РОЗДІЛ 12

ПРОФЕСІЙНА ЗЛОЧИННІСТЬ

та її попередження

Поняття і визначення професійної злочинності

Здавна в злочинному світі багатьох країн помітно виявляли себе особи, які багаторазово вчиняли крадіжки, шахрайство та інші корисливі злочини, досягаючи певної майстерності. При цьому вони проявляли впертість і небажання відмовлятися від такої поведінки, бо вона була для них джерелом засобів існування. Спираючись на свій багаторічний кримінальний досвід, вони розраховували на безкарність. Таких людей називали то стійкими, то хронічними і невиправними злочинцями. Наприкінці XIX століття у кримінологічній літературі закріпився для їх позначення термін "професійні злочинці”. Природно, термін цей умовний. Його застосування можна пояснити тим, що стійка злочинна поведінка зовні схожа з будь-якою іншою професійною діяльністю.

Під фахом (професією), як відомо, відповідно до загальноприйнятого вжитку цього слова розуміють вид трудової діяльності, що вимагає певної підготовки і дає матеріальний прибуток. Професіонал у будь-який галузі діяльності досягає певних необхідних навичок і вміння у своїй роботі, завдяки чому й виділяється з числа інших працівників. Це притаманне і кримінальному професіоналу. Він впродовж декількох років оволодіває злочинними навичками, вдосконалює той чи інший спосіб вчинення злочинів, що дає йому матеріальне збагачення, а інколи і низьке задоволення. Але якщо в соціальному аспекті професія означає корисне і офіційно дозволене заняття, то професія злочинця, який займається злочинним промислом, позбавлена суспільної корисності, вона має негативний, протизаконний характер.

У Росії у XIX столітті почали виділятися серед кримінальних професіоналів у значній кількості групи вуличних злочинців ("шпана”), кишенькові злодії ("марвіхери”, "йорші”), зламники сейфів ("шніффери”, "ведмежатники”), шахраї ("фармазонщики”), грабіжники ("громили”) тощо. В колишньому СРСР (20-ті роки) в умовах економічної розрухи і соціальної нестабільності професійна злочинність набула подальшого розмаху, поповнилася новими різновидами, що часто мали насильницьке забарвлення. Серед рецидивістів почали складатися угруповання "злодіїв у законі”. Цей контингент характеризувався беззаперечним додержанням злочинних (злодійських) правил поведінки, встановленням у місцях позбавлення волі своєї повної влади, демонстративним ухиленням від корисної трудової діяльності, беззастережним визнанням кастових "законів” і "блатних” санкцій тощо. Такі люди підкреслювали своє особливе становище серед злочинців, претендуючи на роль лідерів серед них. Це була найбільш деградована частина злочинного світу, якщо так можна висловитися, його злочинне дно.

У 30-ті роки радянські правоохоронні органи досягли певних успіхів у боротьбі з професійною злочинністю. Але удар по ній був нанесений лише силою репресії, що не могло остаточно вирішити такої складної проблеми. Проте це стало підставою для заяв, що з професійною злочинністю в СРСР начебто покінчено. Був навіть забутий сам термін "професійна злочинність”, дослідження її були згорнуті і не проводилися аж до 70-х років. Однак професійна злочинність фактично залишилася, існує вона і зараз, після розпаду СРСР, у країнах СНД, в тому числі і в Україні, звичайно, у дещо іншому, поновленому вигляді, з урахуванням сучасних соціально-економічних реалій.

Слід зазначити, що професійну злочинність не можна змішувати ні з повторною, ні з рецидивною злочинністю. Кримінальний професіонал, який веде протягом тривалого часу злочинний спосіб життя, може не мати судимостей. І далеко не кожний, навіть багатократний рецидивіст стає професійним злочинцем.

Професійній злочинності притаманні свої ознаки.

1. Вона має постійний і стійкий характер. Професійні злочинці впродовж тривалого часу багаторазово вчиняють злочини. Це формує у них певну звичку, яка переростає потім у норму поведінки. В їхньому середовищі є значне число осіб, які систематично вчиняють злочини у вигляді промислу, але викриваються лише через декілька років. Між тим, відбувши покарання, такі злочинці знову повертаються до цього заняття. Кримінальний професіоналізм являє собою різновид свідомо продуманого і в усіх деталях заздалегідь підготовленого соціального паразитизму.

2. Професійним злочинцям притаманна відповідна спеціалізація. Ця ознака проявляється в тому, що у кожного з них є чітка настанова на певний вид злочинних занять, на вчинення тотожніх або однорідних злочинів. Цей злочинний контингент різноманітний. Одні займаються квартирними крадіжками, інші — викраденням автомобілів, треті — контрабандою і реалізацією наркотиків, четверті — шахрайством тощо.

