 Власність - це історично певна суспільна форма присвоєння матеріальних благ. На будь-який присвоєння необхідно мати право. Право власності - це юридична вираз історично певної форми суспільних відносин з володіння матеріальними благами, спрямоване на закріплення властивих цієї громадської формації розподілу засобів виробництва і обумовленого їм розподілу продукту праці у класовому суспільстві. Зважаючи на те, що право власності є юридичною закріпленням суспільних відносин, воно виражає не ставлення осіб до речей, а відносини між особами з приводу речей.
Цивільний кодекс України (ЦК) встановлює різні види власності, в тому числі і право приватної власності. Так, стаття 355 ГК "Поняття й види права спільної власності" вказує: "Майно може належати особам на праві спільної часткової або спільної сумісної власності".
Один з таких видів власності і встановлює Закон України "Про власність" у статті 17 "Право спільної власності громадян", а саме: "Майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними". Це закріплено і статтею 175 Сімейного кодексу України (СК): "Майно, придбане батьками і дітьми за рахунок їх загального праці або загальних коштів, належить їм на праві спільної сумісної власності". Стаття 173 говорить: "Батьки і діти, особливо ті, які спільно проживають, можуть бути самостійними власниками майна". У статті 2 СК зазначено, що цей Кодекс регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, між батьками і дітьми, усиновлювачами і усиновленими, між матір'ю і батьком дитини відносно його виховання, розвитку та утримання". Сімейні стосунки можуть бути врегульовані за домовленістю між учасниками (пункт 2 статті 7 СК).
Подружжя, батьки дитини, батьки і діти, інші члени сім'ї і родичі, відносини між якими регулює СК, можуть врегулювати свої відносини на домовленості, якщо це не суперечить вимогам цього Кодексу, інших законів та моральним засадам суспільства (пункт 1 статті 9 СК). Сімейні відносини, як вид приватних відносин, характеризуються тим, що жоден з учасників не наділений по відношенню до іншого функціями влади.
Відповідно до статті 3 СК, дитина належить до родини своїх батьків і тоді, коли разом з ними не проживає. А відповідно до статті 7 дитина повинен бути забезпечений можливістю здійснення своїх прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини та іншими міжнародними правовими актами, визнаними на Україні.
Сфера особистого життя і сімейного життя - це сфера правомірного, не забороненої законом поведінки. Тому забезпечення реального здійснення прав кожної дитини є визначальною при прийнятті відповідного нормативно-правового акта або укладення договору, навіть усного. Таким чином, якщо майнові відносини між подружжям, батьками і дітьми, іншими членами сім'ї і родичами не врегульовані цим Кодексом, то вони регулюються відповідними нормами ЦК, якщо це не суперечить суті сімейних відносин (стаття 8 СК).
Стаття визначає можливість субсидіарного (додаткового) регулювання сімейних майнових відносин ЦК, норми якого можуть бути застосовані, зокрема, при регулювання відносин власності подружжя і дітей. Можливість субсидіарного застосування норм ЦК обумовлена загальними "родинними" рисами, якими наділені цивільні і сімейні відносини як відносини приватного характеру і приватної власності. До сімейних відносин не можуть застосовуватися норми ЦК, які не узгоджуються з суттю цих відносин.
Так, дружини, батьків дитини, батьки і діти, інші члени сім'ї і родичі, відносини між якими регулює СК, можуть врегулювати свої відносини за домовленістю (договором), якщо це не суперечить вимогам цього Кодексу, інших законів та моральним засадам суспільства.
Особи, які проживають однією сім'єю, а також родичі за походженням, відносини яких не регулює цей Кодекс, можуть врегулювати свої сімейні відносини договору в письмовій формі. Такий договір є обов'язковим для виконання, якщо він не суперечить вимогам цього Кодексу, інших законів України та моральним засадам суспільства (стаття 9 СК).
Критерієм правосогласия сімейного договору є відсутність розбіжностей між його змістом і вимогами закону, тобто відповідність договору імперативним приписам закону, а також моральним засадам суспільства.
