ГЛАВА ІІ. ДЕРЖАВА: ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ

§ 1. Поняття та ознаки держави

Термін "держава” вживається у трьох основних значеннях:

1) як сукупність людей, які проживають на певній території та об'єднані публічною політичною владою;

2) як політичний інститут, організація публічної політичної влади;

3) як сукупність владних організацій і посадових осіб (органів законодавчої, виконавчої, судової влади).

Приблизно до ХVІ–ХVІІ ст. держава трактувалася широко і не відокремлювалася від суспільства, яке вона організовувала і представляла. Для позначення держави використовувалися такі поняття, як князівство, королівство, республіка, тиранія, правління та ін. Спеціальний термін "stato” для визначення держави як особливої політичної організації суспільства був запроваджений у літературу італійським мислителем Н. Макіавеллі (1469–1527).

Держава – це політико-територіальна і структурно-організаційна форма суспільства, покликана на владній основі гарантувати в ньому (суспільстві) свободу особи, економічну свободу, народовладдя, а також забезпечити з допомогою апарату політичної влади цілісність суспільства та його ефективне функціонування.

Ознаки держави:

1) організація публічної політичної влади, яка відокремлена від суспільства, здійснюється особливим апаратом, системою державних органів;

2) наявність території, на яку поширюються закони і владні повноваження держави; в межах своєї території держава охоплює все населення за ознакою громадянства (підданства) і є єдиним офіційним його представником;

3) право на встановлення і стягнення з населення податків та зборів, необхідних для утримання державних службовців і матеріального забезпечення державної політики (економічної, соціальної, екологічної, оборонної тощо);

4) право видавати нормативні правові акти, обов'язкові для всього населення;

5) монопольне право на легальне застосування сили, фізичного примусу, для чого у розпорядженні держави є спеціальні органи – армія, поліція, служба безпеки тощо;

6) суверенітет – властивість державної влади бути верховною і юридично незалежною від будь-якої іншої соціальної влади, самостійно здійснювати свої функції в межах національного і міжнародного права.

Державний суверенітет розглядається у двох аспектах: як внутрішній і зовнішній. Верховенство державної влади всередині країни (внутрішній суверенітет) виявляється: а) у поширенні влади на все населення і громадські організації країни, а також на тих, хто перебуває в межах екстериторіальності (наприклад, на осіб та установи, які знаходяться за кордоном); б) у можливості скасувати або визнати незначними вияви іншої соціальної влади (у суспільстві можуть існувати різні види соціальної влади – партійна, профспілкова, виробнича, сімейна та інші, але вищою владою, рішення якої обов'язкові для всіх громадян, організацій та установ володіє тільки держава); в) у наявності у державної влади силової основи (збройні сили, органи охорони громадського порядку, каральні установи); г) у безпосередньому здійсненні владних повноважень через законодавство, державне управління, правосуддя.

Незалежність державної влади на міжнародній арені (зовнішній суверенітет) виявляється в тому, що держава як суб'єкт міжнародного права є рівноправним учасником міжнародного спілкування, безпосередньо укладає договори, обмінюється дипломатичними, консульськими, торговими представництвами, сприяє зміцненню миру і міжнародної безпеки.

Суверенітет держави необхідно відрізняти від суверенітету народу і суверенітету нації. Суверенітет народу ґрунтується на визнанні всього правомочного населення країни джерелом і носієм влади, на його праві самостійно визначати свою долю, безпосередньо або через представницькі органи брати участь у розробленні політики держави, контролі за її діяльністю. Суверенітет нації – це її повновладдя, реальна можливість визначати характер свого національного життя, політична свобода, здатність політичного самовизначення аж до відокремлення і створення самостійної держави.