Вирішення питання щодо можливості поширення правового режиму цінного папера на той або інший документ положеннями чинного законодавства України віднесено до компетенції Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку. Відповідно до п. 1 ст. 8 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів» зазначений держав- ний орган має право давати висновки про віднесення документа до цінних паперів. Беручи до уваги і це, і те, що види цінних паперів та порядок їх обігу встановлюються законом (ч. 2 ст. 195 ЦК України), суб’єкти цивільних правовідносин не мають права довільно надавати характеру цінних паперів документам, які не віднесені до них чинним законодавством України. З цього випливає, що конструювання нових видів цінних паперів, а також організація нових систем забезпечення публічного (на зразок сучасного депо- зитарного) порядку організації їх випуску та обігу можливі тільки на рівні закону. Законодавчий підхід, що визначає як об’єкти цивільних прав «речі, включаючи гроші і цінні папери» (ст. 177 ЦК України), тоб- то допускає їх повне ототожнення, не заснований на врахуванні об’єктивних особливостей юридичної природи і обумовленої нею самостійності місця цінних паперів і грошей у системі матеріаль- них об’єктів цивільних прав. Законодавче ігнорування основних властивостей правової природи цінних паперів і грошей порівня- но з речами насамперед має суто практичну мету. Вона полягає в тому, що віднесення грошей і цінних паперів до речей дає змогу не тільки найбільш повно, а й максимально легітимно (з урахуванням сутності відносин та їх особливостей) використовувати норми ре- чового права для регламентації відносин у сфері функціонування в цивільному обороті цінних паперів і грошей. Адже відомо, що у формулюваннях гіпотез і диспозицій норм, що становлять поло- ження речового права, найбільш часто використовується термін «речі» і лише в кількох випадках — «цінні папери» і «гроші».

Цінні папери і гроші характеризуються значною подібністю своєї правової природи, що дає підстави, з одного боку, порівнюва- ти їх, аналізуючи спільні риси і відмінності, а з другого — відрізня- ти їх від речей. У ході порівняння сутності цінних паперів і грошей необхідно термінологічно «звести їх до єдиного знаменника». Застосування терміна «гроші» у правовому вжитку є усталеним і має універсальний характер. Водночас у цивілістиці розрізняють терміни «гроші», «грошові знаки» і «кошти», а в економічній лі- тературі оперують словосполученням «паперові грошові знаки». Вважаємо, що і у правовій, і в економічній науці кожний із них має відносно самостійну сферу термінологічного застосування. Пред- ставники економічної науки розглядають сутність грошей, здійс- нюючи аналіз виконуваних ними в економічному обороті функцій: міра вартості, засіб обігу, розрахунків, кредиту, світові гроші і т. ін. З урахуванням наведених функцій грошей, визначених економічною наукою, вони можуть розглядатись як особливий публічно-правовий фінансовий інструмент. Їх правовий характер обумовлений тим, що відносини у сфері грошового обігу, беручи до уваги роль, яку вони відіграють у забезпеченні економічної незалежності і безпеки будь-якої держави, є предметом комплексного регламентаційного впливу кількох основних галузей (цивільного, господарського, фінансового тощо) права в межах відповідної правової системи. У економіко-правовому аспекті гроші виконують роль публічно-пра- вового фінансового інструмента забезпечення платежів, розрахун- ків, кредитних відносин, визначення розміру майнової і немайнової (моральної) шкоди, міри вартості усіх видів майна тощо. Цим вони відрізняються від цінних паперів, які навіть за умови їх емітування державою є суто приватноправовим об’єктом-інструментом по483 свідчення відповідних категорій майнових прав. У такому контексті гроші позначають терміном «кошти», який є досить загальновжива- ним. Для розмежування двох закріплених чинним законодавством форм грошей їх називають безготівковими і готівковими коштами. Готівкові кошти існують у цивільному обороті у вигляді грошових знаків.

