Визнаючи дії по оформленню і видачі цінного папера односто- ронньо-управоможуючим правочином, розглянемо проблему визначення наслідків недотримання форми (і реквізитів) цього папера, установлених положеннями законодавства про цінні папери порів- няно із загальними положеннями ЦК України. У разі її недотриман- ня виникає кілька проблем, вирішення яких має як теоретичне, так і практичне значення. Звернімося до правових наслідків недотри- мання форми правочину, що полягає у оформленні і видачі докумен- тарного цінного папера, виходячи із загальних положень ЦК Украї- ни. Відповідно до ч. 1 ст. 218 ЦК України, правовим наслідком не- дотримання простої письмової форми будь-якого цивільно-право- вого правочину є виключення з доказової бази, що підлягає враху- ванню судом, який розглядає суперечку, свідчень свідків. Це означає законодавче звуження кола припустимих законодавством доказів факту укладення правочину.

 

Недотримання простої письмової фор- ми відповідно до положень актів чинного цивільного законодавства України призводить до недійсності правочину тільки в разі, коли такий наслідок прямо зазначений у законі. В одному із значень сертифікат документарного цінного папе- ра підлягає розгляду як форма односторонньо-управоможуючого правочину, що вчиняється емітентом з дотриманням визначених для його видової конструкції обов’язкових відомостей (реквізитів). Аналогічної думки дотримується і Д. В. Мурзін, зауважуючи, що «вказівка на оформлення бланка як на додаткову вимогу до форми правочину дає підстави говорити про форму цінного папера як кваліфіковану форму письмового правочину (курсив мій. — В. Я.)» . Тому питання про можливість поширення на дії емітента по оформленню сертифіката документарного цінного папера правових на- слідків недотримання простої письмової форми правочину слід вирішувати позитивно. Втім, у цьому випадку необхідно врахову- вати усталений у загальній (інструментальній) теорії права і галу- зевих науках підхід щодо визначення співвідношення загальних і спеціальних норм права. Він полягає у використанні для регламен- тації відповідного кола суспільних відносин загальних норм права тільки в разі відсутності спеціальних чи додатково до них (за умо- ви відсутності їхньої колізійності).

 

Виходячи з цього, при визначен- ні наслідків ігнорування емітентом обов’язкових вимог щодо форми реквізитів документарного цінного папера слід враховувати поло- ження спеціальних норм права. Зокрема, ч. 2 ст. 196 ЦК України встановлює, що документ, який не містить обов’язкових реквізитів цінних паперів і не відповідає встановленій для них формі, не є цінним папером. Інші більш змістовно виважені наслідки передба- чають аналогічні положення ЦК Російської Федерації. З аналізу правових наслідків недотримання установленої фор- ми і реквізитів у ході оформлення документарного цінного папера, визначених положеннями ЦК Російської Федерації, випливає, що сформульовані в ньому аналогічні вітчизняним положення ґрун- туються на урахуванні значення його сертифіката як особливої письмової форми правочину. Зокрема, п. 2 ст. 144 ЦК Російської Федерації встановлює імперативне правило, відповідно до якого відсутність обов’ язкових реквізитів цінного папера чи його невід- повідність установленій для нього формі призводить до його нік- чемності. Тлумачення положень вказаної редакції аналізованої статті ЦК Російської Федерації, виходячи з буквального значення сполучника «чи», уможливлює виокремлення в зазначеній нормі двох самостійних підстав нікчемності цінного папера — його не- відповідність вимогам щодо форми сертифіката і неврахування необхідних для його чинності реквізитів. Крім того, легальне за- конодавче використання терміна «нікчемність» стосовно цінного папера досить переконливо свідчить про законодавче визнання дій по його оформленню правочином. Адже термін «нікчемний» з моменту його введення в правовий вжиток і дотепер традиційно використовується в цивілістиці для позначення однієї з груп не- дійсних правочинів.

