Розділ 11

Рецидивна злочинність та її попередження

Поняття і кримінологічна характеристика рецидивної злочинності

Кримінологічне поняття "рецидивна злочинність” тісно пов'язане з кримінально-правовим поняттям "рецидив злочину”. Термін "рецидив” походить від латинського слова "recidivus” і означає те, що повертається, повторюється, тобто повторний прояв чогось. Поняття "рецидив злочинів” розробляється як у кримінально-правовій теорії, так і в кримінології. Чинне кримінальне законодавство України не містить поняття рецидиву злочинів. Стаття 26 Кримінального кодексу України регулює підстави і порядок визнання злочинця лише особливо небезпечним рецидивістом.

У теорії кримінального права є погляд, що рецидив злочинів охоплює випадки, коли особа вчиняє новий злочин після засудження її за раніш учинений злочин при наявності у неї непогашеної або незнятої судимості. Такий рецидив отримав назву легального. Залежно від характеру вчинених особою злочинів, кількості судимостей у злочинця, ступеня суспільної небезпеки злочинів, що входять до рецидиву, легальний рецидив класифікується за такими видами: загальний і спеціальний рецидив, простий і складний (багаторазовий), пенітенціарний і особливо небезпечний.

На противагу легальному рецидиву в кримінологічній літературі конструюється інше поняття рецидиву, коли особа повторно вчиняє злочин (або низку злочинів) незалежно від кримінальних та кримінально-процесуальних наслідків першого злочину. Отже, кримінологічний рецидив злочинів — це повторне вчинення нового злочину особою, яка раніше вчинила злочин, незалежно від наявності у неї судимості. Кримінологічне поняття рецидиву дозволяє виділити повторні злочини, вчинені особами, до яких за різних обставин заходи кримінально-правового впливу взагалі не вживались; які мають непогашену або не зняту судимість; судимість яких погашена чи знята; відносно яких застосовані за попередні злочини інші, не кримінальні покарання або заходи впливу.

Рецидивна злочинність — специфічна частина загальної злочинності — являє собою сукупність повторно вчинених злочинів особами, які раніше вже учинили кримінальне посягання. Її можна розглядати як єдине ціле, що відокремлюється від усієї злочинності за особливою характеристикою особи злочинця-рецидивіста.

Розгляд рецидивної злочинності як єдиного цілого передбачає необхідність виявлення загальних її кількісно-якісних тенденцій, криміногенних детермінант, заходів попередження.

За деякими даними кількість злочинів, вчинених особами, які раніше вже учинили злочини, збільшилася за останні 25 років (1973–1998) більше як у 2,8 рази. Інтенсивне зростання рецидивної злочинності було відмічене у 1974, 1978–1983, 1987, 1989 роках, значно зменшився її рівень у 1977 і 1988 роках. У 1989–1993 роках кількість рецидивних злочинів зростала не так інтенсивно, як загальний рівень зареєстрованої злочинності. У зв'язку з цим їх частка у зареєстрованих злочинах у 1988–1993 роках коливалась у межах 18–21 %. У 1995–1998 роках питома вага рецидиву до числа розслідуваних кримінальних справ складала у середньому близько 19 %. Щодо абсолютних показників рівня рецидивної злочинності, то вони такі: 1995 рік — 60406; 1996 рік — 72140; 1997 рік — 74406 і 1998 рік — 81410. Отже, при знижені рівня зареєстрованої злочинності за ці роки різко зростає рівень рецидивної злочинності. З урахуванням латентної злочинності можна припустити, що дійсний рівень рецидивної злочинності в Україні набагато вищий, ніж наведені дані кримінально-правової статистики.

Аналіз структури рецидивної злочинності та її змін тільки за чотири роки (1995–1998) також свідчить про негативні тенденції: зростання у цілому тяжких, особливо насильницьких, корисливо-насильницьких злочинів, крадіжок, у тому числі з квартир, хуліганств. А взагалі по Україні кожний четвертий злочин у 1998 році був вчинений особами з кримінальним минулим і майже кожен другий злочин є тяжким. У структурі рецидивної злочинності "лідирує” корисливо-насильницька і корислива злочинність і це пояснюється тим, що більшість рецидивістів орієнтується на ті злочини, вчинення яких приносить швидку наживу. Традиційно криміналітет професіоналізувався на розбоях, грабежах, крадіжках приватного майна. Найбільш незахищеними і кримінально доступними стали квартири громадян, крадіжки з яких та розбійні напади на які стали загальним лихом в Україні. Разом з тим у середньому кожний десятий рецидивний злочин припадає на крадіжки державного та колективного майна з магазинів, фірм, баз, складів, інших приміщень. Як свідчить практика, організовані злочинні зграї рецидивістів, які часто формуються ще у місцях позбавлення волі, тривалий час безкарно обкрадають сільські магазини, корівники, птахоферми тощо.

