 Єдина практика Європейського суду з прав людини щодо питань відшкодування моральної шкоди поки не вироблено. Залежно від обставин справи, обґрунтованості фактів моральних страждань і від винесених раніше судами відповідної держави рішень Європейський суд може прийняти рішення про відшкодування моральної шкоди повністю або частково або про те, що саме визнання порушення є належної сатисфакцією. Крім цього, по ряду справ Європейський суд може сам прийняти рішення про розмір компенсації за моральну шкоду, якщо в позові не вказана конкретна сума, або заявник залишає це питання на розгляд суду.
Необхідно звернути увагу на те, що при визначенні розміру компенсації Європейський суд не вважає себе зв'язаним національної практикою, хоча і може виходити з неї. Таке твердження міститься в судовому рішенні від 25 лютого 1997 року по справі "Z. проти Фінляндії". Заявник вимагала відшкодування винятково моральної шкоди в результаті розголошення медичних відомостей про неї, які були широко поширені пресою. Суд визнав встановленими той факт, що заявник зазнав моральної шкоди в результаті розголошення її повного імені і медичних відомостей про неї в рішенні Апеляційного суду. Він вирішив, що відповідне справедливе відшкодування не буде забезпечено тільки визнанням самого факту порушення і тому повинна присуджуватися компенсація.
Всупереч поширеній думці про багатотисячних відшкодування моральної шкоди, Європейський суд не повністю задовольняє вимоги про моральної компенсації, а визначає значно менший її розмір. Подібні рішення суд приймає не тільки стосовно України, але й інших країн. Так, в судовому рішенні від 29 червня 2004 року у справі "Войтенко проти України", де заявник вимагав 24 963,28 євро як компенсацію моральної і матеріальної шкоди, суд не побачив причинно-слідчої зв’язку між встановленим порушенням і заявленої суми матеріальної шкоди, тому відхилив скаргу. Що стосується моральної шкоди, то суд вказав, що в результаті виявлених порушень заявник зазнав моральної шкоди, який не може бути виправлена шляхом лише констатації судом факту порушення. Тим не менш, розмір заявленої суми надмірний. Об'єктивно оцінюючи ситуацію, як цього вимагає стаття 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенція), суд для відшкодування моральної шкоди присудив заявнику 2000 євро.
Крім того, при зверненні в Європейський суд заявнику необхідно чітко формулювати, яку саме компенсацію він хоче отримати. Так, в судовому рішенні від 27 вересня 1995 року по справі "Макканн та інші проти Сполученого Королівства" щодо моральної і матеріальної шкоди, суд так і не зміг з вистав заявників встановити, чи підпадає вимога про фінансову компенсацію під визначення матеріальної чи моральної шкоди або під обидва відразу.
Існуюча практика Європейського суду свідчить про те, що відшкодування моральної шкоди можна дочекатися тільки на тому ж моральному рівні, а ніяк не на матеріальному. У судовому рішенні від 25 жовтня 1993 року по справі "Гольм проти Швеції" заявник вимагав 400 000 шведських крон за завдану моральну шкоду. Він стверджував, що через публікації книги перебував під психологічним тиском ще протягом декількох років після закінчення провадження в національних судах, а також те, що у нього було мало шансів на успішне судове рішення, враховуючи склад суду присяжних. У рішенні зазначено, що у завдання суду не входить будувати припущення, вирішив би окружний суд суперечку на користь заявника, розглядаючи справу в іншому складі. У будь-якому випадку, Європейський суд ухвалив, що визнання порушення пункту 1 статті 6 Конвенції саме по собі становить достатню справедливу сатисфакцію.
І все ж Європейський суд може виносити рішення про відшкодування моральної шкоди, навіть якщо вимоги щодо нього не конкретизовані і не підтверджені документами. Так було в рішенні суду від 27 липня 2004 року у справі "Ромашов проти України". В процесі розгляду заяви суд звернув увагу на те, що згідно з правилом 60 Регламенту Суду будь-яка вимога щодо справедливої сатисфакції має містити перелік претензій і може бути представлено письмово разом з відповідними підтвердними документами або свідоцтвами, "без наявності яких [] Суд може відхилити вимогу повністю або частково". Заявник не надав жодного документа на підтвердження своїх вимог і не конкретизував їх. Суд врахував той факт, що в результаті виявлених порушень заявник зазнав моральної шкоди, який не може бути відшкодована шляхом лише констатації судом факту порушення. Об'єктивно оцінюючи ситуацію, як цього вимагає стаття 41 Конвенції, суд у відшкодування моральної шкоди присудив заявнику кошти в сумі 3000 євро.
Крім цього, суд у своєму рішенні може встановити конкретну суму відшкодування моральної шкоди, незважаючи на те, що така не була встановлена самим заявником. Таке рішення було прийнято 24 січня 1994 року по справі "Раймондо проти Італії", де суд не визнав претензії щодо матеріальної шкоди з-за нечіткості їх формулювання, але вважаючи, що заявник зазнав певну моральну шкоду, присудив йому компенсацію у розмірі 10 000 000 італійських лір.
|
портал
