Виділяють кілька підходів до визначення сутності й змісту менеджменту.
  Менеджмент як самостійний вид професійної діяльності властивий будь-якому комбінованому виробничому процесу.
  Об'єктом менеджменту є організація – група людей, яка має принаймні одну спільну мету і намір працювати разом задля її досягнення. Виробниче підприємство, торговельна фірма, страхова компанія, банк, кафе, навчальний заклад, політична партія тощо вважаються організаціями. Для успішного функціонування організації необхідні: а) координація робіт виконавців усередині організації; б) координація зв'язків організації із зовнішнім середовищем, пристосування до змін у ньому. Координування діяльності і складає сутність управління.
Предметом управлінської праці виступає трудова діяльність людей. Однак вона достатньо складна. Для прийняття правильних управлінських рішень необхідна широка інформація про всі процеси на підприємстві, яка повинна бути оперативною (своєчасною), достовірною, суттєвою, чіткою, комплексною, тобто від усіх підрозділів організації та про всі напрями її діяльності.
Особливе значення для ділового підприємства має інформація у сферах: маркетингу, науково-технічних досліджень, виробництва, фінансів, персоналу. Відомості збираються, аналізуються та опрацьовуються при підготовці кожного управлінського рішення, вони стають специфічним предметом управлінської праці, опосередковуючи вплив менеджменту на трудову діяльність.
Засобами управлінської праці вважаються всі засоби роботи з інформацією, зокрема, засоби зв'язку, організаційної, обчислювальної, комп'ютерної та іншої техніки.
Технологія управлінської праці – це опрацювання інформації і прийняття на її основі управлінських рішень. Йдеться про вибір, який мусить постійно робити керівник, щоб виконати покладені на нього обов'язки.
Результатом управлінської праці є досягнення поставленої мети. У ділових фірмах, де дії і рішення менеджерів мають економічний характер, ефективність менеджменту вимірюється за допомогою економічних показників і результатів: частки ринку, що належить фірмі; кількості укладених контрактів; обсягів продажу; рентабельності виробництва тощо.
Менеджмент як процес управління розглядається за стадіями управління, за основними сферами діяльності фірми, за функціями управління.
За стадіями управлінської діяльності виділяють стратегічний менеджмент, оперативний менеджмент і контроль.
Стратегічний менеджмент включає: формулювання генеральної мети менеджменту (місії, філософії організації); прогнозування шляхів, способів і результатів її досягнення з урахуванням різноманітних чинників; розроблення стратегічного плану організації.
Оперативний менеджмент визначає практичну діяльність з реалізації стратегії організації.
Контроль передбачає аналіз досягнутих результатів, що дозволяє продовжити цикл управління. Менеджмент, який дає змогу організації досягти поставлених цілей, є успішним.
Одночасно управління проводиться в різних сферах діяльності фірми. Так, метою виробничого менеджменту є виготовлення товарів відповідної якості та кількості, у призначений час і з мінімальними витратами. У структурі виділяють: виробниче планування, управління запасами та якістю продукції.
Інноваційний менеджмент спрямований на організацію й управління інноваційними процесами: генерування та відбір ідей, розроблення нової продукції, пробний маркетинг.
Менеджмент маркетингу зосереджується на ринковій діяльності фірми, орієнтується на споживача продукції. Він доповнюється комерційним маркетингом, який вивчає й прогнозує попит на товари і послуги; удосконалює організацію торгівлі; керує товарними запасами, рекламою, комерційними угодами та ін.
  Фінансовий менеджмент пов'язаний із грошовим господарством фірми. Його основними функціями вважають управління рухом коштів, операції з цінними паперами, аналіз фінансової звітності. У структурі фінансового менеджменту виділяють інвестиційний менеджмент як управління інвестиційною діяльністю компанії, а також менеджмент інвестиційних проектів.
  Персонал-менеджмент відображає систему поточного та перспективного планування, організації, розвитку й стимулювання працівників з метою підвищення конкурентоспроможності фірми.
  Посилення конкуренції на внутрішньому й зовнішніх ринках потребує конкурентного менеджменту. У широкому розумінні йдеться про управління в умовах зростаючої боротьби на ринку, а вузькому – про менеджмент конкурентоспроможності, який означає аналіз небезпек конкуренції, розробку заходів із запобігання її негативним наслідкам та використання механізму конкуренції для подальшого розвитку фірми.
