2. СУДОВА ВЛАДА

Розподіл влад - передумова виникнення  та становлення самостійної судової влади

Мислителі минулого від Аристотеля до Дж. Локка, характеризуючи діяльність держави, розподіляли її на законодавчу, виконання законів (або управління) і часто, крім того, правосуддя. Підкреслювали при цьому, що різні органи держави спеціалізуються на виконанні того чи іншого виду діяльності. Слід визнати, що однією з владних функцій давнього суспільства, певно, була функція судова. Симптоматичний вислів вченого-державознавця Коркунова - "Первоначальной точкой проявления государственного властвования было судебное решение, а не закон".

Аналізуючи античні політико-правові погляди (Аристотель, Полібій) з проблем класифікації різних органів держави, можна зробити висновок, що вже тоді зароджувалась ідея розподілу влад та її невід'ємна частина - концепція судової влади.

Черговий етап у розвитку теорії розподілу влад, визначенні ролі і місця судової влади пов'язаний з іменем Дж. Локка. Проблемам державної влади, становлення політичного суспільства та держави приділяється увага в трактатах Локка "О гражданском правлении" .

З огляду на ідеї попередників один з найвідоміших французьких істориків та філософів Ш.Л. Монтеск'є логічно завершив створення теорії розподілу влад. Він виділив три гілки - законодавчу, виконавчу та судову, підкреслюючи, що мова йде про три частини єдиної влади, яка з метою більш досконалого державного устрою розподілена між окремими структурами. Монтеск'є дає детальну характеристику галузі діяльності кожної.

За його думкою, третя гілка влади покликана карати злочини і вирішувати спори приватних осіб. Цю владу він називає судовою. Проблемам організації і функціонування судової влади Монтеск'є приділяє особливу увагу. Суд здійснює тільки функцію відправлення правосуддя. Монтеск'є детально зупиняється на найважливіших ознаках судової влади, до яких належать виборність суддів, колегіальність, стабільність судової практики тощо. Визначаючи суд як незалежну владу, Монтеск'є детально

вивчає це державно-правове явище, вказує на ті необхідні ознаки, без яких неможлива його справжня самостійність.

Розроблена Ш.Л. Монтеск'є концепція розподілу влад, діючих на основі права, та їх взаємного стримання, з метою найбільш повного забезпечення прав і свобод людини стала ядром класичної теорії розподілу влад. Його вчення мало певний вплив на досвід конституціоналізму західних країн. Багато конституцій відносять до органів державної влади лише основні центральні органи держави. Законодавча влада підпорядковується

парламенту, виконавча - Президенту та уряду, судова - судам, які очолює вища судова інстанція.

В історії української державності проблема конституційного закріплення судової влади знаходить своє вирішення вже на початку ХVІІІ сторіччя. Так, у 1710 р. створюється правовий уклад та Конституція щодо прав та вільностей війська Запорізького Пилипа Орлика, де відображені основні положення судової влади.

Ідея створення в Україні справедливого суду згадується і в третьому Універсалі Української Центральної Ради 7 листопада 1917 р.

Конституція Української Народної Республіки від 29 квітня 1918 р. фактично закріплює принцип розподілу влад, згідно з яким судова влада в рамках цивільного, кримінального та адміністративного законодавства здійснюється виключно судовими установами. Крім ознаки виключності, Конституція проголосила й інші ознаки (наприклад, повнота, підзаконність та ін.) судової влади.

У радянський період ні в Конституції Української Радянської Соціалістичної Республіки 1919 р., нi в Конституції (Основному Законі) УРСР 1937 р. принцип розподілу влад свого втілення не знаходить. Так само про судову владу як таку мова

не йде. Нарешті, Конституція України (Основний Закон), прийнята у 1978 р., також не закріплює розподілу влад.