Кримінологічні дослідження показують, що серед рецидивістів зросла частка осіб, які переорієнтовують свою кримінальну активність відповідно до змін, що відбуваються у соціально-економічних і політико-правових відносинах у країні. Спостерігається інтенсивна інтеграція деякої частини рецидивістів з лідерами економічної злочинності, їх активність у сфері приватизації, вимагательства, рекету, контрабанди, контролю над торговельними об'єктами, шахрайство у підприємницькій і банківській діяльності, підробці грошей та ін. При цьому, як зазначається у публікаціях і досить драматично зображується в літературі і кінофільмах, рецидивісти вносять у таку діяльність злодійські норми поведінки і традиції, використовують найбільш витончені й жорстокі методи залякування, погроз і розправи.

За даними окремих кримінологів кількість рецидивістів, які учинили нові злочини однорідного складу, у 1997 році дещо зменшилася порівняно з 1996 роком. Якщо 1996 року таких рецидивістів було виявлено близько 4,3 тис., то у 1997 році — 3,5 тис., що складає приблизно 8,2 % від усієї кількості рецидивістів по лінії карного розшуку. Інша частина рецидивістів вчинила різнорідні злочини. На думку дослідників загальний рецидив означає зміну злочинної діяльності, на що впливають особистісні (суб'єктивні) і зовнішні (об'єктивні) фактори. Суттєво впливають на зміну злочинної діяльності п'янство і наркоманія. Частіше притягуються до відповідальності за загальний рецидив особи з нестійкою натурою, навіюваннями та імпульсивною поведінкою.

За кримінологічними дослідженнями у 1996 та 1997 роках було зареєстровано, відповідно, 1848 і 1524 випадки рецидивних злочинів, вчинених у групі. Це в середньому складає близько 40 % від загальної кількості виявлених за ці два роки рецидивістів. На факт підвищення професіоналізму і організованості рецидивних угруповань вказують кримінологи країн СНД (Росії, Білорусі), за даними яких у 1995 році частка рецидивістів, які вчинили злочини у групі, досягла 32 %. Характерно, що серед виявлених груп частка організованих значно вища. Деяке зниження групового рецидивізму в Україні може свідчити не про дійсне його зменшення, а про підвищення рівня організованості і захищеності злочинних угруповань від виявлення і покарання.

Що стосується кримінологічної структури рецидивної злочинності, то перш за все слід звернути увагу на її територіальну нерівномірність розподілу в Україні. Найбільш ураженими кримінальним рецидивізмом є ті ж самі області і регіони, в яких найбільший рівень зареєстрованої злочинності: Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Одеська, Київ, Автономна Республіка Крим, Харківська, значне зростання рецидивної злочинності спостерігається також у Закарпатській, Львівській, Херсонській та інших областях республіки.

Зростає кількість злочинів, вчинених рецидивістами з використанням вогнепальної зброї, транспортних засобів, опору правоохоронним органам.

Помітною є різниця інтенсивності рецидивних проявів серед різних категорій засуджених: частіше вчиняють такі злочини ті, хто відбували покарання у місцях позбавлення волі і протягом першого року після відбуття покарання.

Привертає увагу значний обсяг постпенітенціарного рецидиву, тобто вчинення особою нового злочину після звільнення з виправно-трудових установ. Так, у 1996 році з місць позбавлення волі звільнилося майже 60 тис. осіб. Проведені кримінологічні дослідження неодноразово ув'язнених, що відбувають покарання у виправно-трудових колоніях суворого режиму, показали, що переважна більшість засуджених не хочуть після виходу на волю повертатися до місць ув'язнення, але 67 % не впевнені в тому, що після відбуття покарання суспільство їх прийме, допоможе вирішити повсякденні проблеми, почати нове життя.

Динаміка рецидивної злочинності має сталу тенденцію до збільшення. Якщо у 1988 році було виявлено 33537 осіб, що вчинили злочин повторно, то у 1998 році — більше 50 тис. Неухильно зростає внутрішня динаміка (по видах злочинів) рецидивної злочинності. На її зростання впливають соціально-економічні і правові чинники.

Структура особи злочинця, в тому числі і особи рецидивіста, характеризується демографічними, соціально-рольовими, кримінально-правовими і моральними рисами. Переважна більшість рецидивістів — чоловіки. Частка неповнолітніх — 7–8 % від загальної кількості осіб, які вчинили злочини повторно. Кількість жінок серед дорослих рецидивістів складає 3–3,5 %, хоча на 10 тис. жінок, засуджених у 1996 році, 53 % було ув'язнено повторно. З числа неодноразово судимих 3,2 % складають особи, визнані судом особливо небезпечними рецидивістами.

Серед тих, хто раніше вчинив злочин по лінії карного розшуку, кожний 10-й рецидивіст має три і більше судимостей; значна частина рецидивістів перебувала під адміністративним наглядом. Як було зазначено, третина рецидивістів — це постпенітенціарний рецидив, майже 2 % з яких визнані особливо небезпечними рецидивістами.