Сучасний кримінальний професіоналізм виявляє тенденції до різнобічності і універсальності злочинних дій, коли той або інший злочинець має не лише одну спеціалізацію, але перекваліфіковується ще й на іншу, освоює додатковий вид злочинних занять. Наприклад, кишеньковий злодій — він же гравець у карти; рекетир у необхідних випадках може бути кілером; злодій-домушник — водночас грабіжник або розбійник. Ця обставина визначає підвищений екстремізм і жорстокість сучасної професійної злочинності.

Становлення злочинців-професіоналів відбувається під впливом досвідчених організаторів злочинів, але особливо зловісну роль у їхньому формуванні відіграють злочинні групи, що існують у місцях позбавлення волі. Саме тут значною мірою формується злочинний світ, відбувається консолідація і спеціалізація злочинців. (Буває, що в це середовище залучаються і працівники виправно-трудових установ.) В умовах волі вони швидко знаходять один одного, створюють злочинні угруповання за "інтересами” зі своєю ієрархією, підпорядкованістю і дисципліною.

3. Заняття професійною злочинною діяльністю передбачає наявність у її суб'єктів відповідної кримінальної "кваліфікації”, тобто необхідних знань, навиків і вмінь, що забезпечують підготовку, вчинення і приховування злочинів. За їх допомогою забезпечується впевнене досягнення мети при найменшому ризику бути викритим.

Кримінальна "кваліфікація” відпрацьовується на власному досвіді, а також у процесі постійного спілкування з професіоналами, які мають великий злочинний стаж. Зрештою названі навики і знання доводяться буквально до автоматизму. Такі особи стають професіоналами своєї справи. Інколи вони використовують як співучасників людей, які мають некримінальні знання і досвід, а то і наукові пізнання. Адже окремі види злочинів взагалі не можуть бути вчинені без використання спеціальних прийомів.

Кримінальні професіонали мають на своєму озброєнні відповідний злочинний інструментарій: універсальний набір ключів, спеціально розроблені відмички, які, на відміну від колишніх "фомок”, є більш ефективними; сконструйовані особливим способом електродрелі, пристрої для злому і вибивання дверей і дверних коробок; краплені карти; верстати для виготовлення різноманітних фальсифікованих документів, бланків, печаток тощо.

4. Професійні злочинні заняття для їх учасників є джерелом добування засобів до існування або додаткового прибутку у вигляді грошей чи матеріальних цінностей.

Як показує практика, протиправний прибуток професійних злочинців у наші дні є значним. Найбільш "процвітаючі” кримінальні авторитети за рік-два одержують значні прибутки. У зв'язку з цим можна зробити висновок, що контингент таких злочинців злочинним промислом не лише забезпечує повсякденне існування, але й накопичує первісний капітал.

Злочинці-професіонали приховують свою антигромадську діяльність від сторонніх осіб і, маскуючись під законослухняних громадян, створюють видимість трудової діяльності — влаштовуються на тимчасову роботу, на роботу з неповним робочим днем (охоронець, підсобний робітник тощо) та на інші посади, що не вимагають великих витрат часу. Йдуть вони і на інші хитрощі, наприклад, симулюють яке-небудь захворювання, що дає право на оформлення інвалідності.

Типовий злочинець-професіонал взагалі офіційну роботу вважає заняттям ганебним. Він використовує її як прикриття. Власне, питання щодо офіційної роботи в умовах ринкової системи, поширення приватно-комерційної діяльності, безробіття часто взагалі не постає. Деякі з них перебувають на нелегальному становищі і "гастролюють” по регіонах країни і ближнього зарубіжжя, вчиняючи злочини.

5. Для злочинців-професіоналів характерним є прагнення підтримувати зв'язки з антисоціальним середовищем, близьким до їхньої власної орієнтації і настанов. Найбільш тривкі контакти вони встановлюють здебільшого зі злочинцями однієї і тієї ж спеціалізації. Побічним підтвердженням цього є те, що нові засуджені, прибуваючи до виправно-трудових установ при розподілі по виробничих бригадах намагаються потрапити в ті бригади, де утримуються особи, що відбувають покарання за аналогічні злочини.

Систематичне ведення антисуспільного способу життя викликає у особи природну психологічну потребу у повсякденному спілкуванні зі своїми кримінальними однодумцями. Вони практикують проведення спільних зборищ ("сходки”, "правиловки”, "розборки”), на яких вирішують питання, що являють загальний інтерес (наприклад, про організацію спільних дій, бо деякі злочинні посягання вимагають групового способу їх вчинення), або розв'язують конфліктні ситуації.