8 червня 1995 р. був підписаний Конституційний Договір "Про загальні засади організації і функціонування державної влади та місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України", де вперше судовій владі присвячено ряд принципових положень. Так, у ст. 3 Конституційного Договору вказується: державна влада в Україні будується на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. В розд. 5

особливо підкреслюється, що судову владу в Україні здійснюють виключно суди. Конституційний Суд України, загальні та арбітражні суди складають судову систему України (ст. 36). Нова Конституція України, прийнята 28.06.1996 р. Верховною Радою України, закріпивши принцип розподілу влад, виділила судову владу як самостійно існуючу (ст. 6 Конституції). Таким чином, в наше конституційне законодавство введено поняття "судова влада".

Природа та поняття судової влади

В роботах останнього часу постійно висвітлюються різні аспекти історичного розвитку судової влади, порушуються особливості цього феномену, пов'язані, насамперед, з устроєм судової системи, методом реалізації судової влади. Однак до цього часу немає досліджень узагальнюючого характеру, в яких судова влада розглядалася б як інститут політичної системи сучасного суспільства.

Більшість авторів судову владу визначають як сукупність діючих в Україні судів, що здійснюють правосуддя. Інші дослідники ототожнюють судову владу з методом її реалізації - правосуддям. Поняття "судова влада", "судова система", "правосуддя" - родинні, але не тотожні. Влада - категорія багатогранна, слід її розглядати у вигляді функції управління, засобу нав'язувати свою волю, примусу, нарешті, владовідносини. Таким чином, судовій владі властиві всі складові, що лежать в основі власне влади. Здійснення права допустиме лише тоді, коли відбулося становлення влади. Право санкціонується владою, нею гарантується та оформлюється. Поняття судової влади характерне наявністю, як правило, не менше двох суб'єктів відносин, одним з яких є суд.

Основу судової влади безумовно складає сукупність судових органів, які наділені різною компетенцією. Головним призначенням судових органів є вирішення правових конфліктів, що виникають у суспільстві між людьми; між людиною та державою; між різними структурами держави. Отже, судовій владі належить особлива роль - роль арбітра в спорах про право. Суб'єктом, який здійснює судову владу, виступає не будь-який державний орган, а лише суд з притаманними тільки йому можливостями впливу на поведінку людей та соціальні процеси.

Владовідносини як елемент судової влади, крім того, характеризується наявністю правових норм, що надають можливість суду виносити рішення, обов'язкові для виконання; вираженням волі суду до всіх учасників відносин, яке забезпечується застосуванням правових санкцій у випадку невиконання цієї волі.

Роль судової влади в механізмі розподілу влад до того ж полягає ще й у стримуванні двох інших гілок в рамках конституційної законності та праві здійснення конституційного нагляду і судового контролю за ними.

Таким чином, судова влада - це специфічна гілка державної влади, яка реалізується повноваженими на те спеціальними органами - судами, її призначенням є вирішення всіх виникаючих у суспільстві правових конфліктів та здійснення конституційно-судового нагляду.

Наведене визначення судової влади не є вичерпним, сутність цього феномену можна розуміти лише при дослідженні його ознак та функціональної направленості.

Ознаки судової влади

До ряду ознак судової влади правомірно віднести:

виключність, самостійність, повноту, підзаконність, незалежність. Без сумнівів, всі вони взаємопов'язані та взаємозалежні, своє закріплення знаходять на конституційно-правовому рівні.

Найважливішою ознакою судової влади є виключність. Її наявність, по-перше, свідчить про те, що ніякий інший орган державної влади та управління не має права приймати на себе компетенцію судової влади. Як вже зазначалося, ця ознака обумовлює виключність органів судової влади вирішувати всі правові спори.

По-друге, винесення рішення з конкретної справи є прерогативою суду і це положення підкреслює виключність судових рішень.

Держава довіряє лише суду право використовувати примусові повноваження державної влади, а саме: в установленому законом порядку застосовувати цивільно-правові санкції з цивільної справи; признати особу винною у скоєні злочину, призначити кримінальне покарання з кримінальної справи. Рішення суду з конкретної справи обов'язкові для виконання всіма державними та посадовими особами.