Сімейні відносини можуть існувати не тільки між близькими родичами, але і між тими, хто знаходиться в далеких родинних відносинах побічного кровного споріднення. На підтвердження цього стаття 173 СК встановлює: "Батьки і діти, особливо ті, які спільно проживають, можуть бути самостійними власниками майна". Однак обсяг прав на майно не вичерпується правом власності. Для дітей важливим є також право користування батьківським майном: від побутових речей до квартири і будинки. Мати, батько і дитина можуть бути самостійними власниками майна. Стаття ця підкреслює право самого молодшого дитини бути власником. Так, якщо мати продає дитячий одяг або річ дитини, з якої він виріс, то вона діє не як власник, а як законний представник дитини, власника речі.
На підтвердження сказаного можна привести статтю 175 СК "Право спільної сумісної власності батьків і дітей", де зазначено: "Майно, придбане батьками і дітьми за рахунок їх загального праці або загальних коштів, належить їм на праві спільної сумісної власності".
У статті 173 "ПРО власність" визначена можливість існування так званої сімейній власності, тобто власності двох або більше осіб, які проживають однією сім'єю. Така власність трактується як загальна спільна, якщо інше не було встановлено письмовою угодою між ними.
Стаття 175 СК спрямована на утвердження поваги до дитини, на захист його від експлуатації і повагу до праці кожного, хто турбується про родину. Як було зазначено вище, стаття 8 СК носить—характер регулювання сімейних майнових відносин, посилаючись на ЦК, норми якого можуть бути застосовані в регулюванні, зокрема, відносин власності родини.
Так, ЦК у статті 355 "Поняття й види права спільної власності" встановлює: "Майно, що перебуває у власності двох і більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно)". Майно може належати особам на праві спільної часткової або спільної сумісної власності. Під правом спільної власності слід розуміти право власності двох або декількох осіб на той самий об'єкт власності; учасники спільної власності будуть називатися співвласниками. Об'єктом права спільної власності, як і будь-якого права власності, може бути індивідуально певна річ або сукупність речей. Вони можуть бути ділимими або неподільними. Але, як об'єкт права спільної власності, вони становлять єдине ціле. З цього випливає висновок, що для права спільної власності характерні множинність суб'єктів і єдність об'єкта. Спільна власність являє собою різновид права власності, ускладнену безліччю суб'єктів.
Право спільної власності сприяє більш повній охорону інтересів суб'єктів цивільного права, що дає їм можливість спільно володіти, користуватися і розпоряджатися речами, вести трудову та іншу, дозволену законом діяльність. Як вже було відзначено, особливістю суб'єктного складу правовідносин спільної власності є множинність її учасників. У зв'язку з цим правовідносини виникають не тільки між власниками, але і між співвласниками, тобто внутрішні і зовнішні правовідносини цієї власності.
Внутрішні правовідносини між співвласниками можуть носити і обов'язковий характер. Це правовідносини, пов'язані з отриманням доходів від загальної речі і несенням витрат з утримання загальної речі, у той час як зовнішньою стороною цих правовідносин є укладання договорів від імені цієї спільної власності, отже, виконання прав і обов'язків між сторонами за договором.
Стаття 368 ЦК встановлює, що спільна сумісна власність двох або більше осіб, без визначення часток кожної з них у праві власності є спільною власністю, тобто майно, набуте подружжям за час шлюбу, і майно, придбане в результаті спільної роботи і за загальні кошти членів сім'ї, є їх спільною власністю, іншими словами - сімейної власністю.
Для права спільної сумісної власності характерно, що розмір часток у праві власності кожного із власників не визначений. Це бездолевое право спільної власності виникає тільки за законом або договором. ЦК у статті 368 "Здійснення права спільної сумісної власності" встановлює, що співвласники майна, що перебуває у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, і розпорядження цим майном здійснюється за згодою всіх співвласників. При здійсненні одним із співвласників угоди щодо розпорядження спільним майном вважається, що вона зроблена за згодою всіх співвласників, так як співвласники вправі уповноважити одного з них на вчинення правочинів щодо розпорядження спільним майном.