6. У середовищі професійних злочинців існує специфічна субкультура — притаманні тільки їм традиції, звичаї, різні неформальні норми поведінки, що не відповідають загальноприйнятим у суспільстві нормам. Кримінальна субкультура відіграє суттєву роль у встановленні, підтриманні і відтворенні професійної злочинності. Дія багатьох таких норм поширюється на усі регіони країни, інші мають внутрішньогрупове застосування, деякі залежать від місця їх дії (в місцях позбавлення волі або на "волі”), від виду кримінальної поведінки, національного складу злочинних угруповань.

У злочинному світі поширений свій жаргон. Особи, які тривалий час займалися злочинним промислом, мають прізвиська, що призначені для приховування імен і прізвищ з метою забезпечення конспірації. Вони залишаються за злочинцями навіть і тоді, коли особи змінили своє прізвище і перейшли на нелегальне становище.

Злочинні клани мають спільні грошові фонди ("общаки”), порядок накопичення яких добре відпрацьований. Вони складаються з внесків ("долянка”, "лавешки”) від традиційного злочинного промислу, коштів від наркобізнесу, надходжень від азартних ігор у казино і гральних будинках, від прибутків фінансово-комерційних структур, взятих під контроль злочинних угруповань, тощо. Частина "общакових” грошей направляється на надання допомоги заарештованим членам таких угруповань, їхнім сім'ям; певні суми вкладаються в нелегальний і легальний (на підставних осіб) бізнес, витрачаються на підкуп потрібних посадових осіб.

Для повної характеристики професійної злочинності наведемо ще три положення. По-перше, вона своїм корінням входить в загально-кримінальну корисливу і корисливо-насильницьку злочинність. Її сучасне зростання, низький рівень розкриття і високий рівень латентності прискорює, генерує кримінальний професіоналізм. По-друге, деякі дослідники відзначають взаємопроникнення професійної і організованої злочинності, їх взаємодетермінацію. По-третє, професійна злочинність, вважаємо, є незаконною злочинною діяльністю — не злочинною поведінкою, а саме злочинною діяльністю.

Враховуючи наведені ознаки професійної злочинності, її поняття можна сформулювати так. Професійна злочинність —це відносно самостійний вид стійкої систематичної злочинної діяльності, суб'єкти якої, володіючи відповідними спеціальними злочинними навиками, знаннями і вмінням, займаються кримінальним промислом по здобуванню основного або додаткового доходу, підтримуючи при цьому зв'язок з антисуспільним середовищем, близьким до їх власної орієнтації, установок і субкультури.

У кримінологічній літературі розглядається спірне питання: чи є підстави визнавати професійними злочинцями осіб, які, тривалий час обіймаючи певні посади на підприємствах, в організаціях та установах, у процесі виконання своїх безпосередніх обов'язків і трудових функцій, зловживаючи ними, постійно вчиняють злочини за місцем роботи. Чи існують професіонали-розкрадачі, професіонали-хабарники, професіонали-несуни (які систематично викрадають матеріальні цінності на виробництві) тощо? Уявляється, що у подібних випадках мова може йти про злочинність "білих комірців”, про дисфункції соціальних інститутів і господарсько-управлінських ланок, а не про професійну злочинність. Тому що дисфункційна і корупційна поведінка не створюють психологічного і соціального відчуження від суспільства, що характерно для злочинців-професіоналів з їх специфічною кримінальною спеціалізацією і кваліфікацією, специфічним антисоціальним середовищем і субкультурою тощо.

Традиційними проявами професійної злочинності є кишенькові і квартирні крадіжки, шахрайство, фальшивомонетництво, контрабанда, пограбування і розбої. В останні роки вона поповнилася новими формами: викрадення предметів культури і мистецтва; злочинність у сфері наркобізнесу, нелегального виготовлення і збуту спиртних напоїв; крадіжки автомобілів; вимагання (рекет), крадіжки грошей і цінностей з сейфів і приміщень з електронною системою охорони; вбивства на замовлення (кілерство); викрадення вантажів з рухомого складу залізничного транспорту; розкрадання і продаж зброї (вибухових речовин). Зросла злочинність і в сфері так званих кримінальних послуг, які сприяють професіоналам, — скуповування і збут викраденого, наводчики, інформатори, утримувачі кубел ("малин”) тощо. В умовах економічної і соціальної нестабільності кримінологами-аналітиками відзначається подальша професіоналізація злочинності в країні.