§ 2. Закінчення попереднього слідства складанням обвинувального висновку

  Попереднє слідство закінчується складанням обвинувального висновку, коли у справі зібрані всі докази, які підтверджують вину обвинуваченого, місцезнаходження обвинуваченого відоме і відсутні будь-які обставини, що виключають провадження в кримінальній справі згідно зі ст. 6 КПК. Кримінальна справа може бути направлена для судового розгляду тільки за названих умов.

Обсяг процесуальних і організаційних дій, які потрібно виконати при такій формі закінчення розслідування, дає підстави виділити їх як заключний етап (частину) попереднього слідства.

Повний перелік цих дій такий: 1) ретельна перевірка слідчим повноти і належного оформлення процесуальних дій і рішень; 2) систематизація матеріалів справи з складанням опису кожного тому, а при необхідності — і орієнтуючої загальної довідки про основний зміст кожного з томів; 3) підготовка орієнтовного (попереднього) графіка ознайомлення учасників процесу з матеріалами справи; 4) повідомлення учасників процесу про закінчення розслідування і виклик їх для ознайомлення з матеріалами справи; 5) роз'яснення прав і порядку ознайомлення з матеріалами справи тим учасникам процесу з числа перелічених у ст. 217 КПК, які з'явилися за викликом, ознайомлення їх з матеріалами справи; 6) складання протоколів про виконання вимог ст. 217 КПК, одночасне приєднання до справи копій повідомлень тим учасникам, що не з'явилися за викликом; 7) прийняття рішень за клопотанням, заявленим при ознайомленні зі справою, й можливе проведення додаткових слідчих дій; 8) оголошення обвинуваченому (обвинуваченим) про завершення досудового (попереднього) слідства, роз'яснення йому (їм) прав і порядку ознайомлення зі справою, складання про це протоколу; 9) ознайомлення обвинуваченого (обвинувачених), захисника (захисників) з матеріалами справи, складання про це окремих протоколів відповідно до ст. 218 КПК; 10) прийняття рішень за клопотанням, заявленим у ході такого ознайомлення, і можливе проведення слідчих та інших процесуальних дій; 11) ознайомлення цих учасників процесу з рішенням по заявлених клопотаннях і з додатковими матеріалами; 12) фіксація вказаних процедур у протоколах і постановах відповідно до статей 221–222 КПК; 13) складання обвинувального висновку; 14) направлення кримінальної справи з обвинувальним висновком прокурору з одночасним повідомленням про це адміністрації закладу, де утримуються заарештовані обвинувачені.

Вихідною умовою закінчення попереднього слідства у такому разі є переконаність слідчого у доведеності обвинувачення і достатності зібраних доказів для складання обвинувального висновку. Цей висновок слідчий повинен зробити на підставі об'єктивної оцінки всебічності і повноти результатів всієї попередньої роботи по розслідуванню справи. З метою уникнення запізнілого виявлення прогалин у доказуванні слідчий систематизує матеріали справи, щоб особисто ретельно перевірити повноту зібраних доказів, обґрунтованість попередніх процесуальних рішень і правильність оформлення кожного процесуального документа. Тим самим забезпечується належна підготовка матеріалів справи для ознайомлення з ними учасників процесу відповідно до статей 217, 218 КПК. При цьому слід мати на увазі, що матеріали про застосування заходів безпеки щодо осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, зберігаються окремо від кримінальної справи і для ознайомлення не пред'являються (ч. 4 ст. 217, ч. 5 ст. 218 КПК).

Комплектність, системність матеріалів справи надають їм якісно нових властивостей, що теж певною мірою впливає на оцінку результатів розслідування. практика підтверджує, що оцінка самим слідчим ступеня завершеності розслідування може дещо змінитися після систематизації матеріалів справи, оскільки слідчий, по суті вперше так наочно бачить реальну сукупність усіх результатів попередньої роботи у справі, в тому числі і прогалини розслідування, прогнозує їх наступну оцінку захистом, прокурором та судом. Це може мати суттєве процесуальне значення, і тому слідування архаїчній рекомендації, яка містилась у Статуті кримінального судочинства (ст. 481), про те, що "папери, які належать до слідства, зшиваються у порядку часу складання або отримання”, неприйнятна під час систематизації матеріалів навіть невеликих за обсягом справ. Рекомендації щодо особливостей систематизації матеріалів кримінальної справи викладаються детально в посібниках з методики розслідування окремих видів злочинів. Тут розглядаються процесуальні питання.