Останні функціонують у вигляді паперових грошових зна- ків (грошових купюр, емітованих у вигляді банкнот) і монет. Тому для розгляду і порівняння цінних паперів і грошей в одній площині слід співвідносити їх у такий спосіб. Якщо розглядати їх з ураху- ванням допустимих чинним законодавством форм їх емісії і обігу, порівнянню підлягають бездокументарні цінні папери і безготів- кові кошти, а також документарні цінні папери і готівкові кошти (у вигляді паперових грошових знаків, оскільки монети об’єктивно не мають достатнього ступеня схожості з цінними паперами). Якщо співвідносити їх на найбільш високому рівні абстракцій — як різновид матеріальних об’єктів цивільних прав, — в усталеній термінології порівнянню підлягають цінні папери і гроші. Якщо порівнювати їх з урахуванням їхньої інструментальної значущості, співвіднесенню підлягають бездокументарні і документарні цінні папери і готівкові і безготівкові гроші (кошти). Подібність їх правової природи проявляється і в її інструмен- тальному характері.

Цінні папери і гроші передусім схожі за своїм походженням, адже і цінні папери, і гроші з’явилися в цивільному обороті в результаті реалізації суспільної потреби в конструюван- ні економіко-правових інструментів, які забезпечують механізм функціонування товарообмінних відносин. Пріоритет за часом появи, безсумнівно, належить грошам. Внаслідок планомірного, еволюційного розвитку кошти нині мають значення універсаль- ного інструмента забезпечення грошового обігу, що виконує в цивільному обороті функціональне призначення (не беручи до уваги інші виконувані ними функції суто економічного характе- ру) загального еквівалента. Використання коштів як загального еквівалента в цивільному обороті дало можливість співвідносити вартісні характеристики різних товарів у товарообмінних опера- ціях.

Разом з тим, гроші можуть набувати значення оборотоздатних об’єктів цивільних прав. Передача грошей може бути предметом певних договорів (позики, зберігання, кредитного і депозитного договорів та деяких інших). Гроші забезпечують можливість ком- пенсації заподіяної майнової шкоди відповідно до положень глави 82 ЦК України. Їх використання в цивільному обороті дає змогу здійснювати грошову оцінку з метою визначення розміру компен- сації не тільки майнових, але й немайнових (моральних) втрат. Зокрема, гроші як загальний еквівалент забезпечують можливість компенсації моральної шкоди, заподіяної фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, а також діями чи бездіяльністю правопорушника, за правилами, встановленими статтями 1167, 1168 ЦК України. Цим роль грошей у цивільному обороті не ви- черпується, але більш докладний її аналіз виходить за межі цього дослідження. Їхня подібність у цьому аспекті з цінними паперами полягає в тому, що вони також підлягають розгляду як особливий публічно-правовий фінансовий інструмент, який виконує в механіз- мі правового регулювання кредитно-фінансових відносин особливе (вартісно-мінове) призначення, обумовлене особливостями їхньої економічної сутності і правової природи. Таким чином, кошти забезпечують обіговоздатність мінової вартості і виконують роль загального еквівалента, а цінні папери — це об’єкт-інструмент, обіговоздатність якого забезпечує оборотоздатність посвідче- них ними майнових прав. Інструментальний характер правової природи цінних папе- рів відрізняє їх від рухомих речей. Співвіднесенню підлягають здебільшого документарні цінні папери і рухомі речі як об’єкти речових прав (зокрема, права власності). Однак це не виключає також врахування особливостей інструментальної природи без- документарних цінних паперів, можливість випуску та обігу яких найбільш наочно її окреслює. Порівняння цінних паперів і речей стосується притаманних їм ознак і порядку правового регулювання відповідних сфер майнових відносин. Ці відмінності закладені пра- вовим режимом цінних паперів і порядком правового регулювання відносин, що виникають з приводу речей. Загальновідомо, що регламентація відносин з приводу ру- хомих речей забезпечується положеннями речового права. Для забезпечення правового регулювання статичних відносин стосов- но більшості речей, досить регламентаційного впливу положень речового права. І тільки правове регулювання відносин стосовно окремих видів рухомих речей (наприклад, індивідуальних засобів самозахисту) припускає необхідність застосування додаткових положень, встановлених нормами спеціального законодавства.