По-третє, виключне правове положення суду в системі державних органів визначається Конституцією України, Конституційним Договором та іншими нормативними актами. Формування системи органів судової влади, порядок їх організації і діяльності належить до відання законодавчої влади. Виключаючи можливість створення надзвичайних судів, законодавство про судоустрій припускає певну диференціацію судових органів для вирішення різних категорій справ. Іншими словами, чинне законодавство закріплює можливість і деякої спеціалізації судів. Вони будуть відрізнятися своєю предметною підсудністю та процесуальною формою судочинства.

По-четверте, виключність судової влади характеризується і особливим порядком формування суддівського корпусу - носіїв судової влади, притягнення суддів до відповідальності. Вимоги, що пред'являються до судді, його обов'язки при здійсненні правосуддя та поза судовою діяльністю специфічні, вони чітко відображені у чинному законодавстві.

По-п'яте, ознаці, яка досліджується, іманентна виключність правового становища особи і у сфері відправлення правосуддя. Саме в стадії судового розгляду права та обов'язки учасників процесу детально регламентовані та забезпечені відповідними гарантіями (див., наприклад, гл. 3 КПК України та ін.). Виходячи з положень Конституції України, визнати особу винною та застосувати до неї заходи кримінального покарання може лише суд. Цьому передує ретельне дослідження судом обставин справи, при якому враховуються як пом'якшуючі, так і обтяжуючу вину обставини, тим самим підкреслюється виключність правового становища особи підсудного.

Самостійність судової влади обумовлена конституційним принципом розподілу влад. Кожна з влад - законодавча, виконавча, судова - самостійно виконує властиві лише їй функції, перебуваючи одна відносно одної у непідлеглому становищі. Судова влада покликана захищати права та свободи громадян, конституційний лад України, забезпечувати відповідність актів законодавчої та виконавчої влад Конституції України. Рішення, що виносяться органами судової влади, в силу вказаної ознаки не потребують будь-якого затвердження іншими владами.

Повнота судової влади розглядається у декількох рівнях.

Критерії повноти - це, насамперед, межі поширення її компетенції, тобто обсягу судової влади, остаточність рішень, що приймаються судовою владою, їх обов'язковість.

У межах, визначених Конституцією, діючими законами України щодо вирішення спорів про право, всіх конфліктів, що виникають у суспільстві, роль арбітра належить без всякого винятку судовій владі. У даному випадку судова влада поширюється на коло відносин, що виникають між різними суб'єктами (як між громадянами, так і між громадянами і державою). По всіх цих спорах судові органи приймають рішення. Рішення та інші акти органів судової влади, що набули чинності,

обов'язкові для всіх без винятку органів державної влади, підприємств, установ, посадових осіб, громадян та підлягають безумовному виконанню на всій території України.

Невиконання набувших законної сили актів, що постановлені органами судової влади, вимог суддів веде до встановленої законом відповідальності.

Підзаконність судової влади виявляється у відповідності закону судових структур та судових процедур. Інакше, судові органи та судді діють на підставі закону, підкоряються лише Конституції і законам України. З Іншого боку, носії судової влади - судді - не вправі відступати в своїй діяльності від вимог закону.

Законодавчою підставою функціонування судової влади є Конституція України, закони України "Про судоустрій", "Про статус суддів", "Про Конституційний Суд України", "Про органи суддівського самоврядування", "Про кваліфікаційні комісії, кваліфікаційну атестацію та дисциплінарну відповідальність суддів судів України", "Про арбітражний суд" та ін.

У даних нормативних актах встановлюються компетенція, порядок створення, структура та основні функції, а також матеріально-технічне та організаційне забезпечення судів.

Деякі з них (наприклад, закон "Про статус суддів") детально регламентують статус носіїв судової влади, вимоги, що ставляться до них, містять гарантії незалежності суддів. Інші - кримінально-процесуальний, цивільно-процесуальний, арбітраж-но-процесуальний - закони регулюють процедурні аспекти діяльності відповідних судів.

Таким чином, єдність судової влади в Україні забезпечується сукупністю актів національного законодавства про судоустрій та судочинство, єдиним застосуванням їх судами на всій території України, фінансуванням судів з державного бюджету, єдиним статусом суддів.