Переконавшись у повноті і правильності оформлення всіх матеріалів справи, слідчий нумерує кожний аркуш справи і робить її опис. Якщо справа складається з кількох томів, нумерація аркушів у кожному з них робиться автономно, тобто починається з першого аркуша у кожному томі. Опис підписується слідчим, він є не лише довідковим, а й процесуальним документом. У всіх процесуальних документах, що складаються після цього (протоколах ознайомлення з матеріалами справи, обвинувальному висновку), робляться посилання з зазначенням номера тому і аркуша справи, під яким той чи інший документ значиться в опису. Слідчий перевіряє також наявність і стан речових доказів, матеріалів звукозапису, кіно- і відеозйомки, оскільки їх буде потрібно пред'явити учасникам процесу при ознайомленні з матеріалами справи (статті 851, 852 КПК).

У такому вигляді матеріали справи вважаються належно підготовленими для пред'явлення учасникам процесу.

КПК передбачає таку черговість ознайомлення з матеріалами справи: спочатку з ними знайомиться потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач і (або) їх представники, а після цього — обвинувачений і захисник (статті 217, 218 КПК). До участі в цих діях можуть бути залучені перекладачі і законні представники обвинувачених і потерпілих (ч. 2 ст. 19, ч. 1 ст. 52, ч. 2 ст. 440 КПК). Враховуючи це, слідчий і планує виконання необхідних процесуальних дій.

Визнавши попереднє слідство у справі, яку належить направити для віддання обвинуваченого до суду, закінченим і підготувавши матеріали справи відповідним чином, слідчий повідомляє потерпілого і його представника, цивільного позивача, цивільного відповідача або їх представників про час і місце ознайомлення з матеріалами справи. таке повідомлення направляється незалежно від того, чи заявив раніше хтось з названих учасників про відмову від ознайомлення. Цим особам доречно одночасно роз'яснити, що неявка у зазначений строк не припиняє закінчення попереднього слідства, з матеріалами якого вони можуть ознайомитися також у суді відповідно до ст. 255 КПК. Копія письмового повідомлення приєднується до справи.

У разі письмового або усного клопотання вказаних осіб про ознайомлення їх з матеріалами справи слідчий зобов'язаний надати їм таку можливість. Цивільний відповідач може ознайомитися з матеріалами справи у межах, передбачених ч. 2 ст. 51 КПК, тобто тільки з матеріалами, що стосуються цивільного позову. Невеликі за обсягом справи йому звичайно пред'являються повністю.

Вказані особи мають право робити виписки із справи і заявляти клопотання про доповнення слідства. За правилами, передбаченими ст. 129 КПК, слідчий зобов'язаний: 1) розглянути такі клопотання в строк не більше трьох діб; 2) задовільнити клопотання, які мають значення у справі, за рахунок провадження слідчих дій, витребування додаткових документів, прийняття або зміни раніше винесених процесуальних рішень; 3) в інших випадках винести мотивовану постанову про повну або часткову відмову у задоволенні клопотання.

Оголошення про закінчення слідства і пред'явлення матеріалів справи в порядку ст. 217 КПК фіксується в одному протоколі. зміст цього протоколу повинен відповідати загальним вимогам до протоколів (ст. 85 КПК), а також вимогам до даного виду протоколів (ст. 220 КПК). У протоколі про ознайомлення з матеріалами справи осіб, зазначених у ст. 217 КПК, вказується, які саме матеріали були пред'явлені для ознайомлення (з посиланням на номери томів і аркуші справи). У разі відмови від ознайомлення фіксується факт і причина відмови. Якщо ж ознайомлення відбулося, то вказується, протягом якого часу, в якій послідовності знайомився учасник процесу з матеріалами, чи були ним заявлені клопотання і якщо були заявлені, то які саме. протокол складається негайно після закінчення ознайомлення зі справою і підписується відповідним учасником і слідчим. Усні клопотання фіксуються в протоколі, а письмові, крім того, приєднуються до протоколу. Рішення за заявленими клопотаннями слідчий фіксує також в інших документах — протоколах слідчих дій, постанові про повну або часткову відмову у задоволенні клопотання та інших постановах, які можуть бути винесені в зв'язку з цим.

