Поняття "розумний строк судового розгляду” найбільш детально розроблено в практиці Європейського суду з прав людини. Зміст наведеної категорії має особливе значення для правозастосовчої практики, оскільки ч. 1 ст. 157 ЦПК безпосередньо передбачає, що суд розглядає справи протягом розумного строку, однак цивільне процесуальне законодавство не дає тлумачення цьому поняттю.
При розгляді скарг про порушення цієї вимоги Суд вирішував два основні питання: який саме період слід брати до уваги та чи був такий період розумним у контексті п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод.
Щодо першого питання практика Європейського суду однозначно підкреслює необхідність брати до уваги весь період провадження, який починається з моменту подання позову до суду [13, с. 510], але, як було зазначено у справі Голдер проти Сполученого Королівства [13, с. 42-43], може розраховуватися з більш раннього моменту, коли, наприклад, попередня адміністративна процедура обов'язково має передувати такому поданню. Що стосується моменту закінчення цього періоду, то єдиної однозначної позиції Судом висловлено не було. Так, у деяких справах Європейський суд з прав людини визначив його як момент закінчення розгляду справи у найвищий інстанції й винесення остаточного рішення у справі [14, с. 36], а в деяких справах, наприклад, Нуутінен проти Фінляндії зазначив, що цей період триває до завершення процедури виконання рішення [34, с. 137].
При встановленні моменту закінчення періоду, який слід включати до строку судового розгляду, слід враховувати, як вказувалось вище, що Європейський суд з прав людини зазначає, що виконання рішення, винесеного будь-яким судом, слід розглядати як обов'язкову складову частину судового провадження [25, c. 431]. Тому період судового розгляду цивільної справи в контексті п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод закінчується моментом виконання судового рішення. У цьому відношенні хотілося б звернути увагу на невідповідність прецедентній практиці Європейського суду з прав людини листа Верховного Суду України № 1-5/45 від 25.01.2006 р. „Щодо перевищення розумних строків розгляду справи”. У ньому зазначається, що у цивільних справах перебіг строку судового розгляду розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
У своїй прецедентній практиці Європейський суд з прав людини виходить із того, що розумність тривалості судового провадження необхідно оцінювати у світлі обставин конкретної справи та враховуючи критерії, вироблені Судом.
Першим критерієм є складність справи, тобто обставин і фактів, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть певні юридичні наслідки. Вона може бути пов'язана як з питаннями факту, так і з правовими аспектами: характером фактів, які необхідно встановити; кількістю питань, які розглядаються в межах однієї справи; віддаленістю, з точки зору простору та часу, між подіями та фактами, що розглядаються, та процесом судочинства; кількістю свідків та інших аналогічних проблем, пов'язаних зі збором показань свідків; міжнародними факторами; приєднанням справи до інших справ, а також вступом в процес нових осіб. Складність справи, а, відповідно, й строк її розгляду залежать, по-перше, від складності предмета доказування у справі, під яким слід розуміти факти матеріально-правового значення, без з'яcування яких неможливо правильно вирішити справу по суті та застосувати норми матеріального права. По-друге, від обсягу фактів предмета доказування, який може змінюватися у зв'язку зі зміною підстав позову, збільшенням чи зменшенням розміру позовних вимог. По-третє, від кількості доказів, наданих сторонами. Так, у справі Претто проти Італії Європейський суд з прав людини, наприклад, не визнав порушенням критерію "розумності строку” розгляд справи про відступлення землі протягом трьох років шести місяців та п'яти днів, оскільки юридична проблема була складною. Мова йшла про застосування нового закону, який не містив конкретних вказівок на те, чи є право переважної покупки достатньою підставою для вимоги на переуступку майна, вже проданого третій особі. Тому відкладення вирішення цієї справи до розгляду аналогічної справи пленарним засіданням Касаційного суду, хоча це призвело до затягування розгляду, було розумним [13, с. 434].
