§ 2. Гарантії законності і правопорядку

Для забезпечення нормальної життєдіяльності суспільства, непорушності прав і свобод людини законність і правопорядок мають бути міцними і стабільними. Ці якості надаються їм системою гарантій – комплексом засобів і способів, спрямованих на забезпечення суворого і неухильного додержання і виконання норм права усіма учасниками суспільних відносин.

Розрізняють гарантії загальні (економічні, політичні, ідеологічні) і спеціальні, тобто юридичні. Економічні гарантії – це насамперед рівність усіх форм власності, рівність економічних можливостей суб'єктів суспільних відносин. Наявність економічно незалежних осіб, інших суб'єктів права створює об'єктивні умови для їх заінтересованості в міцному правовому порядку і законності. Політичними гарантіями законності є розвинена система народовладдя і демократичні форми та інститути його здійснення, що виявляється у свободі самовизначення особи, в об'єднанні громадян в організації за інтересами. Це також зумовлює заінтересованість суб'єктів демократії в тому, щоб усі однаково додержувалися законів держави у своїй політичній та іншій діяльності. Ідеологічні гарантії – це комплекс моральних, правових уявлень про необхідність і корисність законопослушної поведінки, про недопустимість здійснення аморальних проступків, які одночасно є протиправними; це також елементи розвиненої правової свідомості, правової культури. Важливе значення має свобода преси, думок, що дозволяє вести публічну боротьбу з правопорушеннями в кожній сфері державного і суспільного життя.

Юридичні гарантії – система правових засобів і інститутів права, завдяки яким забезпечується додержання та виконання законів. Юридичні гарантії вельми різноманітні. Це, наприклад: закріплений у законі обов'язок органів держави, посадових осіб, громадян, громадських та інших об'єднань суворо додержуватися законів і виконувати їх при здійсненні своєї діяльності; нормативні роз'яснення законів; норми, які регулюють виконання державного примусу і передбачають юридичні санкції та ін.

У системі юридичних гарантій велике значення мають індивідуально-правові акти. Вони видаються на основі законів і тому спрямовані на забезпечення законності в реальних конкретних життєвих ситуаціях, на усунення перешкод у додержанні, виконанні, використанні прав і свобод різними суб'єктами права, на ліквідацію допущених правопорушень (наприклад, скасування незаконних нормативно-правових актів, вироків суду, адміністративних стягнень тощо).

Головне місце серед правових гарантій законності та правопорядку займають конституційно-правові засоби – принципи, норми, процедури, які покликані забезпечити верховенство Конституції як основного джерела національного законодавства, верховенство закону, додержання прав, свобод і законних інтересів громадян. Конституція передбачає систему нагляду за станом законності у сферах законотворчості та правореалізації. Конституція України, проголошуючи принцип верховенства права і відповідно найвищу юридичну силу Основного Закону, закріплює вимогу: "Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй” (ст. 8). Для проведення в життя принципу верховенства Конституції нею заснований спеціальний державний інститут – Конституційний Суд, єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні. Згідно зі ст. 147 він "вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України”. Крім законів Конституційний Суд України може визнавати неконституційними правові акти Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим (ст. 150), чинних міжнародних договорів або тих міжнародних договорів, які вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість (ст. 151).

Центральне місце серед конституційних гарантій займають ті, що покликані забезпечити права і свободи людини і громадянина. Так, Конституція України закріпила принцип, згідно з яким недопустимим є обмеження прав і свобод, за винятком випадків, зазначених у Конституції (ст. 64). Необхідно підкреслити, що Конституція закріплює непорушність конституційних прав і свобод. Вони не можуть бути скасовані або звужені за змістом і обсягом при прийнятті нових законів чи внесенні змін у чинні закони (ст. 22). Важливою гарантією дієвості встановлених законом прав і свобод є вимога доводити їх зміст до відома населення (ст. 57).

Перелік конституційних гарантій прав і свобод громадянина доповнюється правом на судовий захист. Згідно зі ст. 55 Конституції "кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб”. Для захисту прав і свобод людини Конституція засновує крім судових органів інститут Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Конституційною новелою є і надання громадянам права після використання усіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна (ст. 55).

Особливе місце серед юридичних гарантій належить інституту юридичної відповідальності. Остання застосовується до винних правопорушників. Головною метою і функцією юридичної відповідальності є загальне попередження, спрямоване на адресу потенційних правопорушників, і часткове попередження (превенція – запобігання злочинам) самого правопорушника. Покарання особи, винної у здійсненні правопорушення, є важливим засобом для зміцнення законності, причому його ефективність виявляється, як відомо, не у жорстокості, а в невідворотності. Важливим є і те, що інститут юридичної відповідальності поширюється на державу, її органи, на посадових осіб у випадку прий-няття ними неправомірних (незаконних) нормативно-правових та інших правових актів, внаслідок чого громадянам, іншим суб'єктам права була заподіяна шкода, порушені їх права і свободи.