Виконавши вимоги ст. 217 КПК, слідчий зобов'язаний оголосити обвинуваченому, що слідство в його справі закінчено і він має право на ознайомлення з усіма матеріалами справи як особисто, так і з допомогою захисника (ч. 1 ст. 218 КПК).

Якщо обвинувачений не виявив бажання ознайомитися з матеріалами справи з участю захисника, йому пред'являються для ознайомлення всі матеріали справи. Це правило (ч. 2 ст. 218 КПК) потребує роз'яснень: 1) відмова від захисника не може бути прийнята у випадках, вказаних у ст. 46 КПК; 2) відмова від захисника не може бути вимушеною під тиском чи за умовлянням слідчого; 3) форма відмови від захисника повинна бути категоричною, тобто має бути зафіксована саме відмова від захисника, а не згода обійтися без його допомоги. такий підхід неодноразово підтверджувався у постановах і ухвалах Верховного Суду україни, у тому числі й постановах його Пленуму.

Якщо у справі бере участь захисник, обраний обвинуваченим, то пред'явлення матеріалів справи повинно бути відкладене до явки цього захисника, але не більше як на три дні після того дня, на який слідчим був призначений початок ознайомлення зі справою. У тих випадках, коли явка захисника, обраного обвинувачем, у цей строк неможлива, слідчий одразу ж вправі запропонувати обвинуваченому запросити іншого захисника або забезпечити участь захисника, надіславши запит до адвокатського об'єднання за місцем провадження справи. Замінити одного захисника іншим у цих випадках можна лише за клопотанням або за згодою обвинуваченого (ч. 3 ст. 47, ч. 4 ст. 218 КПК).

Закон не зв'язує відкладення строку початку ознайомлення з матеріалами справи на три дні з будь-якими конкретними причинами. Практика визнає обґрунтованість такого відкладення у зв'язку із зайнятістю захисника в іншій справі, його хворобою. Якщо строки слідства і утримання обвинуваченого під вартою не будуть порушені при явці захисника і пізніше, ніж через три дні, слідчий вправі провести ознайомлення зі справою у прийнятні, більш пізні строки.

Знайомитися зі справою обвинувачений і його захисник можуть і окремо, і разом, причому це питання вони вирішують за обопільною згодою; пропозиції слідчого щодо цього ними можуть бути взяті до уваги, але обов'язкової сили вони ні для обвинуваченого, ні для захисника не мають. безпідставними є однозначні оцінки окремого ознайомлення зі справою обвинуваченим і захисником як засобу навмисного затягування закінчення слідства хоча б тому, що у деяких ситуаціях за рахунок окремого ознайомлення з матеріалами справи воно здійснюється швидше, ніж при одночасному спільному ознайомленні.

Обвинуваченого і його захисника не можна обмежувати в часі, потрібному їм для ознайомлення з усіма матеріалами справи. Однак, якщо обвинувачений і його захисник явно намагатимуться затягнути закінчення справи, слідчий вправі своєю мотивованою постановою визначити певний строк для ознайомлення з матеріалами справи. Така постанова підлягає затвердженню прокурором (ч. 6. ст. 218 КПК). На обґрунтованість рішення про певний строк впливають дефіцит часу, складність справи, суб'єктивність оцінок щодо намірів обвинуваченого і захисника, деякі інші обставини, що обумовлюють або провокують конфліктність даної ситуації.

Відомим, наприклад, є випадок умисного затягування ознайомлення з матеріалами справи директора і головного бухгалтера одного з центральних видавництв, які відмовилися знайомитися з більше ніж 24 сторінками тексту щоденно, посилаючись на те, що саме такий обсяг встановлений як одноденна норма при редагуванні. Обсяг справи складав кілька десятків томів, у більшості яких були підшиті рукописи, редагування яких не проводилось, а гроші за редагування були нараховані та привласнені обвинуваченими. Під час ознайомлення зі справою вони намагалися зробити позначки, які мали підтвердити роботу з редагування. Головним, однак, був розрахунок обвинувачених на зміну запобіжного заходу до суду в зв'язку з закінченням строків тримання їх під вартою як запобіжного заходу.