Угоду щодо розпорядження спільним майном може здійснити кожен з власників спільної сумісної власності, якщо інше не передбачено законом або договором. У випадку, якщо один з учасників права спільної сумісної власності здійснив операцію з розпорядження спільним майном, на укладення якої не потрібно нотаріально засвідченої згоди інших власників, вважається, що є презумпція згоди інших співвласників, і питання щодо дійсності такої угоди має бути вирішено в залежності від сумлінності іншого боку угоди.
Стаття 357 ГК "Визначення часток у спільній частковій власності" встановлює, що частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено договором співвласників або законом. Стаття 370 ГК "Виділення частки майна, що перебуває у спільній сумісній власності" встановлює, що співвласники мають право на виділення у натурі частки з майна, що перебуває у спільній сумісній власності. При виділення частки з майна, що перебуває у спільній власності, вважається, що частки кожного з співвласників у праві спільної сумісної власності рівні, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.
Виділення частки з майна, що перебуває у спільній сумісній власності, здійснюється в порядку, встановленому статтею 370 ЦК, де зазначено, що співвласник має право на виділення в натурі частки майна, що перебуває у спільній сумісній власності.
Як видно зі змісту статті 368 ЦК, у праві спільної сумісної власності розмір частки кожного з співвласників не встановлено. Разом з тим кожен із співвласників має право на виділення частки з майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, в натурі.
При виділення частки одного з власників необхідно перш визначити розмір частки у праві спільної сумісної власності. Як було зазначено вище, вважається, що вони рівні, якщо інше не встановлено договором, законом або рішенням суду.
Виділення частки зі спільної сумісної власності здійснюється в тому ж порядку, що і з спільної часткової власності. Згідно зі статтею 356 "Право спільної часткової власності", власність двох або більше осіб з визначенням часток кожної з них у праві власності є спільною частковою власністю, а стаття 257 ЦК визначає частки у праві спільної часткової власності, де зазначено, що частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено домовленістю співвласників або законом.
При спільній частковій власності кожному із співвласників належить частка у праві власності на загальний об'єкт в цілому. Частки можуть бути рівними і нерівними, але завжди їх розмір повинен бути точно визначений у вигляді дробу права власності (1/2, 1/3 і т.д.) або у відсотковому відношенні.
Інститут права спільної часткової власності може бути застосований до будь-яких економічних форм власності, існуючих на Україні, зокрема, до відносин приватної власності. Спільна часткова власність може з'явитися в силу будь-яких підстав, що допускаються законом. Вичерпного переліку підстав для її появи закон не передбачає.
Приміром, учасник товариства з обмеженою відповідальністю хоче розділити свою спільну часткову власність, що знаходиться в статутному капіталі цього товариства, на частки між членами своєї сім'ї. Чи має він на це право? Для вичерпної відповіді на це питання необхідно проаналізувати як мінімум статті 116, 142, 147 ЦК і Закон України "Про господарські товариства" від 19 вересня 1991 року і статут товариства.
Стаття 116 ГК "Права учасників господарського товариства" встановлює: "Учасники господарського товариства мають право в порядку, встановленому установчим документом товариства та законом, здійснювати відчуження часток у статутному капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, в порядку, встановленому законом".
Зазначений перелік прав не є вичерпним. Учасники господарського товариства можуть мати також інші права, встановлені установчим документом товариства та законом.
Відповідно до статті 142 ЦК, установчий договір не є установчим документом, та його подача при реєстрації товариства не є обов'язковою, тому не уточнюється. Так, стаття 147 "Перехід частки (її частини) учасника у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю до іншої особи" у пункті 1 вказує:
1) учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства;
2) відчуження учасником товариства з обмеженою відповідальністю своєї частки (її частини) третім особам допускається, якщо інше не встановлено статутом товариства.
Таким чином, учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства. Поняття "поступитися частку (її частину)" включає в себе такі дії, як міна, дарування, продаж, і передбачає передачу частки (її частини) у власність іншій особі в порядку її розділу.
