§ 7. Правові відносини

Під правовідносинами розуміють суспільні відносини, врегульовані нормами права, учасники яких наділяються суб'єктивними правами і юридичними обов'язками. Правові відносини як особливий вид суспільних відносин характеризуються такими рисами:

а) виникають, змінюються або припиняються на основі правових норм;

б) суб'єкти правових відносин пов'язані між собою юридичними правами і обов'язками;

в) мають вольовий характер;

г) охороняються державою;

д) відзначаються індивідуалізацією суб'єктів, визначеністю їх взаємної поведінки, персоніфікацією прав і обов'язків.

У структурі правових відносин слід виділяти: суб'єктів права, об'єкти права, зміст правових відносин, в якому розрізняють матеріальний зміст, тобто поведінку суб'єктів, і юридичний – суб'єктивні права та юридичні обов'язки.

Суб'єкти правових відносин – це їх учасники (сторони), які відповідно до законодавства можуть бути носіями суб'єктивних прав і юридичних обов'язків. До них належать: громадяни, іноземні громадяни, особи без громадянства (індивідуальні суб'єкти); державні організації, громадські об'єднання, приватні фірми (колективні суб'єкти) тощо; держава в цілому.

Для характеристики юридичних особливостей суб'єктів права існує поняття "правосуб'єктність”.

Правосуб'єктність державних органів виявляється в їх компетенції. Компетенція – це сукупність прав, обов'язків, владних повноважень органів держави, необхідних їм для здійснення певних функцій. Компетенція має чіткі межі, встановлені нормативними правовими актами.

Правосуб'єктність індивідів складається з правоздатності, дієздатності та деліктоздатності.

Правоздатність – здатність індивіда мати суб'єктивні права і юридичні обов'язки. Вона починається з моменту народження людини і припиняється його смертю.

Дієздатність – здатність індивіда своїми діями здійснювати права і обов'язки. Вона починається з досягненням людиною певного віку. Правоздатність і дієздатність, як правило, поєднуються в одній особі. Наприклад, змістом трудової правоздатності громадянина є право на працю, на винагороду за її результати і певні трудові обов'язки. Трудова дієздатність – це здатність громадянина особисто реалізувати своє право на працю. Правоздатність і дієздатність тут нероздільні і починаються за загальним правилом з 16-річного віку. В цивільному праві іноді розмежовується право- і дієздатність громадян. Дієздатність у повному обсязі виникає з 18 років. До досягнення цього віку громадяни мають часткову дієздатність. Так, неповнолітні віком до 15 років самостійно укладають тільки дрібні побутові угоди (ст. 14 Цивільного кодексу України). Обсяг дієздатності, якого не достає цим суб'єктам, здійснюють за них їхні законні представники (батьки або піклувальники). Обмеження дієздатності або визнання особи недієздатною можливі тільки в судовому порядку на підставах, передбачених законом (ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України).

Деліктоздатність – це здатність особи відповідати за свої вчинки, передусім за вчинене правопорушення. Деліктоздатність пов'язується з досягненням суб'єктами віку юридичної відповідальності. Наприклад, до кримінальної відповідальності притягаються особи, які досягли 16-річного віку (за деякі види злочинів – з 14 років).

Об'єкт правових відносин – це те, на що спрямовані суб'єктивні права і юридичні обов'язки суб'єктів правових відносин. Розрізняють такі види об'єктів: а) речі – предмети матеріального світу, які мають просторові межі; б) поведінка, що виявляється як у діях, так і у бездіяльності, а також результати дій; в) продукти духовної творчості (твори літератури, науки, мистецтва тощо); г) особисті немайнові блага (ім'я, честь, гідність, ділова репутація).

Юридичний зміст правових відносин складають суб'єктивні права і юридичні обов'язки їх учасників, сформульовані в нормах права. Суб'єктивне право – вид і міра можливої поведінки суб'єктів. Елементами структури суб'єктивного права є: 1) можливість дозволеної поведінки самої правомочної особи, тобто право на власні дії; 2) можливість вимагати відповідної поведінки від зобов'язаної особи, тобто право на чужі дії; 3) можливість звернутися до державних органів у разі невиконання зобов'язань іншою стороною правових відносин, тобто право на дії держави; 4) можливість користуватися на підставі даного права певним соціальним благом.

Юридичний обов'язок – це вид та міра необхідної поведінки суб'єктів у правовідносинах. Елементами структури юридичного обов'язку є: 1) необхідність виконувати певні дії або утримуватися від них; 2) необхідність відреагувати на законні вимоги правомочного суб'єкта; 3) необхідність нести відповідальність за невиконання цих вимог; 4) необхідність не перешкоджати правомочній особі користуватися тим благом, на яке вона має право.

Динаміка правових відносин залежить від юридичних фактів. Юридичні факти – це конкретні життєві обставини, з якими норми права пов'язують виникнення, зміну чи припинення правовідносин (наприклад, договір, акт призначення на посаду). Іноді для виникнення юридичних наслідків потрібна сукупність фактів (фактичний склад). Так, для виникнення пенсійних правовідносин необхідно досягти певного віку, мати стаж роботи, а компетентні органи повинні видати акт про призначення пенсії.

За характером наслідків юридичні факти поділяють на: правоутворюючі (укладення трудового договору); правозмінюючі (обмін жилої площі); правоприпиняючі (продаж майна).

За вольовою ознакою виділяють: події – факти, не пов'язані з волею людей (природні стихійні явища); дії – факти, пов'язані з волею хоча б одного з учасників правовідносин. Дії можуть бути правомірними (юридичні акти, юридичні вчинки) та протиправними (правопорушення).