Такий розрахунок міг виправдатися до змін, внесених у законодавство 10 грудня 1991 року, відповідно до яких час ознайомлення обвинуваченого і його захисника з матеріалами кримінальної справи при обчисленні строків попереднього слідства і тримання під вартою як запобіжного заходу не враховується (ч. 1 ст. 120, ч. 6 ст. 156 КПК).

Законом України "Про попереднє ув'язнення”, прийнятим пізніше (30 червня 1993 року), встановлено, що "особа, яка під час попереднього слідства в кримінальній справі перебувала під вартою протягом максимального строку, встановленого частиною 2 статті 156 Кримінально-процесуального кодексу України, підлягає негайному звільненню адміністрацією установи в перший день після закінчення цього строку, якщо не отримано повідомлення слідчого або прокурора про закінчення попереднього слідства і пред'явлення його матеріалів для ознайомлення особі, яку тримають під вартою” (ч. 3 ст. 20 названого Закону). Текст наведеної норми не дозволяє однозначно усвідомити, про що йде мова: про закінчення слідства, як це закріплено у ст. 217 КПК, чи про закінчення ще й самого ознайомлення обвинуваченого з матеріалами справи. Така правова ситуація лише посилює сумніви щодо конституційності положення, яке міститься в ч. 6 ст. 218 КПК і яке, до речі, до цього часу лише цитується, а не коментується в підручниках і коментарях до КПК України.

У разі неможливості закінчити розслідування у повному обсязі у наданий законом строк тримання під вартою і за відсутності підстав для зміни запобіжного заходу Генеральний прокурор України або його заступник дають згоду про направлення справи до суду в частині доведеного обвинувачення. Відносно нерозслідуваних злочинів справа виділяється в окреме провадження і закінчується загальним порядком (ч. 4 ст. 156 КПК). Крім того, ч. 5 ст. 156 приписує пред'явити для ознайомлення обвинуваченому та його захиснику матеріали закінченої розслідуванням кримінальної справи не пізніше як за місяць до закінчення граничного строку тримання під вартою, який не може бути більшим як півтора року. Такий тривалий строк тримання обвинуваченого під вартою буває обумовлений не тільки складністю і обсягом деяких кримінальних справ, але і тривалістю проведення судово-психіатричних експертиз, несвоєчасністю одержання матеріалів від органів юстиції зарубіжних країн.

Встановивши граничний строк для ознайомлення зі справою, слідчий складає графік, в якому вказує черговість надання матеріалів справи обвинуваченим і захисникам і оголошує їм графік, який вони підписують.

Такий графік рекомендується складати також у всіх випадках, коли зі справою необхідно ознайомитися кільком учасникам процесу. Особливо актуальною є належна організація роботи на заключному етапі попереднього слідства у справах з великою кількістю потерпілих і цивільних позивачів (справи про так звані "фінансові піраміди”, про зловживання з вкладами громадян та ін. ) У всіх цих випадках графік ознайомлення має значення не лише як документ організаційного характеру, але і як процесуальний документ, зміст якого дозволяє оцінити ступінь дотримання прав обвинуваченого, захисника та інших учасників цих процедур.

Важливо підкреслити, що діючи узгоджено в межах процесуальної функції захисту, обвинувачений і захисник перебувають у різному фактичному стані, у них різний процесуальний статус, підстави і приводи участі в процесі, обсяг прав і форми їх реалізації. І все ж доречно окреслити спільне за їх функціональним призначенням коло прав обвинуваченого і захисника, які використовуються ними саме на завершальному етапі розслідування. Уявлення про це можна скласти на підставі аналізу змісту статей 43, 44–48, 218–222 КПК. Обвинувачений і захисник мають право: робити виписки із справи; заявляти клопотання про доповнення попереднього слідства, зміну кваліфікації злочину, зміну запобіжного заходу на менш суворий, про закриття кримінальної справи, у тому числі і про мотиви і підстави для цього. До початку ознайомлення обвинувачений і захисник мають право на побачення віч-на-віч без обмеження кількості і тривалості таких побачень (але у межах строків, встановлених графіком ознайомлення) для обговорення всіх питань, пов'язаних з тактикою захисту. Захисник, присутній при виконанні додаткових слідчих дій, вправі через слідчого ставити запитання свідку, потерпілому, експерту, спеціалісту і обвинуваченому, а також клопотати про занесення до протоколу обставин, які мають значення у справі. Слідчий може відвести питання, які ставить захисник, однак відхилене питання заноситься до протоколу. У законі (ст. 48 КПК) говориться про право захисника використовувати технічні засоби з дозволу слідчого при ознайомленні зі справою; уявляється, що це може бути дозволено і обвинуваченому.