 

На неточність і суперечливість терміна «нік- чемний правочин» звертав увагу М. М. Агарков, зазначаючи, що нікчемним буває волевиявлення, а не сам правочин . Положення актів російського цивільного законодавства слід визнати більш послідовними при визначенні правових наслідків недотримання форми чи реквізитів цінних паперів. Аналізована стаття ЦК Росій- ської Федерації у названих двох випадках передбачає можливість визнання недійсними юридично значущі дії по поширенню на відповідну категорію майнових прав правового режиму цінного папера. Оскільки дії, результатом яких є установлення виражених у цінному папері прав, складаються з двох, хоча і взаємозалежних, але все-таки певною мірою самостійних юридично значущих ак- тів — його оформлення і емісії шляхом передачі першому набува- чу, слід зазначити наступне. За загальним правилом як нікчемний (недійсний із самого моменту його укладення без необхідності констатації цього факту судом) або оспорюваний (недійсність якого підлягає встановленню судом) правочин може розглядатись лише завершений і узгоджений з точки зору його змісту і форми юридичний акт. Адже його незавершеність не може спричинити юридично значущі наслідки, на настання яких були спрямовані дії його учасників, а тому і немає потреби самим сторонам констату- вати його нікчемність без звернення до суду або ініціювати його визнання недійсним у судовому порядку для оспорюваних право- чинів.

 

Повна завершеність будь-якого правочину полягає в дотри- манні суб’єктом (суб’єктами) здійснення всіх передбачених для його чинності юридично значущих дій, що характеризують враху- вання вимог законодавства щодо його форми. Адже тільки в цьому випадку правочин (виходячи з його відповідності загальним умовам чинності правочинів, визначених положеннями ст. 203 ЦК України) міг би вважатися дійсним і породжувати ті правові наслідки, на виникнення, зміну чи припинення яких він був спря- мований. Зокрема, договір не може бути визнаний недійсним на стадії оферти, тому що процедура його укладення ще не доверше- на і, можливо, він ніколи і не буде вважатися укладеним, наприклад через неможливість остаточного погодження волі сторін договору. Але укладення договору хоч і складається із двох взаємоузгодже- них стадій — оферти і акцепту, є єдиним актом. Таким чином, договір як правочин, що набуває чинності, як правило, внаслідок збігу волі на його укладення в межах єдиного узгодженого між його сторонами акту волевиявлення (з точки зору його форми він може полягати і в зустрічних актах волевиявлення), при наявності передбачених законом підстав може бути визнаний недійсним тільки після завершення комплексу дій, достатніх для виникнення, зміни чи припинення відповідних прав і обов’язків. На важливості врахування волевиявлення первісних суб’єктів саме на встанов- лення правовідносин, що виникають на підставі оформлення і емісії цінних паперів, наголошує М. М. Агарков.

 

З цього приводу він пише, що «на практиці визначення того, чи належить документ до цінних паперів, може в окремих випадках виявитися складним. Вирішувати це питання необхідно після розгляду сукупності об- ставин, що дають змогу судити про те, яка воля сторін, — бажали вони зробити папір необхідним для здійснення вираженого в ньо- му права чи ні. Полегшує завдання приналежність цінного папера до такого типу, що звичайно розглядається в цивільному обороті як цінний папір» . Механізм установлення посвідченого документарним цінним папером майнового права, а відтак і порядок узгодження остаточ- ного волевиявлення емітента і першого набувача прав на документ, відрізняється від процедури укладення договору. Він складається зазвичай із двох взаємоузгоджених, але самостійних актів — оформлення документа шляхом укладення емітентом односторонньо-управоможуючого правочину і його емісії вже як об’єкта-інструмента посвідчення, конструкційно втіленого в його реквізитах майнового права. Другим актом розглядуваного юридичного складу для цінних паперів індивідуальних емісій є односторонній неформалізований акт прийняття документа першим набувачем прав на нього, а для цінних паперів масових емісій — їх розміщення шляхом укладення відповідного, як правило, оплатного договору.

 

Цінний папір, оформлений емітентом з порушенням установ- лених реквізитів і форми без акту його емісії шляхом прийняття документа першим набувачем, не має наслідком виникнення посвідчених ним майнових прав. Виникає питання: чи може доку- ментарний цінний папір визнаватися недійсним відразу після його оформлення за умови недотримання встановлених реквізитів і форми, чи це можливо лише після його емісії шляхом передачі першому набувачу? Є підстави вважати, що документарний цінний папір, який не відповідає вимогам законодавства через недотри- мання встановлених реквізитів і форми, може бути визнаний не- дійсним відразу після його оформлення. Теоретично це обумовле- но конститутивністю документарного цінного папера, якщо взяти до уваги потенційну можливість порушення прав перших і наступ- них правонабувачів за ним. Адже їх конститутивність полягає в їхньому значенні документів, володіння якими надає можливість управоможеній особі звернутися до емітента з правом вимоги виконати на її користь обов’язки, що кореспондують посвідченим ними майновим правам.

