 Сьогодні політика багато в чому нагадує подіум марнославства, інкрустованого святенництвом і аморальністю, де клоуни, шахраї, лицедії і пустодзвони до такої міри призвичаїлися перевтілюватися в лицарів і мислителів, що останні соромляться виходити на сцену. Наше життя стає кросвордом для тих, хто з розумом, театром для тих, хто з грошима, грою для тих, хто при владі, каторгою для тих, хто має душу і благородні пориви, цирком для тих, хто намагається щось змінити на краще. Найбільше проблем виникає там, де поєднуються вузькість кругозору, широта інтересів і довгі руки.
В органах так званого місцевого самоврядування новоявлені месії запевняють, що обдирають народ в його інтересах, навперебій змагаються в красномовстві про свої рецепти щастя для України. Едгар По, як то резонно зауважив: "В одному випадку з ста той чи інший питання посилено обговорюється тому, що він дійсно темна; в інших дев'ятидесяти й дев'яти, він стає темним тому, що посилено обговорюється".
Парламент все частіше приймає закони, ігноруючи Конституції України, маючи можливість змінювати конституційні норми, усуває існуючі механізми стримування і противаг, відкриваючи шлях до повної узурпації влади. Розбалансованість гілок влади призводить до паралічу. Ми вже мали ситуацію з двома Президентами, двома Генеральними прокурорами... і це не межа. Відповідь на питання, чому це відбувається, слід шукати в площині питання "Кому це вигідно?". Плутанина в легітимної влади веде до ситуації керованої анархії з боку влади тіньової.
Минулі вибори до парламенту за партійними списками (як помітили гумористи, відбулося голосування "з писком"), що посилюються так званої концепцією імперативного мандата, створюють ситуацію, при якій депутати все більше нагадують "кивав", нажимающих на кнопки і беззаперечно підкоряються волі своїх партійних босів. Реальними парламентаріями залишаються п'ять людей, які тяжіють до реанімації своєрідного Політбюро, за діяльністю якого меркне реальне волевиявлення народу. Народ усе більше віддаляється від можливості впливати на владу, а влада все більше зайнята боротьбою за ще більшу владу.
Народна мудрість каже: "Далі всіх зайде той, хто не знає, куди йти".
Що ж робити і з чого почати? Слід повернути країну в русло будівництва правової держави.
Правова держава - це держава, де забезпечено реальне народовладдя, гарантується принцип верховенства права, справедливі закони, а люди рівні перед законом і судом, де пріоритетними визнаються і реально забезпечуються права і свободи людини, а реалізація ідеї розділення влади забезпечує гармонізацію управління суспільством і створює умови недопущення зловживань і повернення до гіршого. Реформаторські процеси повинні бути узгоджені з нормами природного права, з ідеєю демократії і верховенства права.
Верховенство права - система державного і суспільного ладу, де пріоритет надається прав і свобод людини, органи влади перебувають під владою закону, де влада обмежується правом, а саме право створює систему правовідносин, при якій максимально усуваються можливості свавілля чиновників, виключається реанімація тоталітаризму.
Як забезпечити реальну демократію і верховенство права? Видається, що одним з найважливіших кроків у цьому напрямі має стати ухвалення Основного Закону держави - демократичної Конституції шляхом всенародного референдуму. При таких умовах влада не отримує можливості маніпулювати Конституцією, змінювати Основний Закон на свій розсуд і заради своєї користі.
Основний Закон держави стає більш стабільним, а закладені в ньому принципи - основою демократичних інститутів нового законодавства. При прийнятті Конституції України референдумом зникне спокуса здійснювати перманентні політичні реформи і пов'язані з цим технології піару.
Противники ухвалення Конституції шляхом референдуму, точніше, бажаючи зберегти свої привілеї і свої можливості змінювати Конституцію для своєї вигоди, серед яких чимало тих, хто тяжіє до узурпації влади, вже винаходять аргументи про нібито неспроможності референдуму. З вуст давно збанкрутілих політиків звучать затаскані висловлювання, мовляв, референдум має тільки консультативну силу, і якщо його результати не здійсниться в букву закону парламент, він залишається тільки побажанням і не більше. Абсурд і нахабне фарисейство.
Референдум - демократична і прогресивна форма ухвалення конституцій, все частіше застосовується цивілізованими державами. У багатьох державах (Франція - 1958 рік, Швейцарія - 1999 рік, Греція - 1975 рік, Іспанія - 1978 рік, Польща - 1997 рік) конституції прийняті саме референдумом, і це не викликало такого відвертого неприйняття, як у нашої "еліти". У багатьох країнах (Данія, Ісландія та ін.) конституції можуть змінюватися тільки референдумом. Навіть Конституція Євросоюзу виноситься на референдум.