  Окремими напрямами управлінської діяльності називають також менеджмент ризику, менеджмент кризових ситуацій, менеджмент зовнішньоекономічної діяльності тощо.
  Менеджмент виконує низку управлінських функцій, а саме: планування роботи, організація її діяльності, мотивування працівників, контроль, координування діяльності всіх ланок організації, які утворюють цикл менеджменту.
 Менеджмент як категорія людей та орган управління представлений суб'єктами, які реалізують основні функції управління.
Менеджер – це керівник або управляючий, який:
1) обіймає постійну посаду в організації;
2) наділений повноваженнями і несе відповідальність за прийняття рішень по конкретних напрямках діяльності;
3) організує ті чи інші роботи в межах визначеної кількості співробітників, підпорядкованих йому;
4) має спеціальну професійну підготовку, знання та вміння у сфері менеджменту;
5) володіє необхідними особистими якостями, здібностями, потрібними для праці з людьми.
З точки зору функціональної ролі суб'єкти управління поділяються на три групи – керівники, фахівці і службовці.
  Керівники підприємств і структурних підрозділів спрямовують, координують та стимулюють діяльність трудових колективів. У теорії управління й на практиці при цьому розрізняють: лінійних керівників (директори, начальники цехів і змін, майстри, бригадири), які відповідають за стан і розвиток організації в цілому або її підрозділів; функціональних керівників (начальники служб, відділів, секторів, бюро та інших підрозділів організації), які очолюють окрему сферу діяльності організації.
  За ієрархією виділяють керівників трьох рівнів. Керівники вищого рівня здійснюють загальне стратегічне керівництво організацією в цілому, визначають основні напрямки її розвитку, мають право приймати рішення про зупинку та реорганізацію підприємств. Це директори, генеральні директори, президенти компаній, голови рад директорів та їх заступники.
Керівники середнього рівня очолюють підрозділи, що мають у своїй структурі інші первинні одиниці. Конкретний зміст їх діяльності залежить від специфіки цілей, завдань і роботи підрозділів. Це керівники служб, відділів та відділків, проектів, програм і філіалів підприємств.
Керівники низового рівня – бригадири, майстри, начальники дільниць і змін – мають у своєму підпорядкуванні працівників переважно виконавчої праці. Діяльність керівників цього рівня має оперативний характер, відрізняється різноманітністю завдань, а також постійними контактами з безпосередніми виконавцями.
 До фахівців належить персонал, який зайнятий інженерно-технічними, планово-економічними, юридичними, соціальними та іншими роботами і виконує окремі управлінські функції (інженери, економісти, юристи тощо). Головне призначення фахівців – надавати кваліфіковану допомогу керівникам в управлінні організацією. Вони аналізують зібрану інформацію й готують варіанти управлінських рішень для керівників. Для заміщення посад фахівців у країнах СНД відповідно до кваліфікаційних вимог необхідно мати вищу освіту.
Службовці (обліково-бухгалтерські працівники, архіваріуси, секретарі) обслуговують діяльність керівників і фахівців, виконуючи стандартизовані операції логічного та технічного типу, що легко нормуються.
  Менеджмент як наука й навчальна дисципліна сформувався у ХХ ст.
Об'єктом вивчення науки менеджменту є закони, закономірності, принципи, функції, форми і методи цілеспрямованої діяльності людей у процесі управління.
Наукову основу менеджменту складає вся сукупність управлінських знань, здобутих і накопичених різними теоретичними школами, менеджерами-практиками. У розвиток менеджменту роблять свій внесок представники економіки, юриспруденції, соціології, культурології, психології, психофізіології, антропології, математики та інших галузей знань.
Викладання менеджменту як навчальної дисципліни розпочалося із створення першої школи бізнесу у США в 1886 р. У 30-ті рр. ХХ ст. цей процес суттєво активізувався: спеціальні курси включені до програм Гарвардської школи бізнесу та Массачусетського технологічного інституту. Після Другої світової війни шляхом США пішли європейські країни. Так, у 1959 р. в Женеві організована Міжнародна асоціація центрів з викладання методів управління. У 50-ті рр. ХХ ст. менеджерські асоціації та школи менеджменту формуються в Японії, Індії, Бразилії, незалежних країнах Південної та Середньої Азії, в Африці. З початку 80-х рр. ХХ ст. менеджмент викладається всюди.