 У пунктах 28, 29 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним і розподіл спільного майна подружжя" № 11 від 21 грудня 2007 року зазначено, що майно господарського товариства, приватного підприємства і фізичної особи - підприємця не є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. Другий з подружжя має право тільки на частку отриманих доходів від цієї діяльності.
Висновки про те, що другий з подружжя має право тільки на частку доходів від діяльності як юридичних осіб, так і фізичних осіб - підприємців, а також про те, що майно фізичної особи - підприємця не є спільною сумісною власністю подружжя, представляються суперечать закону і судової практики Верховного Суду України (ВСУ).
Згідно з останніми об'єктом права спільної сумісної власності подружжя є корпоративні права (а не тільки частина доходу) відносно юридичних осіб та майно фізичної особи - підприємця, оскільки воно не відокремлене від іншого майна фізичної особи.
Відсутність невідкладного роз'яснення позиції Пленуму ВСУ може призвести до судових помилок і зловживань.
Відповідно до законодавства і судової практики майно підприємств (юридичних осіб) не є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки перебуває у власності підприємства, а не у власності одного з подружжя, і тому не може бути предметом розділу між подружжям.
Згідно з пунктом 1 статті 66 Господарського кодексу України, "майно підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства".
Але це зовсім не означає, що один з подружжя не має ніякого відношення до господарським утворень, засновником або учасником яких є другий з подружжя. В ухвалі від 6 жовтня 2004 року по справі № 06-7037 ВСУ зазначив, що "оскільки чинне законодавство не відносить корпоративне право, яке отримується засновником або учасником щодо суспільства, до особистих майнових прав, то воно може бути предметом спільної сумісної власності подружжя у відповідності зі статтею 22 Кпшс".
Діючі в даний час норми статей 57 і 61 Сімейного кодексу України, що містять критерії визначення особистої і сумісної власності подружжя, також не відносять корпоративне право до особистої приватної власності дружини або чоловіка. Тому і в даний час в відповідності з нормами нового Сімейного та Цивільного кодексів України (СК і ЦК) корпоративне право може бути об'єктом спільної сумісної власності подружжя, незалежно від того, хто з подружжя є засновником або учасником господарського освіти.
Таким чином, корпоративне право виникає по відношенню до юридичним особам, тобто організаціям, створеним і зареєстрованим у встановленому законом порядку, наділеним цивільної право- та дієздатність (стаття 80 ЦК) і самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями (стаття 96 ЦК). Корпоративне право є майном (стаття 190 ЦК) і об'єктом цивільних прав (стаття 177 ЦК).
Наводячи в пункті 24 постанови Пленуму ВСУ № 11 від 21 грудня 2007 року перелік майна, яке не належить до спільної власності подружжя, Пленум не вказує на те, що корпоративні права або майно фізичної особи - підприємця не належать до спільної сумісної власності подружжя. І тут не виникає сумнівів, враховуючи норми статей 57, 61 СК. Не викликає особливих питань (можливо, у зв'язку з недостатньою конкретизацією) і зміст пункту 26 постанови про те, що "при вирішенні питань про розподіл майна у вигляді акцій, частки (паю) у фондах корпоративних господарських організацій судам слід виходити з того, що питання їх розділу вирішується в залежності від виду юридичної особи, організаційно-правової форми його діяльності, характеру правовідносин подружжя з цим суб'єктом". А от щодо деяких інших положень постанови питання виникають, і хотілося б почути на них відповідь.
Так, в частині 2 пункту 28 зазначено, що "виходячи із змісту частин 2, 3 статті 61 СК, якщо внесок до статутного фонду господарського товариства зроблено за рахунок спільного майна подружжя, в інтересах сім'ї, той із подружжя, хто не є учасником товариства, має право на розділ отриманих доходів".
Що значить "отриманих доходів"? Постановою Пленуму нібито не заперечується, що корпоративні права можуть бути об'єктом загальної спільної власності і враховуватися при поділі спільного майна подружжя. Як зазначалося вище, корпоративне право - це право на управління, право на отримання прибутку, право на отримання активів у разі ліквідації юридичної особи або виходу з його складу.
Тобто "отримання доходу" - лише одна з складових частин корпоративного права, яке є майном і має свою оцінку. Таким чином, вказуючи на право розділу "отриманих доходів", чи означає це, що другий з подружжя має право лише на доходи (знову таки питання: на що? Ті, що вже отримані, або ті, які підлягають виплаті після розділу майна?!) і не має прав на інші складові корпоративного права. Якщо так, то як ця позиція узгоджується з положеннями закону про те, що корпоративне право може бути об'єктом загальної спільної власності подружжя.
Якщо ж під фразою "розділ отриманих доходів" мається на увазі вартість корпоративного права як єдиного майна, то про це потрібно додатково згадати.
Майно фізичної особи - підприємця
Відповідно до статті 318 ЦК суб'єктами права власності є учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу (учасниками цивільних відносин є фізичні, юридичні особи та суб'єкти публічного права). Суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи (стаття 325 ЦК). Таким чином, фізична особа - підприємець не є окремим учасником цивільних відносин. Майно фізичної особи - підприємця (майно, яке є предметом підприємницької діяльності, майно, яке використовується для підприємницької діяльності, та ін.) не відокремлене від майна як фізичної особи. "Чинне законодавство України не передбачає відділення майна, яке використовується підприємцем для здійснення підприємницької діяльності, із загальної маси що належить цьому громадянину майна" (лист Вищого арбітражного суду України "Про деякі приписи чинного законодавства, що регулює підприємницьку діяльність громадян" № 01-8/556 від 23 жовтня 2000 року).
