Організація – це об'єднання або група людей, діяльність яких усвідомлено координується для досягнення спільної мети.
Існують формальні й неформальні організації.
Формальні організації підпорядковуються узаконеній системі норм, правил, принципів діяльності, стандартам поведінки членів організації. В їх основі лежить принцип доцільності, свідомого руху до мети.
У неформальних організаціях взаємодії між людьми носять регулярний, але спонтанний характер (наприклад, натовп, черга).
Усі фірми належать до формальних організацій, але всередині можуть виникати неформальні об'єднання співробітників.
Ключові характеристики організацій:
1) наявність цілей – довгострокових і короткострокових;
2) забезпеченість ресурсами, необхідними для досягнення певних результатів, а саме: персоналом, капіталом, матеріалами, технологіями, інформацією тощо;
3) залежність від зовнішнього середовища;
4) поділ праці всередині організації:
· горизонтальний: між членами організації з метою збільшення обсягів виробництва продукції або надання послуг; результатом є створення внутрішніх підрозділів (відділів, секторів, служб тощо), діяльність яких свідомо спрямовується і контролюється у процесі реалізації загальної мети;
· вертикальний, який виокремлює роботу з координації дій інших людей від самих дій. Остання й становить суть управління.
Усі організації з позицій системного підходу є:
а) соціотехнічними системами, оскільки об'єднують соціальні (люди, структура, цілі, завдання, культура) та технічні (засоби виробництва, технологія) компоненти;
б) відкритими системами, бо взаємодіють і залежать від зовнішнього середовища, тобто: 1) одержують від нього ресурси („входи”) свого функціонування (інформацію, матеріали, капітал, людські ресурси); 2) після перетворення ресурсів на про-дукцію або послуги („виходи”) останні відносять в навколишнє середовище. Ефективність управління при цьому вимірюється так званою „додатковою вартістю входів” – економічним або соціальним ефектом (рис. 2.1). З огляду на це всі організації змушені пристосовуватися до змін у зовнішньому середовищі;
в) у своїй більшості складними системами, тобто такими, що мають внутрішні системи (підрозділи, відділи, управління та ін.), які, у свою чергу, членуються на власні дрібніші підсистеми. Функціонування кожної з них впливає на систему в цілому.
В управлінській літературі існують різні класифікації організацій:
– щодо влади: урядові й неурядові;
– щодо джерел фінансування: бюджетні й небюджетні;
– за формою власності: державні, муніципальні, громадські, приватні та організації із змішаною формою власності;
– за галузевою належністю: промислові, транспортні, сільськогосподарські, торговельні тощо;
– за розміром і чисельністю членів організації: великі, середні, малі;
– щодо прибутку: комерційні й некомерційні;
– за функціональними ознаками:
· ділові, або економічні, які створюються підприємцями, державою або місцевою владою з метою одержання доходу (господарські товариства, виробничі кооперативи, унітарні підприємства);
· спілкові, членство в яких забезпечує реалізацію соціальних, політичних, творчих та інших інтересів людини (громадські організації, партії, релігійні організації, благодійні фонди);
· асоціативні, які будуються на взаємному задоволенні інтересів, при цьому цілі суб'єктів, що утворюють асоціацію, не суперечать одна одній (сім'я, наукова школа, неформальна група);
· поселенські, для яких об'єднуючим фактором є територія (хутір, село, місто тощо).
Далі ми приділимо більше уваги діловим (економічним) організаціям