Структура незалежності судової влади може бути подана двома рівнями - зовнішнім та внутрішнім. Зовнішній рівень у свою чергу диференціюється на політичну та соціально - економічну незалежність. Рівень політичної незалежності обумовлений суспільно-політичним становищем, в якому проходить діяльність суду. Важливо при цьому зазначити, що реальна незалежність суду абсолютно виключає будь-який вплив політичних партій, громадських рухів та їх лідерів на судову владу. Це положення набуває актуальності в умовах багатопартійності та політичного плюралізму. Вказаний рівень незалежності знаходить своє закріплення в ст. 11 закону "Про статус суддів", яка приписує, що всі державні органи, установи, організації, органи місцевого та регіонального самоврядування, громадяни та їх об'єднання зобов'язані поважати незалежність судових органів та не посягати на неї.

Забезпечення прогресивних перетворень юстиції потребує і соціально-економічної незалежності судової влади. Вказаний рівень незалежності гарантується особливим порядком фінансування суддів, їх матеріальним та побутовим забезпеченням, соціальним захистом.

Відповідно до ст. 44, 45 закону "Про статус суддів" суддям гарантується заробітна плата, яка складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та ін. Суддям також надається щорічна відпустка. Не пізніше ніж через шість місяців після обрання суддя, який потребує покращення житлових умов, забезпечується упорядкованим житлом у вигляді окремої квартири або будинку. У випадку незабезпечення судді житлом у вказані строки суд за рахунок державного бюджету може придбати квартиру або будинок за ринковими цінами та передати їх у користування судді.

Крім того, суддя та члени його сім'ї мають право на безплатне медичне обслуговування у державних установах охорони здоров'я.

Життя та здоров'я судді підлягає також обов'язковому державному страхуванню за рахунок державного бюджету на суму десятирічного утримання за останньою посадою.

Внутрішній рівень незалежності судової влади обумовлює, з одного боку, власне діяльність суду по здійсненню правосуддя, а з іншого - статутні (судоустрій ні) гарантії суддів. Характеризуючи даний рівень, відзначимо, що процедура здійснення правосуддя повинна бути захищеною від будь-якого втручання, необхідні умови для справді незалежного розгляду справ по суті.

Правозабезпечувальними гарантіями режиму незалежного правосуддя є, насамперед, закон "Про статус суддів", чинне цивільно-процесуальне, кримінально-процесуальне та інше законодавство, які передбачають відповідальність за втручання в діяльність суду, таємницю наради суддів та заборону вимагати її розголошення. Судді, крім того, не зобов'язані давати будь-які пояснення по суті розглянутих справ або справ, які знаходяться в провадженні, а також подавати їх будь-кому для ознайомлення інакше як у випадках та порядку, передбачених процесуальним законом (ст.12 закону "Про статус суддів").

Норми цивільно-процесуального, кримінально-процесуального, арбітражно-процесуального законодавства, що належать до загальних положень, а також регулюють провадження в судових стадіях процесу, являють собою в тій чи в іншій мірі гарантії незалежності суддів. Всі вони забезпечують рух справи в раніше визначеному законом напрямку, виключають ексцеси, передбачають процесуальні санкції за невиконання закону і тим

самим створюють умови, які дозволяють суддям розглядати та вирішувати справи за внутрішнім переконанням, спираючись тільки на досліджені в суді докази, незалежно від будь-яких впливів.

Торкаючись судоустрій них аспектів незалежності судової влади, слід підкреслити, що Конституційний Договір, закон "Про статус суддів" закріпили принципи формування судової системи, вказавши порядок і строки обрання та призначення суддів відповідних інстанцій. Призначення суддів усіх судів, крім суддів Верховного Суду України, Вищого арбітражного суду України і Конституційного Суду України, Президентом України є оптимальним та забезпечує їх незалежність.

Такий порядок дозволяє виключити вплив на суддів з боку місцевих органів влади, особливо з боку відповідних Рад народних депутатів. Досвід зарубіжних країн показує, що призначення суддів на невизначений строк або довічно головою держави визнається важливою гарантією незалежності судової влади.

