§ 2. Процес карального і виховного впливу

Будь-яке покарання, визначене вироком суду винному у вчиненні злочину, має бути відбуте і виконане.

Під виконанням покарання слід розуміти врегульований нормами кримінально-виконавчого права каральний і виховний процес, який здійснюється уповноваженими на те спеціальними установами або органами держави згідно з метою покарання.

У чому вбачається виявлення кари?

Кара або каральні елементи містяться в спеціальних правилах поведінки засуджених до позбавлення волі, що мають заборонний характер. В основному вони перелічені у § 17 Правил внутрішнього розпорядку УВП.

Засудженим до позбавлення волі забороняється:

1) порушувати лінію охорони об'єктів ВТУ;

2) виходити без дозволу адміністрації за межі ізольованих одна від одної дільниць і локальних зон виробничих об'єктів і цехів;

3) знаходитися без дозволу адміністрації у гуртожитках, в яких вони не проживають, або на виробничих об'єктах, на яких вони не працюють;

4) діставати, виготовляти, вживати і зберігати предмети, вироби і речовини, передбачені переліком (додаток № 36 Правил внутрішнього розпорядку);

5) мати при собі предмети і речі в асортименті і кількості, що виходить за межі, встановлені переліком (додаток № 7 Правил внутрішнього розпорядку);

6) палити у невідведених для цього місцях;

7) продавати, дарувати або відчужувати іншим способом на користь інших засуджених предмети, вироби і речовини, які знаходяться в особистому користуванні;

8) грати в настільні та інші ігри з метою матеріальної чи будь-якої вигоди;

9) відсилати і одержувати кореспонденцію всупереч порядку, встановленому Правилами внутрішнього розпорядку;

10) робити собі або іншим особам татуїровки та ін. Тут же у § 17 перелічуються і правила режиму, що мають суто виховний характер, оскільки їх порушення або недотримання не може тягнути будь-яких несприятливих наслідків для засуджених.

Засуджені до позбавлення волі зобов'язані:

1) строго дотримуватися правил поведінки і розпорядку дня, встановлених у виправно-трудових установах;

2) дбайливо ставитися до державного майна;

3) сумлінно ставитися до праці;

4) тримати в чистоті житлові і службові приміщення, робочі місця, за встановленим зразком заправляти ліжко, дотримуватися правил особистої гігієни, зберігати продукти харчування індивідуального користування в спеціально обладнаних місцях;

5) при зустрічі з працівниками ВТУ та іншими службовими особами, які відвідують виправно-трудові установи, слід вставати і вітатися до них;

6) бути взаємно чемними.

До заходів виховного впливу, що не мають властивостей кари, слід віднести: суспільно корисну працю засуджених; виховну роботу; загальноосвітнє і професійне навчання.

У літературі підкреслюється, що у процесі здійснення карального та виховного впливу на засуджених застосовуються різноманітні засоби і методи впливу. Під засобами розуміються заходи, тобто дії, що застосовуються для досягнення мети покарання засуджених, а під методами впливу вбачаються конкретні способи, засоби. Способи та методи виховного впливу на засуджених, засновані на категоріях психології і педагогіки, успішно вживаються на практиці в усіх установах виконання покарання.

Істотною ознакою, що розрізняє засоби і методи впливу на засуджених, є те, що вжиття основних засобів виправлення засуджених безпосередньо передбачене кримінально-виконавчим законодавством. Заходи виховного впливу кримінально-виконавчим законодавством не регламентуються, оскільки вони являють собою міри педагогічного характеру. Цими проблемами займається наука педагогіка в її прикладній частині.

У процесі виконання і відбування покарання до засуджених застосовуються опрацьовані педагогікою різноманітні методи виховного впливу, серед яких найрозповсюдженіші такі: 1) примуси і переконання; 2) методи перспективних ліній; 3) метод довіри; 4) метод вибуху та ін.

1. Заходи переконання і примусу у цьому процесі застосовуються одночасно, у взаємозв'язку. Примус засудженого до дотримання встановленого порядку відбування покарання має виробити у нього переконання у необхідності строгого додержання встановлених правил поведінки, привчити до дисциплінованості, самодисципліни і самоконтролю. З іншого боку, якщо заходи виховного характеру у цьому процесі не дають позитивних результатів, тоді до дії приводяться примусові заходи впливу. І останнє. Слід зазначити, що основні засоби виправлення засуджених (режим, праця, виховна робота та ін.) виступають водночас і як каральні, і як виховні заходи впливу.

2. Досить поширеним заходом виховного впливу на засуджених є метод перспективних ліній, особливо на осіб, засуджених до тривалих строків позбавлення волі. Багато хто з них, потрапляючи до тюрми чи колонії і не вбачаючи для себе жодних перспектив, починають порушувати правила режиму, нерідко стають злісними порушниками режиму. Вжиття цього заходу педагогічного впливу допомагає вивести засудженого з подібного стану озлоблення, викликати у свідомості засудженого певне сподівання на краще і віру в нього.