 

Несанкціоноване потрапляння недійсно- го через недотримання встановленої законом форми і реквізитів документарного цінного папера в цивільний оборот, з огляду на його конститутивність, не виключає створення можливості виник- нення несприятливих майнових наслідків як для першого, так і для наступних (добросовісних) набувачів прав на нього. Найбільшою мірою цьому ризику піддаються набувачі прав на цінні папери на пред’явника, однак іменні й ордерні документи також можуть бути об’єктом тих чи інших зловживань, наприклад, у разі фальсифіка- ції імені управоможеної особи при здійсненні іменного чи ордер- ного передавального напису (індосаменту) стосовно іменних чи ордерних цінних паперів відповідно. Визнавати цінний папір нік- чемним відповідно до положень актів чинного цивільного законо- давства України немає підстав. Однак визнання документа недій- сним (як такого, що не відповідає вимогам актів чинного законо- давства щодо його форми) у судовому порядку і його вилучення у емітента як до, так і в ході його емітування має превентивне зна- чення. Превентивний спосіб захисту права власності у цивілісти- ці охарактеризувала І. В. Жилінкова . Нормативними підставами для такого визначення наслідків невиконання вимог актів чинного законодавства України стосовно форми і реквізитів документарних цінних паперів слугуватимуть, попри їх термінологічну недовер- шеність, ч. 1 ст. 218 і ч. 2 ст. 196 ЦК України.

 

Теоретично обґрунтованим і виправданим з точки зору право- застосовної практики є визнання російським законодавством пра- вочину по оформленню документарного цінного папера нікчемним за умови недотримання передбачених для його чинності вимог щодо його реквізитів і форми. Ці положення враховують, що нік- чемність правочину означає його недійсність незалежно від її визнання судом (п. 1 ст. 166 ЦК Російської Федерації). Аналогічне правило міститься й у ч. 2 ст. 215 ЦК України. Відповідно до по- ложень нового ЦК України недотримання встановленої для них форми і реквізитів призводить лише до невизнання документів цінними паперами. Тож положення ч. 2 ст. 196 ЦК України є не- послідовними з точки зору невизначеності таких наслідків вчинен- ня цих дій, як подальша доля документа і переданих взамін май- нових благ. Закріплене положеннями п. 2 ст. 196 ЦК України правило про те, що документ, який не містить обов’язкових реквізитів цінних паперів і не відповідає формі, установленій для них, не є цінним папером, дає змогу поставити ще одну проблему, що має не тільки теоретичне, але і практичне значення. Це проблема визначення подальшої юридичної долі документа, що, незважаючи на намір сторін установити для нього правовий режим цінного папера, був складений із порушенням наведених положень актів цивільного законодавства України. Ця проблема була предметом розгляду в цивілістиці. У ході надання пропозицій щодо шляхів її вирішення були висловлені деякі судження, що заслуговують на увагу. Зокре- ма, Ф. К. Савіньї зазначав, що «папери, не маючи формальної сили, можуть бути доказом боргу» . Д. О. Медведєв зауважує, що «при відсутності строго формальних реквізитів, якими характеризуєть- ся цінний папір, документ стає недійсним» .

 

 Розглянемо наслідки невиконання вимог чинного законодавства щодо форми і реквізитів цінного папера на прикладі векселя, маючи на увазі те, що вексельні відносини на сьогоднішній день досить поширені в цивільному обороті і врегульовані найдеталь- ніше. Для положень вексельного законодавства властивим є вста- новлення жорстких (з погляду правових наслідків їхнього недотри- мання) вимог, що стосуються форми і реквізитів векселя. Особли- во важливим є дотримання правил оформлення векселів при їхньому використанні як засобу міжнародних платежів і розрахунків. Н. Рассказова з цього приводу зазначає, що вексель, як інтер- національний фінансовий інструмент, «повинен бути максимально конкретним, однозначним у деталях, зрозумілим за змістом для всіх учасників правовідносин, незалежно від їхньої приналежності до того чи іншого економіко-правового середовища» . Попри досить високий ступінь розробленості і досконалість національного вексельного законодавства порівняно з рівнем рег- ламентації відносин, що виникають у сфері обороту інших видових конструкцій цінних паперів, у правозастосовній практиці іноді виникають судові суперечки, пов’язані з наслідками недотриман- ня вимог щодо форми векселів. Ці наслідки закріплені в нормах Уніфікованого закону про переказний і простий вексель (далі Уніфікованого закону), заснованого на положеннях Женевської конвенції від 7 червня 1930 р., особливості і межі дії якого визна- чаються Законом України «Про обіг векселів в Україні» від 5 квіт- ня 2001 р. Відповідно до ст. 2 Уніфікованого закону документ, у якому відсутнє будь-яке з позначень, про які йдеться в попередній статті , не має сили переказного векселя.