Другим критерієм оцінки розумності строку судового розгляду є, за визначенням Європейського суду з прав людини, поведінка заявника. Якщо затримка розгляду справи відбувається з його вини, то це, безумовно, є фактором, що послаблює ефективність скарги. Однак не можна вимагати від заявника активної співпраці з судовою владою. Так, у справі Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії Суд зазначив, що заявник зобов'язаний лише демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що мають безпосереднє відношення до нього, утримуватися від використання прийомів по зволіканню справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання [14, c. 39]. Він не буде відповідальним за відкладення, викликані станом його здоров'я, оскільки вони пов'язані з форс-мажорними обставинами. У справі Чирикоста та Віола проти Італії Європейський суд з прав людини вирішив, що 15-річний строк розгляду не є невиправданим, оскільки заявники 17 разів зверталися з проханням про відстрочку процесу та не заперечували проти вимог іншої сторони, що висловлювалися 6 разів, про перенесення розгляду [14, с. 39]. Однак, як було визнано рішенням у справі Карнаушенко проти України, поведінка заявника не буде розглядатися як така, що спричиняє затягування процесу, якщо він використовує засоби оскарження, доступні за національним законодавством, з метою захисту власних інтересів [37].
Третім критерієм є поведінка державних органів, оскільки, як зазначалося у справі Циммерман та Штайнер проти Швейцарії, тільки затримки, в яких можна звинуватити державу, можуть виправдати висновок про невиконання вимоги, що стосується "розумного строку” [38, c. 486-487]. У даному випадку мова йде, перш за все, про судову волокіту, тобто про порушення службових строків судами. Так, у справі Гінчо проти Португалії, Європейський суд з прав людини визнав порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції розгляд справи Окружним судом Віла Франка де Хіра протягом трьох років десяти місяців та вісімнадцяти днів, оскільки справа залишалася без руху двічі: більше шести місяців, коли очікували виконання направленого до Лісабону доручення про вручення позовної заяви відповідачу, та більш півтора роки, які знадобилися для надання позивачам заперечень відповідачів [13, с. 472-473]. У справі Аллене Де Рибемон проти Франції, розгляд якої здійснювався приблизно одинадцять років і вісім місяців, Європейський суд з прав людини знайшов порушення вимоги "розумного строку судового розгляду” у тому, що судові органи неодноразово відмовляли заявнику задовольнити прохання про надання йому доказу, який для нього був суттєво важливим, що призвело до затримки судового розгляду більше ніж на вісім років [39].
У деяких випадках затримка розгляду справи й перевищення розумних строків викликаються перевантаженням судової системи. Останнє може бути викликано або певними надзвичайними ситуаціями, наприклад, економічним спадом, коли держава заздалегідь не може передбачити збільшення кількості спорів, або існуванням більшої кількості справ, ніж здатна розглянути судова система. У першому випадку, як було зазначено у справі Мілазі проти Італії, тимчасове накопичення роботи не тягне за собою відповідальності договірних держав за затримку при умові, що вони достатньо оперативно приймають заходи щодо усунення надзвичайної ситуації такого роду [38, c. 489]. У іншому випадку Суд визнає неправомірним продовження державою строків розгляду понад ті, які можна припустити як розумні [13, с. 474].
Останнім критерієм є значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі. Так, як відмічає Європейський суд з прав людини, без зволікань повинні розглядатися справи про піклування про дітей і права доступу до них (справа Нуутінен проти Фінляндії) [34, с. 137], трудові спори (справа Карнаушенко проти України) [40] та справи, пов'язані з травматизмом (справа Дульський проти України) [41], а також інші справи, при розгляді яких важлива терміновість. До речі, ч. 1 ст. 157 ЦПК України, певною мірою враховуючи вказаний критерій, передбачає скорочені строки судового розгляду, які не повинні перевищувати одного місяця, у справах про поновлення на роботі та стягнення аліментів.
Таким чином, строк судового розгляду починається обчислюватися з моменту пред'явлення позову до суду і закінчується виконанням судового рішення. При цьому він може визнаватися розумним, враховуючи складність конкретної цивільної справи, поведінку заявника та державних органів, значущість питання для заявника чи особливе становище особи, яка звертається до суду за захистом свого порушеного, невизнаного чи оспорюваного права, свободи чи інтересу.