За загальними правилами, учасник товариства може відчужувати свою частку (її частину) і третій особі, яка не є учасником товариства, якщо в статуті немає обмежень щодо кількості учасників або про продаж частки тільки учасникам цього товариства або самому товариству.
Але перелік операцій з передачею частки іншій особі не є вичерпним і може мати форму не тільки відчуження, на цьому зупинимося нижче.
Стаття 147 ЦК не суперечить статтям 9, 173, 175 СК, статтями 355-358, 364-365, 367-370 ЦК, а також статей 4, 17 Закону України "Про власність".
На підставі наведеного вище можна зробити висновок: якщо один із власників спільної сумісної (сімейної) власності вступив у товариство з обмеженою відповідальністю), то він вступив від імені всіх членів сім'ї і вніс до статутного капіталу частина загальної спільної (сімейної) власності від імені всієї родини.
В даному випадку спільну сумісну (сімейну) власність можуть мати не лише близькі родичі і не тільки родичі, але особи, які проживали разом однією сім'єю і створювали цю спільну сумісну (сімейну) власність і, вийшовши з сім'ї, не розділили її офіційно на спільну часткову власність.
Тому, якщо один із власників спільної сумісної власності захоче виділити свою частку і в тій частині їх спільної сумісної (сімейної) власності, яка знаходиться в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, то він має на це повне право. Отже, він може або отримати свою частку цієї спільної сумісної власності з частки, що знаходиться в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, або стати учасником товариства з обмеженою відповідальністю з цією своєю часткою, вже спільної часткової власності, що перебуває в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю.
Загальні збори товариства з обмеженою відповідальністю буде вирішувати це питання, виходячи з фактичних обставин та Закону України "Про господарські товариства". Загальні збори може прийняти рішення про видачу йому частки, дивідендів на неї і приросту капіталу на цю частку, а може і прийняти його учасником в члени товариства з обмеженою відповідальністю, оскільки його частка вже знаходиться в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю. Не прийняти його товариство не має права, оскільки його частка вже знаходиться в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю. Виключити його також не можна, так як він ще не член суспільства і нічим себе не спаплюжив. Легко, законно і швидко можна було б вирішити всі ці питання при наявності в статуті товариства з обмеженою відповідальністю наступної процедури, якщо в цьому зацікавлені учасники товариства з обмеженою відповідальністю.
1. Частка учасника ТОВ "ДО" є спільною власністю членів сім'ї, інтереси яких ТОВ "ДО" представляє учасник ТОВ "К".
2. Будь-який з членів сім'ї власників спільної сумісної (сімейної) власності має право в будь-який час на виділення його (сімейної) у натурі частки з частки майна, що перебуває у спільній частковій власності в статутному капіталі ТОВ "К", і при подачі заяви може стати учасником ТОВ "ДО" в розмірі своєї виділеної частки.
3. Процедура виділення часток і вступу їх власників у учасники ТОВ "ДО" проводиться шляхом подачі заяви і закріплюється рішенням загальних зборів учасників ТОВ "К".
4. На підставі рішення загальних зборів учасників ТОВ "ДО" вносяться відповідні зміни до статуту ТОВ "К".
Ця процедура може бути здійснена всередині ТОВ "ДО" без будь-якого втручання ззовні, будь-яких органів держави (крім перереєстрації зміненого реєстрації статуту або змін до статуту) і без нотаріального оформлення, у присутності всіх членів спільної сумісної (сімейної), а тепер вже спільної часткової власності, при підписанні і подачі ними заяв тут же, на зборах, тобто так само, як це було під час першого створення ТОВ "К". Після прийняття зборами рішення простою більшістю голосів вони стають такими ж учасниками (членами) ТОВ "К", як і ті, хто був у нього раніше.
В даному випадку відбувається зміна виду власності: із загальної спільної власності вона перетворюється у спільну часткову власність. Фактична кількість і обсяг власності не змінюється, змінюється тільки її форма і юридична назва. Відчуження "на сторону" не відбувається, оскільки немає купівлі-продажу, дарування, міни. Просто родина розділила кожному те, що йому і раніше належало, але не було виділено.