 

Таке формулювання по- ложень наведеної статті Уніфікованого закону не виключає мож- ливості при недотриманні вимог законодавства щодо встановлен- ня в тексті векселя необхідних реквізитів порушувати питання про дійсність посвідченої ним боргової вимоги. У цьому разі відноси- ни, засновані на оформленні і емісії векселя, розглядатимуться не виходячи із загальних засад вексельного права, а відповідно до положень зобов’язального права. Визнання векселя таким, що не має вексельної сили, може порушити права векселедержателя як управоможеної у вексельних правовідносинах особи. Правовий статус цієї особи залежно від виду векселя, стадії його обігу й інших умов може придбати і ремітент, і індосант, і аваліст, і век- сельний посередник . Правовий інтерес вказаних осіб у розгляну- тому випадку полягає у своєчасному задоволенні боржником-емі- тентом посвідченої векселем боргової вимоги. Пункт 1 ст. 1 Уніфікованого закону містить правило про те, що найменування «вексель», як один з його основних реквізитів, по- винно бути включеним у текст документа і вираженим тією ж Рассказова Н. Вексель, номинированный в иностранной валюте, как объект гражданского права // Хозяйство и право. – 2000. – № 3. – С. 17. Попередня стаття закріплює вісім обов’язкових реквізитів векселя. мовою, якою документ складений. Виходячи з цього, стосовно векселя навіть розбіжність мови, якою викладені найменування документа «вексель» та інші реквізити, що визначають його спе- цифіку як видову конструкцію цінного папера, є підставою для визнання його недійсним. Це пов’язано з тим, що в момент уста- новлення вексельного правовідношення і при подальшій участі векселя в цивільному обороті всі зацікавлені суб’єкти повинні мати чітке уявлення стосовно того, що в документі втілена конструкція векселя, а відтак він не є іншим видом «звичайних» боргових до- кументів. Проте неоднозначність тлумачення положень чинного вексельного законодавства на практиці призвела до виникнення судової суперечки.

 

Товариство з обмеженою відповідальністю «К» звернулося в Алчевський місцевий суд Луганської області зі скаргою на відмо- ву в здійсненні нотаріальної дії. У скарзі ТОВ «К» йшлося про те, що державний нотаріус Першої державної нотаріальної контори м. Алчевська відмовив заявнику в здійсненні протесту векселя, виданого ВАТ «АМК». Підставою відмови у здійсненні нотаріаль- ної дії було заповнення «від руки» російською мовою стандартно- го сертифіката векселя, основна частина реквізитів якого (в тому числі і найменування документа «вексель») була виконана дру- карським способом українською мовою. На думку державного нотаріуса, цими діями векселедавця були порушені наведені поло- ження вексельного законодавства, у зв’язку з чим спірний документ не набув вексельної сили. Розглянемо позицію державного нотаріуса з погляду теорії вексельного права. Вказівка в тексті документа найменування «вексель» («вексельна мітка» ) в момент оформлення і видачі цін- ного папера першому векселедержателю, а також у ході її подаль- шого обігу забезпечує чітке уявлення всіх суб’єктів динамічних у плані можливої частої зміни їхнього суб’єктного складу, а відтак і деперсоніфікованих (на відміну від інших — відносних, зобов’язальних відносин, що зазвичай чітко персоніфіковані) вексельних правовідносин про те, що переданий їм документ є саме векселем, а не іншим борговим документом (борговою розпискою, договором позики тощо). Тому встановлений положеннями вексельного пра- ва обов’язок векселедавця заповнити бланк векселя тією ж мовою, якою виконана і так звана «вексельна мітка» — найменування документа, не слід тлумачити настільки буквально. Адже повний текстуальний збіг російською і українською мовами найменуван- ня цінного папера «вексель» цілком виключає можливість введен- ня в оману кого-небудь з учасників вексельного обігу щодо його приналежності до розглядуваної конструкції і правового режиму, якому підпорядкований цей документ. Крім того, незважаючи на визнану більшістю правознавців жорстку формальність конструк- ції векселя як цінного папера, подібне тлумачення положень век- сельного законодавства на практиці може призвести до втрати довіри суб’єктів цивільного права до даного виду документів. Розходження між найменуванням цінного папера і характером посвідченого ним майнового права може призвести до виникнення спору між суб’єктами даних правовідносин щодо можливості поши- рення на документ правового режиму цінних паперів.