Кожний учасник процесу може знайомитися зі справою окремо, не суперечить закону і одночасне ознайомлення зі справою будь-кого з учасників за їх клопотанням або з їх згоди. Однак протоколи про ознайомлення кожного з них з матеріалами справи складаються окремо, за винятком випадків, коли спільно і одночасно з справою знайомилися потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач і їх представники. протоколи ознайомлення з матеріалами справи складаються з дотриманням правил, встановлених статтями 85 і 220 КПК.

У протоколах вказується, які саме матеріали (кількість томів і аркушів) були пред'явлені для ознайомлення, чи знайомився відповідний учасник процесу з матеріалами справи і з якими саме, протягом якого часу відбувалося ознайомлення зі справою і які клопотання були заявлені особою, що знайомилася зі справою. Процедура ознайомлення вважається закінченою у момент складання протоколу, який підписують слідчий і відповідний учасник процесу. Якщо при цьому брав участь перекладач, то він також підписує протокол.

Законом встановлені однакові правила ознайомлення різних учасників процесу з додатковими матеріалами, зібраними у ході виконання клопотань, заявлених при ознайомленні зі справою. Відповідно до ст. 222 КПК після проведення додаткових слідчих дій слідчий зобов'язаний ознайомити з усіма додатковими матеріалами, а у разі їх клопотання — з усіма матеріалами справи обвинуваченого і його захисника, а також надати таку ж можливість потерпілому, цивільному позивачу, цивільному відповідачу або їх представникам. Примушувати будь-кого з цих учасників процесу знайомитися з додатковими матеріалами слідчий не вправі і не повинен. У більшості випадків виявляють бажання знайомитися з додатковими матеріалами обвинувачені і захисники, рідше вони повторно вивчають всі матеріали справи.

При ознайомленні з матеріалами справи учасники процесу вправі заявити і такі клопотання, які були заявлені на попередньому етапі розслідування. Хоча рішення за клопотанням аналогічного характеру були раніше прийняті слідчим (а у ряді випадків також начальником слідчого відділу, прокурором і судом), істотні зміни ситуації на момент закінчення попереднього слідства вимагають повторного їх розгляду та законного і обґрунтованого вирішення.

Якщо після виконання всіх процесуальних дій, передбачених статтями 217–222 КПК, слідчий не вбачає підстав для перегляду свого основного рішення — про направлення кримінальної справи для судового розгляду — він складає обвинувальний висновок.

Обвинувальний висновок — це процесуальний документ, що завершує попереднє слідство, у якому слідчий викладає обставини злочину, наслідки його розслідування, обґрунтовує обвинувачення і висновок про необхідність направлення кримінальної справи для судового розгляду.

Повнота, конкретність і вмотивованість сформульованого у ньому обвинувачення забезпечує належні передумови для захисту, визначає межу обвинувачення у стадії судового розгляду. Обвинувальний вирок не може бути винесений за ті діяння, обвинувачення з яких не було включене до обвинувального висновку.

Таким чином, відповідно до чинного закону призначення обвинувального висновку полягає у викладенні результатів досудового (попереднього) розслідування кримінальної справи, в обґрунтуванні висновків про достатність зібраних даних для віддання обвинувачених до суду і необхідність саме такого рішення, визначенні межі кримінальної відповідальності за можливим обвинувальним вироком.

У загальному вигляді форму і зміст обвинувального висновку можна окреслити так. Як зазначено у ст. 223 КПК, обвинувальний висновок складається з описової і резолютивної частин. В описовій частині зазначаються: обставини справи як їх встановлено на попередньому слідстві; місце, час, способи, мотиви і наслідки злочину, вчиненого кожним з обвинувачених, а також докази, які зібрано у справі, і відомості про потерпілого; показання кожного з обвинувачених по суті пред'явленого йому обвинувачення, доводи, наведені ним на свій захист, і результати їх перевірки; наявність обставин, які обтяжують та пом'якшують його відповідальність. Доречно б назвати цю частину описово-мотивувальною.

У резолютивній частині наводяться відомості про особу кожного з обвинувачених, коротко викладається суть пред'явленого кожному з них обвинувачення із зазначенням статей кримінального закону, які передбачають даний злочин.

