Р О З Д І Л П Е Р Ш И Й

ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА

Глава І. ПОХОДЖЕННЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА

§ 1. Загальна характеристика первісного суспільства

Епоха первісного суспільства – це період від з'явлення перших людей (близько 2 млн років тому) до виникнення держави (близько 5 тис. років тому). У своєму розвитку первісне суспільство пройшло три етапи: 1) ранній – етап праобщини (стадія становлення); 2) середній – етап родової общини (стадія зрілості);

3) пізній – етап протоселянської общини (стадія розкладу). Залежно від способів господарювання виділяють два головних періоди в розвитку первісного суспільства: 1) період добувної економіки, коли люди отримували готові продукти від природи шляхом полювання, збирання плодів, рибної ловлі; 2) період виробничої економіки, коли людство перейшло до землеробства, тваринництва, металообробки, керамічного виробництва тощо.

Первісне суспільство (як і будь-яке суспільство) було певним чином організовано. Його структуру становили сім'ї, роди, фратрії (декілька родів), племена, союзи племен. Родова община – це колектив людей, об'єднаних кровно-родинними зв'язками, спільністю майна і праці. Спільна праця породжувала спільну власність. У спільній власності первісної общини були певна територія, знаряддя праці, житло, а продукти, що добувалися, розподілялися порівну між її членами. Відсутність прибуткового продукту зумовлювала неможливість використання чужої праці, рівність соціального стану, що породжувало спільність інтересів і згуртованість членів роду.

Публічна (потестарна) влада при первіснообщинному ладі не мала майнових, кастових, станових, класових відмінностей і державно-політичних форм. Її джерелом і носієм була вся община, а способом реалізації – первісне самоврядування. Управління здійснювалося: старійшинами, воєнними вождями, влада яких ґрунтувалася на їх авторитеті, шануванні, досвіді, мудрості; загальними зборами дорослих членів роду (воїнів), які вирішували питання життєдіяльності роду і водночас були своєрідною судовою інстанцією, розглядали справи про релігійні злочини, вбивства всередині роду, спори між окремими особами. В силу простоти економічної і соціальної організації первісного суспільства публічна влада ще не потребувала спеціального, відокремленого від суспільства апарату управління і примусу.

Регулювання відносин у первісному суспільстві здійснювалося єдиними нормами – звичаями. Звичаї – це правила поведінки, які склалися на основі їх постійного повторення і виконувалися в силу звички. Вони обумовлювалися природною необхідністю; мали універсальний характер; регламентували всі сторони життєдіяльності суспільства (господарські, сімейні, побутові та інші відносини); не поділялися на права і обов'язки; були неписаними правилами поведінки, виконувалися свідомо або навіть автоматично. Вирішальними гарантіями від порушень цих норм і забезпечення їх реалізації були сила звички, їх підтримка старшими членами роду та примус, який походив від роду чи племені в цілому (вигнання з общини, тілесні ушкодження). Особливе значення мали табу – обов'язкові і незаперечні заборони, які захищали рід від біологічного виродження (заборона крово-змішення) і природної стихії, дозволяли забезпечити відтворення життєвих благ, певні умови існування людей у колективі. У первісному суспільстві ще не існувало права. Регулятивна система цього ладу була спрямована на підтримку добувної економіки, гармонійного існування людей у природному середовищі, їх від-творення як біологічного виду. Головною формою цієї системи були звичаї, які тісно перепліталися з релігією і зачатками моральних устоїв цього суспільства.

Таким чином, для первіснообщинного ладу характерними були:

– кровно-родинна природа колективу;

– спільна власність на знаряддя праці;

– природний (статевовіковий) розподіл праці;

– колективні форми вирішення загальних справ;

– регулювання поведінки людей з допомогою звичаїв та інших соціальних норм.