Публічність є одним з принципів судочинства, закріплених у п. 1 ст. 6 Конвенції. Як зазначив Європейський суд з прав людини, публічний характер судочинства захищає сторони від таємного відправлення правосуддя поза контролем з боку громадськості; він слугує одним із способів забезпечення довіри до судів, як вищих, так і нижчих. Зробивши відправлення правосуддя прозорим, він сприяє досягненню цілей п. 1 ст. 6 Конвенції, а саме справедливості судового розгляду, гарантія якого є основним принципом будь-якого демократичного суспільства в розумінні цієї Конвенції [13, c. 431].
У поняття „публічність” Європейський суд з прав людини включає, по-перше, проведення судових засідань у відкритому режимі. Як було зазначено в рішенні у справі Мальхоус проти Чеської Республіки, такий характер розгляду надає сторонам у справі гарантію, що правосуддя не здійснюватиметься таємно, без публічного освітлення [34]. У справі Гоч проти Туреччини Європейський суд з прав людини визнав відсутність публічного слухання, оскільки воно було відкрите лише для сторін та їх представників [35].
По-друге, в останні роки Європейський суд з прав людини визнав, що концепція „публічного розгляду справи”, передбачена п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, охоплює також право на усний розгляд принаймні на рівні першої інстанції. Так, у рішенні у справі Гоч проти Туреччини було зазначено, що Суд дійшов висновку, що не було виняткових обставин, які виправдовували б непроведення усного слухання позову заявника про відшкодування шкоди. На думку Суду, заявникові треба було надати можливість в усній формі пояснити суду першої інстанції завдану йому затриманням моральну шкоду, яка спричинила стрес і болісне занепокоєння. Ці питання не були технічними, які можна було б належним чином вирішити, розглянувши лише матеріали у справі. Суд вважає, що для здійснення правосуддя та дотримання принципу підзвітності державних органів влади у справі заявника було б краще, якби заявникові надали право пояснити особисту ситуацію під час слухання в національному суді зі забезпеченням громадського нагляду. Цей чинник переважував інтереси оперативності та ефективності, які, як стверджує Уряд, мав забезпечувати Закон N 466 [35].
По-третє, до вимоги публічності також відноситься публічне проголошення судового рішення. При цьому Суд вважає, що в кожному окремому випадку форма оприлюднення „судового рішення”, на підставі національного права держави-відповідача, визначається залежно від особливостей конкретного провадження і відповідно до завдання та мети п. 1 ст. 6. Так, у справі Претто та інші проти Італії Касаційний суд постановив своє рішення після проведення відкритого слухання, і, попри те що рішення про відхилення скарги з питань права не було оголошене на відкритому засіданні суду, будь-яка особа могла ознайомитися з цим рішенням або отримати його копію, звернувшись до канцелярії суду. На думку Суду, за таких обставин мета п. 1 ст. 6, а саме – забезпечення публічного контролю за судовою владою з метою гарантування права на справедливий судовий розгляд, стає, принаймні стосовно касаційних проваджень, не менш досяжною, коли рішення передається на зберігання до канцелярії суду, завдяки чому повний текст судового рішення стає доступним для будь-якої особи, ніж коли на відкритому судовому засіданні зачитується рішення про відхилення скарги або скасування попереднього рішення; інколи це зводиться лише до зачитування резолютивних положень [13, c. 433].
Пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачає можливість обмеження публічного розгляду. Так, преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або – тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя. Однак, правомірність таких обмежень має визначатися в кожному окремому випадку.
Слід відмітити, що на національному рівні вимога публічності, передбачена п. 1 ст. 6 Конвенції, закріплена у ст. 6 ЦПК „Гласність та відкритість”. Відповідно до частин 1-3, 5-6, 9 вказаної норми розгляд справ у всіх судах проводиться усно та відкрито. Ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про час і місце розгляду своєї справи. Закритий судовий розгляд допускається у разі, якщо відкритий розгляд може призвести до розголошення державної або іншої таємниці, яка охороняється законом, а також за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, з метою забезпечення таємниці усиновлення, запобігання розголошенню відомостей про інтимні чи інші особисті сторони життя осіб, які беруть участь у справі, або відомостей, що принижують їх честь і гідність. При розгляді справи у закритому судовому засіданні мають право бути присутні особи, які беруть участь у справі, а у разі необхідності – свідки, експерти, спеціалісти, перекладачі. Розгляд справи у закритому судовому засіданні проводиться з додержанням усіх правил цивільного судочинства. Рішення суду проголошується прилюдно, крім випадків, коли розгляд проводиться у закритому судовому засіданні. Особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов'язки, мають право на отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду відповідної справи.