Перелік обов'язкових відомостей, які викладаються у додатках до обвинувального висновку, вказаний у ст. 224 КПК. Структурно ці додатки згідно з практикою, що склалася, містять дві частини: список осіб, які підлягають виклику в судове засідання, та довідка у справі.

Юридична значущість обвинувального висновку обумовлена суворістю вимог закону до його форми і змісту. додатки до обвинувального висновку (ст. 224 КПК) є не окремими процесуальним документом, а невід'ємним структурним розділом обвинувального висновку, у зв'язку з чим оцінка прокурором і судом правильності складання обвинувального висновку (п. 7 ст. 228, п. 6 ст. 242 КПК) повинна проводитись на підставі аналізу приписів не лише ст. 223, а й ст. 224 КПК.

Обсяг обвинувального висновку може складати цілий том і навіть декілька томів, хоча у одноепізодних кримінальних справах його зміст викладається всього на кількох машинописних аркушах. У будь-якому випадку його належне складання потребує урахування апробованих практикою рекомендацій і володіння необхідними навичками. При складанні обвинувального висновку слід враховувати такі загальні вимоги до змісту процесуального документа, як повнота, точність, стислість, ясність і переконливість. У ньому необхідно викласти всі істотні обставини, що мають відношення до справи. Це й робиться насамперед в описовій частині — найбільшій за обсягом. Не можна замовчувати про наявність доказів, які тією чи іншою мірою суперечать головному підсумковому висновку про доведеність вини обвинувачених, створювати видимість обґрунтованості висновків, їх справжньої вмотивованості за рахунок неповного аналізу всієї сукупності доказів чи однією лише вказівки на джерело доказів.

Разом з тим слід враховувати, що в обвинувальному висновку фрази на зразок "винність обвинуваченого підтверджена усіма зібраними у справі доказами (або "матеріалами справи”) не замінюють аналізу доказів, вони допустимі лише як стилістичний засіб при переході до такого аналізу.

Стислість викладу не повинна впливати на його повноту і точність. Доцільно рівнозначні за змістом показання та інші види доказів згрупувати так, щоб цитувати лише найхарактерніші з них. Не завжди виправданим є занадто докладне цитування показань, якщо достатнім є наведення коротких фрагментів, що точно передають основний зміст показань і не перекручують його. У справах з кількома обвинуваченими неощадливий виклад призводить до неминучого і невиправданого збільшення обсягу обвинувального висновку.

Так, у справі про крадіжки, які вчинили п'ять обвинувачених — співучасників цих злочинів, слідчий в обвинувальному висновку п'ять разів дослівно повторював детальний аналіз одних і тих же доказів винності кожного з них. У цьому випадку було цілком достатньо докладно проаналізувати докази один раз, а далі вказати лише джерела доказів з посиланням на аркуші справи.

У роботах з методики розслідування окремих видів злочинів викладені рекомендації щодо складання обвинувальних висновків, зразки їх наведені у ряді збірників. При різноманітності рекомендацій і самих зразків вони ґрунтуються на застосуванні двох головних способів викладу — хронологічному і систематичному, а також на сполученні цих двох способів при викладі описової частини обвинувального висновку.

При хронологічному способі обставини злочину, його розкриття і розслідування описуються у тій послідовності, як це відбувалось, — від виявлення ознак злочину до повного завершення розслідування. У межах такого викладу виникає необхідність вказати також причини зміни обвинувачення, зупинення слідства, інші причини зволікання слідства, заходи, здійснені для усунення порушень, припущених у ході розслідування, оскільки подібні обставини мають значення для оцінки судом доказів і законності дій органів розслідування.

При систематичному способі виклад обставин злочинної діяльності провадиться на підставі попереднього групування всіх її епізодів за такими ознаками, як види злочинів, учасники, час, місце вчинення, способи тощо. Систематичний спосіб викладу характерний для розслідування справ групою слідчих, при якому окремі фрагменти обвинувального висновку готуються різними слідчими, в міру відпрацювання відповідних епізодів обвинувачення. Однак і в цьому разі обвинувальний висновок остаточно редагується старшим слідчої групи, який і підписує цей документ, і несе відповідальність за правильність його складання, в тому числі й за грамотність викладу.