Положення речового права в загальній структурі норм, що станов- лять регламентаційну основу механізму правового регулювання емісійно-посвідчувальних відносин, відіграють важливу, але все ж не завжди домінуючу роль. Цей висновок обумовлений тим, що положення речового права є тільки частиною нормативного ма- сиву, що забезпечує правове регулювання таких відносин. Значну питому вагу у ньому займають положення зобов’язального права і спеціального законодавства про цінні папери. Значні відмінності інструментальної природи цінних паперів і сутності рухомих речей постають при їх порівнянні як об’єктів зовнішнього матеріального світу. Речі мають матеріально-речову просторову форму і здатні задовольняти ті чи інші потреби людей за рахунок використання їх корисних властивостей. Цінні папери можуть і не набувати матеріально-речової просторової форми (наприклад, за умови бездокументарної фіксації майнових прав) і забезпечують правовий інтерес до них властивостями суто юри- дичного характеру — як форма, а відтак об’єкт-інструмент закріп- лення, посвідчення (і в кінцевому підсумку забезпечення безпере- шкодної реалізації) відповідних майнових прав. Якщо речі завжди матеріальні, тобто характеризуються фізичним існуванням у про- сторі — часі, то цінні папери можуть набувати дематеріалізованої (бездокументарної) форми їх випуску та обігу. При цьому вони підлягають віднесенню до матеріальних об’єктів цивільних прав, оскільки й у цьому разі опосередковують відносини, що виникають у майновій сфері, зберігаючи значення об’єкта-інструмента посвідчення майнових прав. Їх дематеріалізована форма обумовлює і юридичну своєрідність депозитарних емісійно-посвідчувальних правовідносин. Вони втрачають притаманні сфері застосування документарної форми випуску цінних паперів елементи речових відносин і набувають суто зобов’язального характеру. Дематеріалі- зація цінних паперів виключає можливість використання в ході забезпечення правового регулювання емісійно-посвідчувальних відносин положень речового права. Оформлення прав за цінним папером не за допомогою документарного цінного папера, а з ви- користанням здійсненого зберігачем облікового запису не змінює, а навпаки, підкреслює інструментальну природу досліджуваних об’єктів цивільних прав.

І документарні, і бездокументарні цінні папери однаковою мірою є об’єктом-інструментом встановлення і посвідчення відповідного майнового права, виникнення, здій- снення і припинення якого неможливе без використання в тому чи іншому аспекті паперового документа або облікового запису відповідно. Особливості цінних паперів, визначені їх інструментальною правовою природою, не дають підстав беззастережно відносити їх до різновидів речей і повною мірою поширювати на них положення речового права. Разом з тим, було б необґрунтованим з теоретичної і невиправданим з практичної точок зору заперечувати можливість і необхідність їх використання в ході регламентації емісійно-посвідчувальних відносин. Забезпечення ефективності їх правового регулювання набуло б характеру нездійсненного завдання без використання нормативних приписів, встановлених положеннями речового права. Юридична своєрідність цінних паперів обумовлює необхідність вибіркового і зваженого підходу до вибору арсеналу передбачених нормами речового права положень, що можуть бути віднесені до нормативної основи досліджуваного механізму пра- вового регулювання. Норми речового права, що поширюють свою дію і на розглядувані відносини при безконфліктному їх розвитку, а також у разі спору, підлягають врахуванню самими суб’єктами, що беруть у них участь, або відповідним юрисдикційним органом, який буде розглядати можливий спір.

Обираючи їх, слід мати на увазі ступінь врегульованості відносин, що підлягають регламенту- ванню, положення спеціального законодавства, особливості форми випуску і обігу цінних паперів (документарна чи бездокументар- на), сутність відносин сторін та інші чинники. Правовий режим цінних паперів, на відміну від порядку пра- вового регулювання відносин, що виникають з приводу більшості речей, припускає віднесення до положень, що становлять їх нор- мативну основу, поряд із нормами речового права ще й комплексу нормативних приписів, встановлених актами спеціального законо- давства. При цьому регламентаційну основу механізму правового регулювання емісійно-посвідчувальних відносин становитимуть положення актів як загального, так і спеціального законодавства. Приписи, у яких закріплюються особливості правових режимів окремих видів і форм випуску цінних паперів, підлягають розгляду як норми актів спеціального законодавства. Одна із особливостей правового режиму цінних паперів полягає в тому, що через різно- манітність їх видів і форм випуску складно визначити коло норм, які поширюють свою дію на всю сукупність розглядуваних відно- син. Зокрема, коло загальних положень (за рахунок норм речового права), що поширювалися на всю їх сукупність, скоротилося із закріпленням у цивільному законодавстві України можливості випуску та обігу бездокументарних цінних паперів.