 Важко уявити собі сучасну життя без Інтернету. Він замінив нам не тільки звичні засоби масової інформації, а і спілкування. Але, на жаль, не завжди отримана з веб ресурсу інформація діє на людину позитивно: сайти, які пропагують насильство або суїцид, порнографія, де в якості акторів дуже часто виступають діти, - все це ніяк не сприяє захисту моральних норм і часто є передумовою до скоєння злочинів.
Уряди багатьох країн вже почали піднімати питання щодо законодавчого врегулювання діяльності інтернет-провайдерів, а також про принципи користування Інтернетом і розповсюдження інформації. Серед таких країн Росія, Білорусь і Великобританія.
На початку 2008 року на засіданні Комісії Ради Російської Федерації з інформаційної політики було розглянуто проект Закону "Про Інтернеті", який так і не перетворився на закон. Цей закон повинен був розглянути вільний доступ до Інтернету як до джерела освіти і науки. Одночасно йшлося і про те, що держава бере законодавчі заходи в цілях протидії використання Інтернету в злочинних цілях, встановлюючи обов'язок операторів послуг Інтернету зберігати інформацію про користувачів і про надані їм послуги не менше 6 місяців і надавати дані відомості тільки по запросу судових та правоохоронних органів. Досить цікавим у законопроекті є також визначення суб'єктів регульованих правовідносин, якими поряд з державою користувачами Інтернету, то є юридичними і фізичними особами, згадані також "саморегульовані організації", про призначення яких залишається лише здогадуватися.
Ще далі в цьому питанні зайшла Білорусь. Там був прийнятий Закон "Про засоби масової інформації", який набуде чинності вже в лютому 2009 року і істотно обмежить роботу електронних ЗМІ. Даним законом вводиться реєстрація "ЗМІ, поширюваних через глобальну комп'ютерну мережу Інтернет", при цьому реєстрація та діяльність ЗМІ будуть регулюватися не законами, а постанов Ради міністрів Білорусі, а діяльність незареєстрованих інтернет-ЗМІ буде припинена. Зауважимо, що система виявлення незареєстрованих сайтів, а також список правопорушень у цій сфері прописані в законі загальними фразами, що само собою може стати приводом для не цілком законних, корумпованих дій з боку державних органів.
Великобританія підійшла до питання законодавчого регулювання Інтернету досить скрупульозно, зробивши при розробці законопроекту особливий акцент на згубний вплив Інтернету на дітей. Так, на засіданні Комітету з питань культури, мас-медіа та спорту - безпосереднього розробника законопроекту - професор Лівінгстон, експерт-психолог, надав класифікацію інтернет-ризиків для дітей.
Перша група ризиків називається "анкетної": часто для доступу на сайт потрібно пройти авторизацію, де людина повинна залишити деяку інформацію про себе. Звичайно, не обов'язково заповнювати всі поля, а тільки зазначені, як правило, це ім'я, прізвище (нікнейм), вік і e-mail. Але діти дуже часто заповнюють усі поля, таким чином, надаючи інформацію про те, де живуть, вчаться, ким працюють батьки, скільки заробляють і т.д. Для професійних злочинців не складе великих труднощів розкрити подібні анкети (profiles), а потім використовувати отриману інформацію в злочинних цілях.
Інша група інтернет-ризиків носить назву "кібер-знущання": діти в школі спеціально б'ють новачка, зафіксувавши цю сцену на мобільний відеокамеру, а потім розміщують зняте "шоу" в Інтернеті.
Ну і третя найнебезпечніша група ризику - інтернет-залежність: загальнодоступні жорстокі ігри в комп'ютерних клубах вже стали чумою "XXI століття".
Тому пропонується створити новий інститут - Рада Великобританії з питань інтернет-безпеки дітей, а також on-line центр захисту дітей.
До того ж ключовим моментом в боротьбі з "жорстоким" інтернет-ресурс стане саморегулювання, тобто уряд повинен зацікавити інтернет-провайдерів таким чином, щоб вони самі проводили моніторинг сайтів і блокували ті, які, на їх думку, можуть негативно впливати на дітей. Контроль за цим процесом покладатиметься на вищезазначений Рада.
На сайтах буде вивішуватися знак, що сповіщає про вікової категорії, на яку вони розраховані. Для перевірки відвідувачів досить буде ввести тільки ім'я, прізвище і точну дату народження - після перевірки цих даних доступ буде дозволено або заборонено. Про "шкідливих" сайтах громадяни зможуть повідомляти on-line центр, після чого вони будуть заблоковані.
Але достатніми чи будуть ці заходи? Адже завжди можна змінити адресу веб-сайту, наприклад, з "www.___.uk" на "www.___com" і т.п. Ще одна проблема в тому, що розшукати і покарати "електронних" зловмисників практично неможливо. І, нарешті, якщо заблокувати, приміром, іноземний сайт, де пропагована інформація на ньому цілком допустима і законодавчо закріплена в цій країні, не чи буде така міра розцінено як порушення авторських прав, дискримінація або порушення права на вільне вираження поглядів? Тому необхідно вирішити це питання детально спочатку на міжнародному рівні, а вже потім - на національному.
|
портал