Для прийняття Конституції України шляхом референдуму немає ніяких правових перешкод. Давайте процитуємо саму Конституцію України: "Народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії" (стаття 69); "Виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання зміни території України" (стаття 73).
Таким чином, якщо Конституція говорить, що окремі питання вирішуються виключно референдумом, то тут результати референдуму набувають значення реального і безпосереднього джерела законодавчих норм, норм прямої дії, що мають найбільшу юридичну силу. Рішення референдуму має виняткову юридичну силу, силу більшу, ніж рішення парламенту або Президента, а сам референдум може здійснюватися всупереч думці парламенту або позиції Президента. За Конституцією України, результати референдуму, оголошеної Президентом згідно з народною ініціативою, набувають чинності незалежно від позиції парламенту і затвердження парламентом не потребують.
Більш того, чинна Конституція України (стаття 156) вже містить правило про те, що законопроекти про внесення змін до розділів 1 "Загальні положення", 3 "Вибори. Референдум", 13 "Внесення змін до Конституції України" затверджуються всеукраїнським референдумом, який призначається Президентом України. Зауважу, не результати референдуму затверджуються парламентом, як глаголять деякі політикани, а рішення парламенту щодо зазначених питань підлягають затвердженню референдумом. Це принципова позиція Конституції і найважливіший принцип безпосереднього народовладдя.
Референдум - найважливіший і реальне джерело конституційних норм може бути засобом затвердження всієї Конституції. У самій Конституції є перелік питань, які не можуть виноситися на референдум. Але ніде в Основному Законі немає заборони виносити саму Конституцію на референдум. Не заборонено - значить, можна.
Іншими словами, в питанні про можливе предмет референдуму можна виділити три групи питань:
1) питання, які вирішуються виключно всеукраїнським референдумом (зміна території України);
2) питання, які не можуть виноситися на референдум (законопроекти з питань податків, бюджету, амністії - стаття 74 Конституції України);
3) інші питання, які можуть виноситися на референдум законодавчою владою або Президентом України, а також згідно з народною ініціативою.
Винесення Конституції України на всенародний референдум не відноситься ні до обов'язковим, ні до запрещаемым до винесення на референдум питань. Затвердження Конституції України всенародним референдумом можливо, припустимо і законно. Більш того, бажане і необхідно.
Стаття 5 Конституції України зазначає, що "право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами".
А ось скоростиглий Закон про вибори за партійними списками дійсно не має юридичної сили. Перехід на вибори за партійними списками був здійснений на основі раптово прийнятого парламентом неконституційного Закону про вибори. Таким Законом звужено право громадян обирати та бути обраним". Зокрема, пропонувалося обирати серед вже обраних партіями, тоді як раніше мала місце можливість висунення кандидатів від трудових колективів або навіть здійснення самовисування.
Так, стаття 22 Конституції говорить: "При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод". Чинний парламент сьогодні на цілком законних підставах може бути розпущений Президентом. Для цього необхідна добра воля і юридичні підстави визнання, наприклад, Конституційним Судом України, самого Закону про вибори неконституційним, що тягне визнання і самого законодавчого органу неспроможним.
Безвідповідальність в законодавчій сфері не може бути виправдана ніякими доводами. Петро Перший свого часу писав: "Всі прожекти зело справні повинні бути, щоб казну дарма не розоряти і збитку вітчизні не чинить. Хто прожекти аби як ляпати стане того, чину лігу і батогом дерти велю".
Слід встановити політичну і юридичну відповідальність Парламенту за прийняті закони. Ухвалення неконституційного закону повинне стати підставою розпуску парламенту, а депутат, який голосував за прийняття такого закону, повинен позбавлятися права бути новообраним. Необхідно реальне, але еволюційне оновлення Парламенту.
Для цього референдумом слід закріпити в Конституції України таке правило: "Депутатами Верховної Ради України та органів місцевого самоврядування не можуть обиратися громадяни України більше двох термінів підряд, а також громадяни, які, будучи депутатами, ініціювали прийняття або голосували за прийняття закону або окремих законодавчих норм, визнаних Конституційним Судом України суперечать Конституції України". Це попередить тенденцію перетворення парламенту в палату лордів, підвищить відповідальність за свою діяльність.
Згідно з результатами що вже відбулося всенародного референдуму, на якому народ проголосував за скасування чинного інституту депутатської недоторканності, необхідно змінити норми Конституції і законів, якими ця недоторканність гарантувалася.
ТЕРТИШНИК Володимир - професор Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, р. Дніпропетровськ
|
портал
