. Можна виділити такі елементи правової культури громадян і посадових осіб: усвідомлення кожним суб'єктом права того, що право як форма суспільних відносин є великою цінністю; знання права, розуміння його смислу; уміння тлумачити ті чи інші положення закону, з'ясовувати його мету, визначати сферу дії; моральний обов'язок поважати право навіть у випадку несхвалення правових норм; уміння застосовувати в практичній діяльності правові знання, використовувати закон для захисту своїх законних прав та інтересів; здатність орієнтуватись у складних правових ситуаціях та ін.

Правова культура особи нерозривно пов'язана з правовою культурою суспільства, яка не може виникнути без правової діяльності людини. Разом з тим правова культура суспільства робить зворотний вплив на людину, сприяючи підвищенню рівня її правової культури.

Правова культура суспільства відбиває рівень (якість, стан) розвитку правосвідомості, права, законодавства, законності й юридичної практики і охоплює сукупність усіх правових цінностей, створених людьми у сфері права.

Структуру правової культури суспільства складають такі компоненти.

1. Стан юридичної охорони і захисту прав і свобод людини і громадянина. Показниками цього є наявність демократичного, гуманістичного, справедливого законодавства, його відповідність міжнародним правовим стандартам прав людини, достатність правових засобів, особливо правових процедур, для захисту конституційних прав і свобод.

2. Ступінь здійснення принципу верховенства права в практиці державного і суспільного життя. Важливими показниками можуть бути: наявність правових законів, що відповідають праву, відповідність законів Конституції України, а законам – підзаконних нормативно-правових актів; ступінь безпосередньої реалізації норм Конституції при вирішенні конкретних юридичних справ.

3. Рівень правосвідомості суспільства, тобто ступінь знання права, розуміння його необхідності для регулювання правових відносин, віра у справедливість права. Рівень правосвідомості визначається масовістю правомірної поведінки громадян, масштабами і якістю юридичної освіти, рівнем розвитку юридичної науки, правового мислення та ін.

4. Стан законодавства, ступінь його досконалості за змістом і формою. Рівень правової культури суспільства визначається тим, якою мірою втілились у законодавстві досягнення юридичної думки, наскільки оптимальними є методи, типи, способи регулювання правових відносин, як використані правові засоби і прийоми юридичної техніки.

5. Стан законності в суспільстві. Найважливішими її критеріями є ступінь правового закріплення вимог законності в системі законодавства, реальне їх здійснення. Рівень правової культури суспільства, якщо розглядати його в цій площині, значною мірою залежить від ставлення самого законодавця до принципу законності, від правового виховання громадян, особливо посадових осіб та ін.

6. Стан практичної роботи суду, прокуратури, інших юридичних органів, які застосовують право, відображає їх реальну роль у правовій системі, ступінь додержання прав і свобод людини, норм етики, моралі тощо.

7. Ступінь сприйняття правового історичного досвіду як національної правової системи, так і правових систем інших держав.

Рівень правової культури суспільства свідчить про те, як використано передові зразки правового регулювання, додержано наступність у праві та ін. Особливо важливою є ступінь засвоєння історичного досвіду правового регулювання (історичні, літературні, наукові пам'ятки, правові традиції, звичаї, правові доктрини тощо).

Антиподом правовій культурі є правовий нігілізм, тобто нерозуміння значення законів або негативне ставлення до права, невизнання його цінності. "Живучість” правового нігілізму пояснюється як історичними, так і сучасними причинами. В умовах самовладдя, що було характерним для Російської імперії, до права, закону ставилися як до чогось непотрібного. Процес впровадження правових принципів у державне і суспільне життя, що розпочався наприкінці ХІХ – початку ХХ ст., був перерваний тоталітарним режимом, який склався у 30-х роках.

Не менш значущими є причини поширення правового нігілізму і в наші дні. До них належать неупорядкованість законодавства, його нестабільність і суперечливість, низький рівень правової культури, численність відомчих правових актів. Неабияке значення має криза політичної і економічної систем, недоліки у правовій освіті та вихованні.

Переборенню правового нігілізму і підвищенню правової культури мають сприяти: правова інформація, правове навчання і виховання, поборення недовіри до роботи правоохоронних органів, виховання законопослушності у громадян, підготовка юридично грамотних кадрів для державного апарату тощо.