Функції судової влади - правосуддя та контроль. Функція правосуддя є визначальною, оскільки органи судової влади переважно розглядають по суті всі правові конфлікти. Сутність правосуддя, таким чином, - це діяльність органів судової влади щодо розгляду правових конфліктів. Отже, потреба в здійсненні функції правосуддя обумовлена, насамперед, наявністю конфліктів у суспільстві та прагненням держави захистити від будь-яких посягань встановлений правопорядок. Держава визначає коло особливо важливих соціальних цінностей - життя, здоров'я, державна безпека, власність тощо, посягання на які повинно вести до застосування тільки органами судової влади заходів кримінального покарання.

Отже, сутність правосуддя з кримінальних справ полягає у розгляді в судових засіданнях кримінальних справ та застосуванні встановлених законом заходів покарання до осіб, що винні у вчиненні злочину, або у виправдовуванні невинних.

Винність обвинуваченого у скоєні кримінального злочину може бути встановлена лише вироком суду, який набув законної сили.

Беручи до уваги серйозність обмеження особистої свободи громадян, які піддаються застосуванню примусових заходів медичного характеру, законодавець надає право вирішення цих питань тільки суду.

Необхідність прояву судової влади виникає і при вирішенні питань щодо відбування кримінального покарання (наприклад, дострокове та умовно-дострокове звільнення від покарання тощо).

Особливе значення держава надає охороні майнових, особистих та інших прав громадян, визначаючи для цього органи судової влади та наділяючи їх відповідною компетенцією по розгляду цивільних справ. Таким чином, змістом правосуддя у цивільних справах буде розгляд та вирішення по суті спорів, пов'язаних з захистом прав та законних інтересів фізичних, юридичних осіб та держави.

Функція правосуддя поширюється також на випадки, коли слід офіційно посвідчити факти, що мають юридичне значення:

безвісна відсутність особи, фактичні шлюбні стосунки тощо.

Тільки суд може позбавити громадянина можливості розпоряджатися своїми правами внаслідок душевної хвороби та ін.

Нарешті, під юрисдикцією органів судової влади знаходяться скарги на неправомірні дії посадових осіб, які обмежують права громадян.

Правосуддя відрізняється від функцій інших органів влади своєю специфікою. Суб'єктом, який здійснює правосуддя, може бути тільки суд (суддя), правосуддя проходить в суворо встановленій законом процесуальній формі, акти правосуддя з конкретної справи мають силу закону.

Для з'ясування сутності правосуддя та його характерних рис необхідно розкрити зміст таких понять, як посягання, юридична справа, юрисдикція.

Порушення правових норм у формі недотримання або невиконання може мати різний характер, різну міру небезпеки. Всі ці порушення містить поняття "п о с я г а н н я". Найбільш небезпечним посяганням є з л о ч и н, тобто суспільно небезпечне діяння, передбачене кримінальним законом. Інші порушення правових норм підрозділяються на цивільні (заподіяння шкоди особі, майну громадянина або організації, невиконання покладених законом або взятих за договором обов'язків тощо) та адміністративні (дрібне хуліганство, порушення правил дорожнього руху та ін.).

Відповідно до видів посягань виникає юридична справа, тобто конкретний життєвий випадок, до якого відповідним органом застосовується закон1 .

У випадку порушення законів про охорону навколишнього

природного середовища - це органи екологічного та санітарно - епідеміологічного контролю, у випадку недотримання фінансового законодавства - органи податкової служби. Коли ж порушуються права та інтереси підприємств, установ, організацій - суб'єктів господарської діяльності, які охороняє закон, - арбітражний суд. Таким чином, ю р и с д и к ц і я - це діяльність компетентних органів, уповноважених на розгляд юридичних справ та на винесення по них юридично обов'язкових рішень2 .

Кількість цих органів достатньо велика. Так, відповідно до Кодексу про адміністративні правопорушення правом притягнення громадян та юридичних осіб до адміністративної відповідальності (адміністративна справа) наділені понад сорок органів та посадових осіб, у тому числі й суд.

Найбільш значущою юрисдикційною діяльністю є правосуддя. Воно відрізняється від інших видів юрисдикції наступними характерними рисами:

1. Як функція однієї з гілок державної влади правосуддя є єдиним видом юрисдикційної діяльності, який здійснюється від імені держави. Ні прокуратура, ні міліція, ніякі інші юрисдикційні органи не виносять своїх рішень від імені держави.

