§ 3. Зміна і доповнення обвинувачення

  Як вже було сказано, обвинувачення може бути пред'явлено один раз безпосередньо перед закінченням розслідування. Але у більшості випадків після пред'явлення обвинувачення розслідування повинно бути продовжено через одну лише необхідність перевірки показань обвинуваченого. Результати такої перевірки показань обвинуваченого, а також ряд інших обставин можуть обумовити зміну обвинувачення; доповнення обвинуваченого — це один з видів його зміни.

Фактичними передумовами для зміни обвинувачення на попередньому слідстві є:

– непідтвердження якоїсь події злочину, який інкримінується обвинуваченому;

– недоведеність участі обвинуваченого у вчиненні одного або кількох злочинів з числа тих, що поставлені йому у вину за раніше винесеною постановою;

– відсутність у діях особи складу злочину;

– непідтвердження обставин, які обтяжують відповідальність;

– встановлення обставин, які змінюють оцінку і кваліфікацію діяння (замах, злочин закінчений, повторний, продовжений);

– встановлення обставин, які спричиняють зміну оцінки форми співучасті обвинуваченого у злочині (або деяких з них), у тому числі закриття справи за реабілітуючими підставами щодо інших осіб;

– встановлення обставин, які пом'якшують відповідальність;

– наявність достатніх доказів, що вказують на вчинення обвинуваченим злочину, який не інкримінувався йому раніше.

Безумовними фактичними передумовами, а одночасно і правовими підставами зміни обвинувачення є зміни кримінального законодавства.

Приводом до змін і доповнень обвинувачення можуть стати вказівки прокурора, начальника слідчого відділу, постанова і ухвала суду.

Слідчий приймає відповідні рішення, керуючись приписами ст. 141 КПК. Відповідно до них, якщо під час попереднього слідства виникає необхідність змінити пред'явлене обвинувачення або доповнити його, слідчий зобов'язаний знову пред'явити обвинувачення з виконанням вимог, встановлених статтями 131, 132, 133, 140 КПК. Якщо під час попереднього слідства частина пред'явленого обвинувачення не знайшла свого підтвердження, слідчий своєю постановою закриває справу в цій частині обвинувачення, про що оголошує обвинуваченому. Постанова про закриття справи в частині обвинувачення виноситься також у зв'язку зі змінами кримінального законодавства або амністією.

У всіх випадках, коли формулювання обвинувачення істотно змінюється, незалежно від збереження попередньої юридичної кваліфікації слідчий повинен пред'явити нове обвинувачення. До цих випадків належить і уточнення розміру шкоди в бік його збільшення. На відміну від суду, який не може винести вирок без направлення кримінальної справи на додаткове розслідування, слідчий має можливість і зобов'язаний змінити обвинувачення, склавши нову постанову. Якщо після пред'явлення обвинувачення буде доведено, що шкода є меншою за розміром, то є можливість винести постанову не про закриття справи у частині обвинувачення, а про зміну обвинувачення і у тому випадку, коли це не спричиняє зміни юридичної кваліфікації злочину, і коли це обумовлює перекваліфікацію його на більш "простий” склад, наприклад, з частини 2 на частину 1 ст. 84 КК України. Така постанова оголошується обвинуваченому і засвідчується його підписом, копія її повинна бути направлена прокуророві.

Як сказано, допит обвинуваченого обов'язково проводиться щоразу, коли йому пред'являється обвинувачення. Допит, що проводиться в зв'язку зі зміною обвинувачення, не можна назвати повторним або додатковим, це самостійний допит, обумовлений новим обвинуваченням. Як і у протоколі, складеному при допиті по раніше пред'явленому обвинуваченню, у ньому спочатку фіксується відповідь обвинуваченого на запитання про визнання вини, причому ця відповідь часто не збігається з тією, яку обвинувачений дав під час допиту з попереднього обвинувачення. У протоколі записується показання по кожному пункту обвинувачення, незалежно від того, що вони збігаються з даними раніше і обвинувачений підтверджує їх. Посилання у протоколі на підтвердження обвинуваченим колишніх його показань не можуть замінити самі показання, а тому недопустима підміна розгорнутого, докладного запису показань коротким посиланням на ті, які були дані раніше. Слід враховувати, що показання обвинуваченого при допиті, який проводиться в системі процесуальних дій по пред'явленню обвинувачення, — основне джерело доказів даного виду.