Згідно з приписом чинного закону про загальну структуру обвинувального висновку його резолютивна частина являє собою висновки, які логічно випливають з описової частини. Юридичне призначення резолютивної частини обвинувального висновку полягає в тому, що у ній вказується, хто і у вчиненні якого злочину обвинувачується і за яким саме обвинуваченням підлягає відданню до суду (ст. 243 КПК). Практика виробила таку послідовність і порядок викладу цієї частини тексту.

Виклад резолютивної частини починається з нового рядка словами: "На підставі викладеного”, після яких подаються анкетні дані обвинуваченого (вони виділяються у тексті "стовпчиком”). Після анкетних даних обвинуваченого, починаючи з слів "обвинувачується у тому, що він (вона)…”, викладається формулювання обвинувачення. У справі з кількома обвинуваченими обвинувачення формулюється щодо кожного з них окремо. За співучасті у формі співвиконавства зміст обвинувачення виявляється однаковим, але і у цих випадках не можна спочатку наводити анкетні дані кількох обвинувачених, а після цього викладати загальне для всіх них формулювання: обвинувачення завжди суворо індивідуалізується.

Формулювання обвинувачення і кваліфікація діяння в обвинувальному висновку повинні бути тими ж, що і у постанові про притягнення як обвинуваченого. Положення ч. 4 ст. 233 КПК про те, що в резолютивній частині "коротко викладається суть пред'явленого обвинувачення”, слід розуміти так, що формулювання (сутність) обвинувачення повинно бути якомога лаконічно викладене у постанові про притягнення як обвинуваченого, звідки воно дослівно переноситься до резолютивної частини обвинувального висновку. На практиці таке формулювання просто передруковується з тексту постанови про притягнення як обвинуваченого. І лише у разі закриття кримінальної справи у частині обвинувачення (ч. 2 ст. 141 КПК) відповідно має бути скорочено формулювання у резолютивній частині обвинувального висновку. Її текст звичайно завершується зазначенням про направлення кримінальної справи прокуророві. Склавши обвинувальний висновок, слідчий направляє справу прокуророві (ст. 225 КПК).

Як було сказано, обов'язковими додатками до обвинувального висновку є список осіб, які підлягають виклику в судове засідання, та довідка у справі.

Список включає перелік осіб, яких слідчий вважає за необхідне і пропонує викликати для участі в судовому розгляді справи. Він складається з дотриманням певних правил щодо послідовності переліку і змісту відомостей про таких осіб.

Послідовність переліку є такою: обвинувачений, його законний представник; цивільний відповідач та (або) його представник; потерпілий, його законний представник; цивільний позивач та (або) його представник; експерт; перекладач; свідки.

Крім прізвища, належить назвати повністю ім'я та по батькові кожної особи, вказати поштову адресу та аркуші справи, де викладені відповідні показання чи висновки. Іноді доцільним може бути зазначення номерів телефонів, місця роботи експерта, перекладача. Відповідно до тих змін, що внесені до КПК Законом України від 13 січня 2000 року, у списку осіб, які підлягають виклику у судове засідання, з метою нерозголошення відомостей про осіб, щодо яких у порядку, передбаченому статтями 521 та 522 КПК, застосовані заходи безпеки, замість їхніх справжніх прізвищ, імен та по батькові зазначаються псевдоніми, а замість адрес — назва органу, який здійснює заходи безпеки, та його адреса (ч. 2 ст. 224 КПК). Такі особи викликаються в судове засідання виключно через орган, який здійснює заходи безпеки (ч. 5 ст. 254 КПК). У копіях обвинувального висновку та додатках до нього, що вручаються підсудному, з метою забезпечення безпеки осіб, які підлягають виклику в судове засідання, їх адреси не зазначаються (ч. 1 ст. 254 КПК).