2. Правосуддя здійснюється лише судом. Будь-який юрисдикційний орган, розглядаючи конкретну юридичну справу, застосовує відповідні норми закону до конкретної події, дії, особи, правовідносини. Ця діяльність може бути зовнішньо схожа на правосуддя. Однак, оскільки вона здійснюється не судом, то й не може бути визнана правосуддям.

3. Правосуддя реалізується з дотриманням детально регламентованих законом порядку та правил судового розгляду, що містять у собі певну послідовність судових дій, реалізацію прав учасників процесу та дотримання покладених на них обов'язків. Все це охоплює поняття "п р о ц е с у а л ь н а ф о р м а". Істотні відступи від процесуальної форми є підставою для відміни судового рішення.

Відповідно до чинного законодавства правосуддя в Україні здійснюється в формі судочинства з цивільних, господарських, адміністративних та кримінальних справ. Отже, правосуддя - це функція реалізації судової влади, яка здійснюється судом шляхом розгляду та вирішення у судовому засіданні з дотриманням передбаченої законом процесуальної форми на засадах демократичних принципів цивільних, кримінальних, адміністративних та господарських справ і застосування на цій основі до осіб, що порушили закон, норм матеріального права.

Функція контролю

Судова влада не повинна зводитися лише до правосуддя, їй властиві й інші соціально вагомі функції. Так, призначення функції контролю - здійснення конституційного та судового контролю за законністю та обґрунтованістю рішень і дій державних органів та посадових осіб.

Конституційний Суд України як орган судової влади покликаний забезпечувати відповідність законів, інших нормативних актів органів законодавчої та виконавчої влади Конституції України, охорону конституційних прав і свобод особи

(ст.1 закону "Про Конституційний Суд України").

Реалізуючи повноваження, передбачені ст. 14 закону "Про Конституційний Суд України", Конституційний Суд виступає органом контролю за дотриманням конституційної законності у країні.

Конституційний Суд контролює органи законодавчої, виконавчої влади, перевіряє їх акти на відповідність Основному Закону України. Вказаний орган судової влади у випадку невідповідності законів та інших нормативних актів або їх окремих положень Конституції і законам України або належним чином укладеним і ратифікованим договорам та угодам визнає їх недійсними з моменту введення їх в дію.

Свої повноваження Конституційний Суд реалізує шляхом конституційного правосуддя.

Розглядаючи скарги на неправомірні дії посадових осіб, що обмежують права громадян, суди тим самим контролюють органи виконавчої влади (ст. 2481 ЦПК України). Крім того, судовому контролю підлягають і правові акти, видані органами виконавчої влади, законність яких оспорює прокурор (це положення витікає зі змісту ст. 24815 ЦПК України), рішення державних органів, прийняті відносно релігійних організацій та ос порені в суді (див. ст. 24811 ЦПК України).

Особливе значення надається судовому контролю за законністю у сфері кримінального судочинства. Зацікавлені у справі особи можуть оскаржити в суд постанову про відмову у порушенні справи (ст.2361 КПК України), санкцію прокурора на арешт (ст.2363 КПК України), постанову про припинення справи (ст.2365 КПК України). Перевіряючи по суті вказані скарги, суддя, таким чином, перевіряє дотримання вимог закону в ході провадження у справі, відновлює при необхідності порушені права особи.

Суд як орган судової влади

Судову владу в Україні здійснюють виключно суди. Судову систему України складають Конституційний Суд України, загальні та арбітражні суди (ст.36 Конституційного Договору). Під судом відповідно до ст.20 закону "Про судоустрій" мається на увазі Верховний Суд України, Верховний суд Автономної Республіки Крим, обласні, Київський та Севастопольський міські

суди, міжобласні суди, міжрайонні (окружні) суди, районні (міські) суди та військові суди регіонів, Військово-Морських Сил і гарнізонів, які складають судову систему загальних судів України.