Притягнення як обвинуваченого дає підстави для застосування щодо цієї особи заходів процесуального примусу з метою попередження і припинення можливостей сховатися або ухилитися від слідства і перешкодити встановленню істини у справі. Цими заходами є привід, дії по розшуку обвинуваченого, відсторонення обвинуваченого від посади, запобіжні заходи.

Привід обвинуваченого здійснюється у разі його неявки за викликом слідчого без поважних причин. Поважними причинами неявки обвинуваченого до слідчого у призначений строк визнаються: несвоєчасне отримання повістки, хвороба та інші обставини, які фактично позбавляють його можливості своєчасно з'явитися до слідчого (ст. 135 КПК).

Іншими поважними причинами практика визнає також хворобу члена сім'ї, догляд за яким може здійснювати тільки особа, що викликається, стихійне лихо, що створює непереборні перешкоди для явки, збіг інших тяжких обставин — пожежа, необхідність вжиття термінових заходів по відновленню пошкодженого або викраденого майна. Наявність цих обставин повинна бути підтверджена матеріалами справи. При відсутності таких причин слідчий виносить постанову про привід, яка направляється для виконання в орган внутрішніх справ (міліцію). Привід обвинуваченого, крім виняткових випадків, здійснюється удень. Без попереднього виклику привід може бути застосований тільки у тих випадках, коли обвинувачений ухиляється від слідства або не має постійного місця проживання (ст. 136 КПК).

Це ж правомірно робити і у випадках, коли обвинувачений фактично не проживає за вказаною ним адресою або місцем прописки.

Якщо заходи по встановленню місця перебування обвинуваченого, які здійснював сам слідчий згідно зі ст. 137 КПК (допит родичів, знайомих та ін. ), не дали позитивного результату, слідчий виносить постанову про оголошення розшуку. Постанова про провадження розшуку, а також постанова про обрання запобіжного заходу щодо особи, яка розшукується, направляється в органи внутрішніх справ, які здійснюють розшук відповідно до відомчих наказів про порядок його провадження.

При затриманні підозрюваного, якого розшукували і щодо якого обрано як запобіжний захід тримання під вартою, орган розшуку негайно доповідає про це прокуророві за місцем затримання.

Прокурор протягом двадцяти чотирьох годин зобов'язаний перевірити, чи дійсно затриманий є тією особою, яка розшукується, і, упевнившись у наявності законних підстав для арешту, дає санкцію на відправлення заарештованого етапом до місця провадження слідства (ч. 3 ст. 139 КПК).

У межах України доставляння етапом може бути здійснене співробітниками підрозділу МВС, який здійснював розшук або затримання.

Порядок затримання і розшуку обвинувачених, які сховалися за межами державного кордону України, регулюється двосторонніми і багатосторонніми міжнародними угодами і договорами.

Відсторонення обвинуваченого від посади — захід процесуального примусу, який може бути здійснений лише щодо посадової особи. Щодо підозрюваного він не може бути застосований, і це є одним з аргументів на користь своєчасного прийняття рішення про притягнення особи як обвинуваченого. Відсторонення обвинуваченого від посади визнається допустимим у тих випадках, коли є підстави вважати, що, залишаючись на посаді, обвинувачений буде протидіяти встановленню істини і нормальному ходу розслідування (приховувати або знищувати документи, перешкоджати виклику і явці підлеглих до органу розслідування) або навіть може продовжити злочинні дії. Відповідно до ст. 147 КПК відсторонення обвинуваченого від посади провадиться з санкції прокурора або його заступника. Копія постанови надсилається для виконання за місцем роботи обвинуваченого. Відсторонення обвинуваченого від посади скасовується постановою слідчого, коли в подальшому відпадає потреба у застосуванні цього заходу (ч. 2 ст. 147 КПК). Про згоду прокурора з цим рішенням слідчого в законі не вказано, в зв'язку з чим воно не витребується на практиці. Істотною прогалиною у законодавчому регулюванні цього питання є і те, що не вказано строк дії постанови про відсторонення від посади.