§ 5. Джерела (форми) права

Термін "джерело права” використовується в декількох значеннях:

1) у матеріальному – як чинники, що зумовлюють виникнення, розвиток, зміст права (передусім це система соціально-економічних відносин);

2) в ідеальному – як сукупність юридичних ідей, думок, теорій, під впливом яких утворюється і функціонує право;

3) у спеціально-юридичному – як зовнішня форма виразу й існування права (форма права).

Джерела (форми) права – це офіційно-документальні форми виразу і закріплення норм права, надання їм юридичного, загальнообов'язкового значення. Найбільш поширеними джерелами права є правовий звичай, правовий прецедент, нормативний правовий акт, нормативний правовий договір.

Правовий звичай – це визнане державою правило поведінки, яке склалося в результаті фактичного його застосування протягом тривалого часу. Правовим звичай стає, коли одержує санкцію (офіційне схвалення) держави шляхом сприйняття його судовою і адміністративною практикою. Правовий звичай відзначається тим, що має локальний характер, відносно невелику сферу поширення; є консервативним за своєю природою, закріплює результати тривалої громадської практики і може відображати як загальні моральні, духовні цінності народу, так і деякі пережитки; тісно пов'язаний із релігійними і традиційними нормами. Правові звичаї як джерела права особливе значення мають у країнах Азії, Африки, Океанії, де поширена релігійно-традиційна правова система.

Правовий прецедент – це таке рішення судових або інших державних органів по конкретній юридичній справі, яке в майбутньому стає загальнообов'язковим правилом при вирішенні всіх аналогічних справ. Прецедент з'являється тоді, коли є потреба в юридичній кваліфікації конкретних обставин або мають місце прогалини у правовому регулюванні, а за судом чи іншим державним органом визнається право офіційного формулювання правових норм. Таким правом наділені вищі судові інстанції. Прецедент характеризується казуїстичністю (формується на основі вирішення окремих казусів); множинністю (великим обсягом прецедентного права); неузгодженістю і неупорядкованістю. Проте водночас це децентралізований засіб правового регулювання, здатний урахувати особливості конкретної ситуації. Правовий прецедент розкриває своєрідність англосаксонської правової системи і застосовується в Англії, США, Канаді, Австралії та інших країнах.

Нормативний правовий акт – це офіційний письмовий документ, прийнятий компетентними суб'єктами правотворчості, який містить норми права. Нормативні акти поширені практично в усіх правових системах світу, що зумовлено такими їх рисами: а) вони приймаються тільки уповноваженими суб'єктами правотворчості; б) найбільш чітко й однаково формулюють зміст правових норм; в) мають обов'язкову письмову форму, офіційні видання, що дає змогу оперативно доводити їх до відома адресатів; г) приймаються з додержанням встановленої законом процедури і форми; д) оперативно реагують на зміни і потреби соціальної практики; е) підлягають систематизації (упорядкуванню). Нормативні акти завжди мають правотворче призначення; відзначаються неконкретністю адресатів, тобто адресовані невизначеному колу суб'єктів; діють тривалий або неозначений час і не вичерпуються фактами їх застосування. Нормативні акти розрізняють:

1) за юридичною силою – закони, тобто акти вищої юридичної сили, та підзаконні акти – акти, які ґрунтуються на законах і їм не суперечать;

2) за суб'єктами прийняття – нормативні акти, прийняті народом (шляхом референдуму), главою держави, органами законодавчої, виконавчої влади, місцевого самоврядування та ін.;

3) за обсягом і характером дії – акти загальної дії, які охоплюють усю сукупність відносин певного виду на даній території; акти обмеженої дії (спеціальні), які поширюються на частину території або на певне коло осіб; акти виняткової (надзвичайної) дії, регулятивні можливості яких реалізуються за наявності виняткових обставин (воєнні дії, стихійне лихо тощо);

4) за зовнішньою формою виразу – закони, укази, постанови, рішення, розпорядження, накази тощо.

Нормативний правовий договір – це двостороння або багатостороння угода, яка містить норми права. Нормативні договори є документами, які закріплюють волевиявлення сторін щодо їх прав і обов'язків, встановлюють порядок їх реалізації, взаємну відповідальність за невиконання або неналежне виконання прийнятих на себе зобов'язань. Нормативні договори поширені в міжнародному праві (це міжнародний договір – угода між державами та іншими суб'єктами міжнародного права з питань, що мають для них спільний інтерес, яка регулює їх відносини шляхом утворення взаємних прав і обов'язків); у конституційному праві (наприклад, федеративний договір між суб'єктами Російської Федерації, який розмежовує повноваження між федеральними органами влади і органами влади суб'єктів федерації); у трудовому праві (колективний трудовий договір, який укладають між собою профспілковий комітет від імені трудового колективу і власник підприємства або уповноважена ним особа). Нормативний договір – це швидкий, зручний і простий засіб регулювання, який дає змогу враховувати взаємні інтереси суб'єктів правових відносин і забезпечувати відносно безконфліктне існування громадянського суспільства.