На відміну від юридичних осіб, у тому числі приватних підприємств, фізична особа - підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном. Не існує законодавчих вимог щодо ведення бухгалтерського обліку майна фізичної особи - підприємця. Таким чином, немає і не може бути в даний час законодавчого визначення майна фізичної особи - підприємця, оскільки воно не може бути розмежовано з майном фізичної особи. Лише в разі зміни правового регулювання підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця (створення статутного фонду, ведення бухгалтерського обліку, встановлення джерел і механізму формування відокремленого майна) може виникнути поняття майна фізичної особи - підприємця. Але навряд чи це відбудеться, оскільки при такій зміні статусу фізичної особи - підприємця він фактично не буде відрізнятися від юридичної особи.
На даному етапі не може існувати чітких критеріїв навіть визначення майна, що використовується для підприємницької діяльності, оскільки воно не є відокремленим (для прикладу: власний автомобіль, який використовується в якості таксі і для особистих потреб як його власника, так і членів його сім'ї).
З великою натяжкою можна погодитися з визначенням майна, яке є предметом (об'єктом) підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця в залежності від виду діяльності, зареєстрованого фізичною особою при реєстрації підприємницької діяльності згідно з Національним класифікатором видів економічної діяльності (КВЕД). Тобто якщо фізична особа зареєструвало в органах державної реєстрації вигляд своєї діяльності - виготовлення меблів, то виготовлена меблі може бути визначена як майно фізичної особи - підприємця. Чому з натяжкою? Та тому, що і при цьому не змінюється правовий статус такого майна як майна фізичної особи, оскільки воно не є відокремленим і його правовий статус як майна фізичної особи не змінюється у зв'язку з відсутністю правових підстав для цього.
Статтею 51 ЦК встановлено, що лише до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
З реєстрацією фізичної особи як підприємця отримується особливий статус особи лише щодо діяльності такої особи як підприємця, але не змінюється статус цієї особи як суб'єкта права власності на майно і не змінюється статус майна такої фізичної особи або іншого майна, яке використовується для здійснення підприємницької діяльності з різних правових підстав (використання особистого майна, спільного майна подружжя за згодою другого з подружжя, оренда майна, позика та інше).
Таким чином, з викладених норм закону можна зробити висновок про те, що майно фізичної особи - підприємця може бути об'єктом загальної спільної власності подружжя і предметом розділу між ними з урахуванням загальних вимог законодавства щодо критеріїв визначення спільного майна подружжя та способів розподілу його між ними.
Однак у пункті 29 зазначеної постанови зазначено, що "у відповідності з положеннями статей 57, 61 СК, статті 52 ЦК майно приватного підприємства або фізичної особи - підприємця не є об'єктом загальної спільної власності подружжя. Інший з подружжя має право тільки на частку отриманих доходів від цієї діяльності". Якщо щодо приватного підприємства як юридичної особи з відокремленим майном та корпоративними правами на нього все зрозуміло (за винятком вже згаданого звуження змісту корпоративного права "правом на розділ отриманих доходів"), то такий же підхід до фізичній особі - підприємцю викликає здивування. Норми статей 57, 61 СК не містять поняття майна фізичної особи - підприємця (як, власне, й інші норми права, про що вже зазначалося вище).
Згідно з пунктом 1 статті 61 СК, об’єктами права спільної сумісної власності подружжя можуть бути будь-які речі, за винятком тих, які виключені з цивільного обороту. Майно фізичної особи, зареєстрованого як підприємець, не належить до жодної з категорій майна особистою приватною власністю дружини, чоловіка, передбачених статтею 57 СК. Можливо, приводом для такої позиції ВСУ стали норми статті 52 ЦК про те, що фізична особа - підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна?
Але, по-перше, саме по собі встановлення меж відповідальності не змінює прав власності. По-друге, ця норма кореспондується з аналогічною за змістом частиною 1 статті 73 СК, тобто таке розмежування відповідальності подружжя є загальним щодо всіх видів діяльності. По-третє, вказівка на те, що підприємець відповідає всім своїм майном, у тому числі часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яка визначається при поділі цього майна, не виключає можливості застосування частини 2 статті 73 СК, а саме: стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо встановлено, що договір був укладений одним з подружжя в інтересах сім'ї та отримане за договором використано на її потреби.
У виробництві судів України знаходиться чимало справ про розподіл спільного майна подружжя, серед яких чимало фізичних осіб - підприємців, і до складу майна подружжя входять корпоративні права різних організаційних господарських утворень, а нечіткість роз'яснень ВСУ може призвести до численних судових помилок, а можливо, і зловживань (у спорі між підприємцем і непідприємцем нерідко перемагає... гаманець), тому є необхідність невідкладного офіційне роз'яснення позиції ВСУ, шляхом внесення змін і доповнень до постанови Пленуму, або хоча б у висвітленні позиції на сторінках юридичних видань тих осіб, які мали безпосереднє відношення до розробці проекту постанови. Можливо, вдасться переконати юридичну громадськість у тому, що є законним "попандопуловский" принцип поділу "це тобі, це знову тобі, це все час тобі...".
Ну а до внесення ясності з цих питань судам, щоб не порушувати встановлений статтею 3 ЦК принцип справедливості, добросовісності та розумності, можливо, слід при вимозі про визнання права особистої власності на майно фізичної особи - підприємця від останнього вимагати посилання на закон, що визначає таке майно. А щоб було зрозуміло, то і дані бухгалтерського обліку такого майна, і правові підстави ведення такого обліку та перебування на ньому конкретного майна.
Ну а поки чекаємо роз'яснень.
|
портал
