 Міжнародний Валютний Фонд виділив 91% своїх основних резервних коштів на програми в Європі. На порядку денному нова пропозиція: розмір фонду занадто малий, і його потрібно значно збільшити. Чи виправдане збільшення резервів МВФ для надання допомоги Єврозоні? Зокрема, чи повинні країни, що не входять до Єврозони, приймати участь у залученні цього нового капіталу? Не думаю. МВФ, безумовно, має рацію в тому, що криза Єврозони являє собою глобальний ризик, з яким зараз зіткнулася світова економіка. Світ дуже зацікавлений у його вирішенні. Сильніше залучати МВФ до участі в спеціальних програмах ЄС не потрібно, це може призвести до протилежного ефекту. Та це й не обов'язково, оскільки Єврозона має достатньої фінансової потужністю, щоб допомогти собі самостійно. Об'єднаний регіон володіє невеликим профіцитом платіжного балансу, як і весь інший світ. В результаті, він не залежить від зовнішнього фінансування. У нього є власний центральний банк, який, принаймні, в теорії, може виступити як кредитора в останній інстанції. Безперечно,
Єврозона функціонує відповідно до політичних та юридичними обмеженнями,
таким як норми дефіциту по Маастрихтського договору, «правило не
надання допомоги» або правила, що забороняють Європейському центральному
банку фінансувати держави. Проте сторонній спостерігач буде правий, стверджуючи, що всі ці правила Європа поклала на себе сама, тому вони оборотні. Єврозона повинна змінити ці правила, перш ніж смиренно просити допомоги в інших.
Враховуючи
той факт, що Єврозона є економічно вільною і займає одне з лідируючих
місць серед найбагатших регіонів, прохання про залучення МВФ в операції з
порятунку в гіпотетичному майбутньому гідна осуду. Ось
що відбувається: країни Єврозони не можуть направити додаткове
фінансування на проведення операцій з порятунку і вважають більш
доцільним переводити ресурси через МВФ, щоб обійти національний
парламент. Але, на мій погляд, існує більш переконливий аргумент. Дії Єврозони по виходу з кризи лише підвищили ймовірність трагічного кінця. Розширення резервних коштів МВФ, ймовірно, допоможе на якийсь час. Розвивається
рецесія в чому є результатом передчасного підвищення процентних ставок
ЄЦБ, нерішучих дій у відповідь на кризу, провалу за програмою
рекапіталізації банківського сектора після 2008 року, а також
передбачуваною фіскальної проціклічності. Минулого
тижня новий іспанський уряд визнало, що в поточному році не зможе
досягти цільового зростання в 4.4%, встановленого в той момент, коли
політики вважали, що економічна активність відновиться. Італія вже посилила фіскальну політику, незважаючи на рецесію. Іспанія буде змушена вчинити аналогічно. Всі йдуть по шляху Греції.
Загальна кількість політичних помилок в Єврозоні перетворює покриття ліквідності у кризу платоспроможності. І в цьому полягає гостра загроза для МВФ. Якщо
Італія увійде в тривалу рецесію, зростуть шанси на те, що вона
виявиться нездатною виплатити борг, який на даний момент нараховує 120%
від ВВП. Новини з Італії говорять про те, що МВФ може опублікувати прогноз по дворічної рецесії в країні. Це може привести до збільшення коефіцієнта боргу до ВВП до кінця зазначеного періоду. Майбутнє
італійської платоспроможності повністю залежить від процентних ставок
ринку і перспектив повернення до сильного і життєздатного економічного
зростання. Мені важко повірити, що цього можна домогтися без фіскального союзу і більш тісного спільного виконання зобов'язань.
На користь більш стриманого участі МВФ говорять і інші технічні аргументи. Маріо
Блехер, колишній глава Центробанку Аргентини, нещодавно стверджував, що
статус МВФ як пріоритетного кредитора може стати проблемою, оскільки
кредити МВФ автоматично роблять власників облігацій залежними. Ймовірність дефолту за облігаціями не обслуговуються надзвичайно висока. Крім того, ситуація може загостритися настільки, що верховенство МВФ може потерпіти невдачу. Тоді під загрозою виявиться можливість фонду забезпечувати кредитування за низькими ставками.
Існує декілька пропозицій щодо того, як використовувати МВФ з розумом. Але всі вони стикаються з однією і тією ж проблемою. Будь-яка
зовнішня підтримка ліквідності може заохотити Єврозону до продовження
обраного політичного курсу, який загострює кризу. На даний момент найкраще, що може зробити МВФ - триматися подалі від різних програм, в яких він поки не бере участь. Якщо
йому і доведеться брати участь, то, щонайменше, він повинен спробувати
поставити подальші резервні кошти в залежність від зсувів
фундаментальної політики, як на національному рівні, так і на рівні
Єврозони. Зокрема,
МВФ слід наполягти на мінімальному рівні спільного економічного
управління, щоб досліджувати частину своїх проблем, включаючи слабкість
банківського сектора, і політик і покласти край взаємній залежності між
національними банками і національними урядами. З боку МВФ було б нерозсудливо виявитися втягнутим в ці суперечки.
Вольфганг Мюнхау
|
портал