Засуджений повинен вірити і сподіватися на щось добре у своїй долі, в його свідомості потрібно викликати прагнення до досягнення для нього певної позитивної мети.

Застосовуючи даний метод, для засудженого визначаються найближчі, середні та подальші перспективи, виходячи з виду і режиму установи виконання покарання, в якій він відбуває покарання, а також його особистісної характеристики. Зважаючи на аналіз та можливості чинного законодавства, визначається найближча перспектива (наприклад, заслужити бути переведеним на поліпшені умови тримання, дістати нову спеціальність або підвищити наявну кваліфікацію і т.ін.)

Середня перспектива визначається вже на триваліший період часу. Це, наприклад, зміна умов тримання шляхом переведення з одного виду УВП до іншого з більш м'яким режимом; переведення до колонії-поселення і т.ін.

Подальша (або кінцева) перспектива означає досягнення наміченої кінцевої мети: бути умовно-достроково звільненим, помилуваним і т.ін.

Таким чином, для досягнення кінцевої, подальшої перспективи перед засудженим постають немов контрольні перспективи, що означають певні етапи з конкретними завданнями і результатами. А якщо засуджений успішно їх вирішує, завдяки цьому він реально наближається до найскладнішої і, напевно, найзавітнішої кінцевої бажаної мети.

3. Відому позитивну роль в організації виховної роботи із засудженими відіграє використання методу довіри. Цей метод має завжди застосовуватися начальниками (вихователями) загонів в індивідуальній роботі з кожним засудженим. Незважаючи на те, що вчинено, і які негативні якості (нахили) не були б властиві особі, засудженій до позбавлення волі, виховна робота з нею повинна базуватися на вірі у нагоду виправлення, становлення на шлях чесного трудового життя.

Виявлення довіри до засудженого повинно бути дійсно реалізоване: обрання до ради колективу загону або колонії, доручення обов'язків бригадира і т.ін.

За успішної роботи рівень довіри повинен зростати: тут передбачаються добровільно взяті на себе засудженим моральні обов'язки перед начальником загону, адміністрацією установи виконання покарання, врешті-решт перед самим собою і близькими родичами, а в більшому масштабі — перед державою і суспільством, поводити себе гідно, добровільно додержуватися вимог законів, не припускати їх порушень.

4. Застосування методу вибуху, на наш погляд, повинен мати вибірковий характер. Сутність його — руйнування існуючих у свідомості засудженого негативних уявлень і суджень, звичок і настанов.

Коли йдеться про застосування методу вибуху, завжди вдаються до практики педагогічної діяльності А.С. Макаренка.

Проте, як на нашу думку, цей метод слід застосовувати обачно, і він може бути корисний тільки в тих випадках, коли засуджений має певний запас моральних сил і у нього достатня здатність до різких особистісних перетворень (певна річ, на добровільних началах). Може статися, що подібний "вибух” ані до чого не спричинить, не викличе нові потужні стимули до позитивного переусвідомлення своєї поведінки, і, може бути, життя в цілому.

З іншого боку, існує небезпека, що метод вибуху може зруйнувати те, що є позитивним, творчим, а на руїнах вже нічого не пощастить побудувати нового і доброго.

Одне можна сказати впевнено: особливо в організації і здійсненні індивідуальної виховної роботи прийнятні будь-які заходи і методи впливу на засуджених, що схвалені практикою і стверджені наукою. Однак застосовувати їх слід обережно і вибірково з урахуванням багатьох обставин, що характеризують особу засудженого і його здатність адекватно реагувати на вжиті заходи карального і виховного впливу.

Автори даного посібника поділяють думку, що зміст покарання обмежується однією лише карою, а виховний вплив на засуджених знаходиться за межами змісту покарання і лише супроводжує, полегшує досягнення через покарання поставленої мети. Про ці обидва аспекти виправного процесу йдеться у ст. 2 Виправно-тру-дового кодексу України: "Виправно-трудове законодавство України складається з нинішнього кодексу та інших законів України.

Виправно-трудове законодавство України встановлює порядок і умови відбування покарання і вжиття заходів виправно-трудового впливу до осіб, засуджених до позбавлення волі, виправних робіт без позбавлення волі, порядок відбування покарання особам, засудженим до направлення до дисциплінарного батальйону, виконання і відбування інших видів кримінального покарання, а також порядок діяльності установ і органів, виконуючих вироки до цих видів покарання, і участі громадськості у виправленні засуджених”.

Виправний процес — це особливий виховний, педагогічний вплив на засуджених.

До заходів виховного впливу слід віднести: 1) правила режиму, що мають суто виховний характер; 2) суспільно корисна праця; 3) індивідуальна виховна робота; 4) загальноосвітнє навчання;

5) професійне навчання.

Всі ці заходи виховного впливу в поєднанні з елементами кари, закладеними в такому покаранні, наприклад, як позбавлення волі, утворюють цілісний виправний процес.