Власність належала і належить колишньому співвласнику спільної сумісної (сімейної) власності, а тепер вона стала часткової в результаті виділення його частки і перейменування. Змінюється форма правовідносин між цими співвласниками, тепер вже пайовими власникам. До цього у спільній сумісній власності частки тільки малися на увазі, а тепер вони реально існують.
Якщо ніхто з власників не претендує на велику частку, ніж у інших, то частки вважаються рівними. Якщо з волі співвласників загальна спільна сімейна власність ділиться у нерівних частках, то це має бути зазначено в заяві кожного: вказується частка кожного і те, що він з нею згоден. Це затверджується на загальних зборах учасників протоколом і є документом для визначення розміру частки в статутному капіталі кожного з нових учасників товариства з обмеженою відповідальністю. Частки всіх учасників перераховуються з урахуванням нових учасників - власників цих нових часткою в статутному каптале ТОВ "К".
Жодних фінансових витрат тут не повинно бути, крім оплати переоформлення статуту ТОВ "К". Ніякі податки тут також не сплачуються, так як немає відчуження власності, а лише перехід з однієї форми в іншу: із загальної спільної (сімейної) власності у спільну часткову власність між членами тієї ж родини. Тому ні у кого ніякого доходу з цієї операції немає.
Оскільки співвласниками спільної сумісної (сімейної) власності є фізичні, а не юридичні особи, то слід проаналізувати цю операцію переродження спільної сумісної (сімейної) власності у спільну часткову власність по відношенню до Закону України "Про податок на доходи фізичних осіб" від 22 травня 2003 року з урахуванням наступних доповнень і змін.
Пункт 1.3 статті 1 цього Закону "Дохід з джерелом його походження з України" у переліку оподатковуваних доходів такий "дохідної" операції з оподаткування не містить.
У статті 4 "Загальний оподатковуваний дохід" Закону України "Про податки на доходи фізичних осіб" така операція не є прибутковою в пунктах 4.1-4.2.17 цієї статті.
Пункт 4.3"Доходи, які не включаються до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу" вказує: "ДО складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку не включаються такі доходи (що не підлягають відображенню в його річній податковій декларації): 4.3.8. кошти або вартість майна (немайнових активів), які надходять платнику податку за рішенням суду внаслідок поділу спільної сумісної власності подружжя у зв'язку з розірванням шлюбу чи визнанням його недійсним або за добровільним рішенням сторін з урахуванням норм Сімейного Кодексу України".
В даному випадку Закон має на увазі всіх сторін, тобто членів родини, а не тільки подружжя. Та це й правильно, так як права всіх інших членів сім'ї на майно нічим не відрізняються від прав подружжя, якщо інші члени сім’ї мають право та дієздатні.
Таке бачення підпункту 4.3.8 Закону України "Про податок на доходи фізичних осіб" цілком відповідає правовим змістом статей 2, 3, 7, 8, 9, 173, 175 СК, статей 116, 147, 355-358, 364-370 ЦК і статей 2, 4, 17 Закону України "Про власність".
Відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю... Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом... Право приватної власності є непорушним.
Тому, якщо члени сім'ї хочуть мати свою часткову (приватне) власність, це їх право непорушно, так як відповідно до статті 42 Конституції України: "Кожен має право на підприємницьку діяльність, не заборонену законом".
Але як вирішуватиметься питання поділу спільної сумісної (сімейної) власності, якщо власники знаходяться за межами України?
Оскільки спільна сумісна власність перебуває на території України у складі частки в статутному капіталі ТОВ "К", то саме ця часткова власність в статутному капіталі ТОВ "ДО" підлягає поділу, тобто за законами місця перебування та реєстрації ТОВ "К", його статуту та обліку його статутного капіталу, як власності юридичної особи ТОВ "К", оскільки трансплантація іноземній власності вже відбулася і саме вона зареєстрована на Україні. Якщо ця власність буде депортовано з території України знову в країну її походження, то після прибуття в цю країну вона буде підкорятися її законами.
ІСАЄВ Михайло - юрист, м. Миколаїв
|
портал