Розгляд цивільних і кримінальних справ у судах може здійснюватися колегіально та одноособово. У суді першої інстанції вирішення справ проходить одноособово суддею, в складі двох суддів і трьох народних засідателів. Розгляд справ у судових колегіях обласних судів, Київського та Севастопольського міських судів у касаційному порядку, а в судових колегіях Верховного Суду України в касаційному порядку і порядку нагляду здійснюється у складі трьох суддів.

Суд може діяти як суд першої інстанції, другої (касаційної) або наглядової інстанції. Він завжди відіграє провідну роль у процесі, вирішує всі питання самостійно, незалежно ні від кого, за внутрішнім переконанням суддів.

Суди в своїй діяльності не пов'язані з висновками органів попереднього розслідування, вищестоящих судових інстанцій.

Взаємовідносини між різними ланками судової системи будуються виключно на підставі принципу незалежності суддів та підлеглості їх тільки закону. При незгоді з висновками або рішеннями суду першої інстанції суди касаційної або наглядової інстанції мають право у межах наданої їм компетенції скасувати або змінити це рішення.

Загальні суди здійснюють судову владу шляхом вирішення кримінальних та цивільних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. Військові суди розглядають кримінальні та цивільні справи.

Правосуддя в господарських відносинах відповідно до ст.1 закону "Про арбітражний суд" здійснюється арбітражним судом. Арбітражний суд є незалежним органом у вирішенні всіх господарських спорів, що виникають між юридичними особами, державними та іншими органами.

Вищим судовим органом конституційного контролю є Конституційний Суд України, який здійснює судову владу в формі конституційного судочинства (ст.1 закону "Про Конституційний Суд України").

Приведені законоположення стверджують, що суд є єдиним органом судової влади. Суд - орган держави, що охороняє від будь-яких посягань на економічні і політичні засади, права та інтереси громадян шляхом здійснення правосуддя, застосування заходів державного примусу до осіб, які порушують встановлений порядок.

За своєю природою суд - державна установа, і діяльність її є часткою державної діяльності. На владний характер суду вказує та обставина, що, по-перше, суд є органом судової влади -

специфічної гілки державної влади; по-друге, рішення суду з конкретної справи набувають сили закону та забезпечуються силою державного примусу. Як орган судової влади суд наділено рядом лише йому властивих особливостей. Насамперед, він характеризується змістом своєї діяльності, яка його відрізняє від діяльності інших державних органів, а саме, лише суду властиві функції правосуддя та судового контролю. Крім того, суд характеризується і порядком створення, участю в його діяльності представників народу. Специфікою судових органів як органів судової влади є й те, що рішення, які виносить суд у конкретних цивільних та кримінальних справах, можуть бути змінені або скасовані лише за скаргами або касаційними поданнями вповноважених на те осіб вищестоящим судом та за конкретними підставами, передбаченими законом. Після закінчення терміну на оскарження та принесення касаційного подання судові рішення набувають законної сили та обов'язкові для виконання.

Суд здійснює свої функції в передбаченій законом процесуальній формі. Ця форма чітко визначає правила ведення судочинства, зобов'язує суддів забезпечувати права учасників процесу. Порушення вимог процедури веде до несприятливих наслідків - відміни постановлених рішень. І ще одна важлива обставина: коли справа підсудна конкретному суду, то суддя зобов'язаний прийняти її до розгляду. Кожен громадянин має право звернутися до суду, якщо порушуються його права і законні інтереси. Це право отримало визнання у міжнародних угодах, які стосуються також і України. Так, ст. 6-1 Європейської конвенції по захисту прав та основних свобод людини зазначає: "Будь-яка особа має право на те, щоб її справа була розглянута справедливо, публічно і в розумні строки незалежним та неупередженим судом, заснованим згідно з законом, який правомочний вирішувати або спір відносно його прав та обов'язків у цивільному процесі, або обґрунтованість висунутого проти нього обвинувачення в кримінальному процесі".

К о н т р о л ь н і  з а п и т а н н я

1. У чому полягає природа судової влади?

2. Які ознаки властиві судовій владі?

3. Які характерні риси правосуддя?

4. У яких формах здійснюється правосуддя?