Практикою підтверджена доцільність зазначення у довідці у справі більш широкого кола відомостей порівняно з переліком, визначеним в ст. 224 КПК. Зокрема, в цій довідці заведено вказувати відомості у такій послідовності:

1) про рух справи з вказівкою дати порушення кримінальної справи, прийняття її до провадження, зупинення і поновлення досудового слідства, повернення на додаткове розслідування як прокурором, так і судом, та про інші можливі обставини, пов'язані з рухом справи (продовження строків слідства, скасування рішень про закриття або зупинення слідства); при цьому належить вказати, хто саме приймав зазначені рішення, а відомості про дії після завершення слідства навести в кінці довідки;

2) коли було пред'явлено обвинувачення кожному обвинуваченому, а також про зміни обвинувачення із зазначенням дат, кваліфікації діянь та підстав зміни обвинувачення;

3) коли і які саме запобіжні заходи застосовувалися до обвинувачених у даній справі, хто з них і протягом якого часу утримувався або продовжує утримуватися під вартою, з урахуванням часу затримання на підставі ст. 106 (115) КПК;

4) докладні відомості про вилучення, місцезнаходження і фактичну наявність речових доказів;

5) за якими підставами, на які суми заявлено цивільні позови, ким саме вони заявлені;

6) коли і які заходи по усуненню причин та умов, що сприяли вчиненню злочинів, були вжиті у ході слідства;

7) склад і розмір судових витрат у справі, а також коштів, витрачених закладом охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого;

8) час і послідовність виконання дій, передбачених статтями 217–222 КПК з участю кожного з відповідних учасників процесу.

Виклад всіх цих відомостей супроводжується посиланнями на том і аркуш справи. Останнім пунктом у довідці є зазначення дати (або всього часу) складання обвинувального висновку.

Днем складання обвинувального висновку слід вважати той, у який повністю підготовлено текст цього документа для направлення прокуророві разом з кримінальною справою.

Крім цих додатків до обвинувального висновку, необхідність яких визначена у КПК, слідчі виготовляють також пояснювальні схеми (виробничих, комерційних, злочинних зв'язків). У випадках, коли на такі схеми зроблені посилання в тексті обвинувального висновку, вони набувають значення складової частини даного процесуального акта, а тому копії схем належить надати й кожному обвинуваченому (підсудному). В інших випадках такі схеми — не більше як своєрідні робочі нотатки будь-кого з учасників процесу, якими він може користуватися на свій розсуд.

Слідчий засвідчує своїм підписом обвинувальний висновок двічі: після резолютивної частини і після довідки у справі; при цьому вказується повна назва його посади, класний чин (спеціальне звання), прізвище та ініціали.

Обвинувальний висновок друкується не менш ніж у трьох примірниках, перший з яких підшивається до кримінальної справи, ще один передається прокуророві, а третій після затвердження обвинувального висновку прокурором (статті 229, 233 КПК) і вирішення питання про віддання обвинуваченого до суду (статті 245, 254 КПК) направляється підсудному разом з повісткою (викликом) до суду. Отже, обвинувальний висновок обвинувачений отримує з суду, а не від слідчого або прокурора. Якщо у справі притягнуті як обвинувачені декілька осіб, копії обвинувального висновку вручаються кожному обвинуваченому; відповідно слідчий повинен забезпечити належну кількість примірників обвинувального висновку.

Якщо обвинувальний висновок складено мовою, якою не володіє обвинувачений, його має бути перекладено на рідну мову обвинуваченого або іншу мову, якою він володіє. Переклад обвинувального висновку приєднується до справи (ч. 6 ст. 223 КПК). Зрозуміло, що другий примірник перекладу належить виготовити для вручення самому обвинуваченому. Слід підкреслити, що такий обвинувачений повинен мати змогу звірити текст обвинувального висновку з текстом постанови про притягнення його як обвинуваченого; у всякому разі йому треба надати письмовий переклад вказаної постанови. Обов'язок забезпечити переклад цих обох процесуальних документів покладено на слідчого.

Кримінальна справа направляється прокуророві з коротким супровідним листом, в якому вказуються реєстраційний номер кримінальної справи, прізвища обвинувачених, кількість томів та обсяг кожного тому в аркушах; разом зі справою направляються речові докази, а також інші додатки (частіше за все — первинні бухгалтерські документи і деякі інші письмові матеріали). Якщо будь-хто з обвинувачених тримається під вартою, копія супровідного листа направляється адміністрації місця ув'язнення; це повідомлення є підставою для переведення заарештованого подальшим триманням під вартою за прокурором; кількість повідомлень (копій супровідного листа), які направляються адміністрації СІЗО або іншого місця тримання обвинуваченого під вартою, повинна відповідати кількості обвинувачених, що перебувають під вартою у даній справі. Це останні процесуальні документи, які складаються слідчим у кримінальній справі з обвинувальним висновком.