З числа чоловіків і жінок шлюбного віку помітно більше несімейних. Сім'ї у засуджених до позбавлення волі, особливо жінок, часто розпадаються (приблизно кожна третя), а фактичні шлюбні відносини підтримуються десь у половини засуджених. У той же час майже 70 % рецидивістів підтримують стосунки з родичами. Далеко не всі, навіть багаторазові рецидивісти стають "авторитетами”, лідерами злочинних угруповань, "блатними” і засвоюють, як зазначається в літературі, риси професійних злочинців.

Відносно моральних рис особи рецидивіста, то вона неоднозначна. З одного боку, частина рецидивістів, використовуючи нові економічні відносини, активно займається злочинною підприємницькою діяльністю і більшість їх злочинів нерідко залишається поза увагою правоохоронних органів. Такі злочинці йдуть на все заради наживи, застосовуючи у своїй діяльності злочинні засоби. Зовні вони можуть маскуватися під респектабельних законослухняних громадян. З другого боку, частина рецидивістів деградує. Це в основному рецидивісти старшого покоління, багаторазові "відсидки” яких довершують портрет патологічної, аморальної, хронічно хворої соматично і психічно, асоціальної людини. З досягненням 45–50-річного віку "кар'єра” рецидивіста, як правило, завершується, їх злочинність набуває примітивного, часто ситуативного характеру, поєднується з добуванням коштів на спиртні напої, наркотики. Багато рецидивістів не мають постійного місця проживання, засобів до існування, позитивних соціальних зв'язків, родини тощо. Особливо драматична доля жінок-рецидивісток, ресоціалізація яких проблематична.

Дослідження особи рецидивіста минулих років і сучасності свідчать, що їх загальними рисами є соціальна дезорганізація, соціопатія, відчуження від людських цінностей, перекручене уявлення про нормальні людські стосунки, соціально-моральна занедбаність, дезадаптованість, люмпенізація, емоційна нестабільність, алкоголізація, наркотизація, імпульсивність, деградація, а взагалі — розпад особистості.

З точки зору соціальної оцінки отримані при дослідженні рецидивістів дані дозволяють зробити висновок, що цих людей характеризує чітко виражена антисуспільна настанова особи. Соціальний зміст цієї настанови складає наявність у свідомості і поведінці рецидивістів таких усвідомлених антисуспільних поглядів і звичок, як корисливі і паразитичні устремління, зневажливе ставлення до людей і суспільного ладу, деформація поведінки у сфері сімейних відносин, аморальність, соціальна занедбаність, небажання виправлення і адаптації.

Типові загальні і специфічні кримінологічні риси особи злочинців-рецидивістів дозволяють групувати цих осіб. За типом стійкості і спрямованості антисуспільної настанови у кримінологічній теорії розрізняються три основних типи рецидивістів.

Рецидивісти антисуспільного типу. Цю групу складають найбільш небезпечні, кримінально активні, злісні злочинці. До них можна віднести особливо небезпечних рецидивістів, багаторазових рецидивістів, рецидивістів-гастролерів, лідерів кримінального середовища, "злодіїв у законі”, злочинних "авторитетів”, "блатних”. Вони складають приблизно 40 % від загальної кількості тих, хто вчинив злочини.

Рецидивісти ситуативного типу. Для даної групи характерним є рецидив злочинів залежно від криміногенної ситуації, під значним впливом якої і вчиняється новий злочин. Зазначеному типу рецидивістів притаманні нестійкість ставлення до соціальних цінностей, відсутність більш-менш сталих моральних принципів, примітивність поглядів, імпульсивність реакцій тощо. До цієї групи належать рецидивісти, які вчиняють різнорідні злочини, рецидивісти-неповнолітні та ін. Їх частка у загальній масі рецидивістів дорівнює 30–35 %.

Рецидивісти асоціального (деградованого) типу. Характерним для цієї групи є тип особи з фактичним розпадом особистості. У таких осіб відмічається втрата основних життєвих позицій, суспільно-корисних зв'язків, глибока соціальна дезадаптація, що є наслідком зловживання алкоголем, наркотиками, токсичними речовинами, психічних відхилень, тяжких хронічних соматичних захворювань. Через похилий вік і тривале перебування у місцях позбавлення волі, примітивізм потреб і інтересів, фізичну неспроможність вчиняти складні за задумом злочини такі особи учиняють дезадаптивні злочини — дрібні крадіжки, хуліганство тощо.

Таким чином, стан рецидивної злочинності в Україні в період соціально-економічного і політичного реформування можна оцінити як несприятливий. Він погіршується внаслідок дуже повільного зниження первинної злочинності. В умовах гострої соціально-економічної кризи і знедоленості переважної частини законослухняних громадян до злочинної діяльності залучаються все нові верстви населення, особливо молодь, у якої уявлення про власне майбутнє досить нечітке, через що підвищився рівень загальної криміналізації населення, розширилася соціальна база і для зростання рецидивної злочинності. За деякими прогнозами у найближчі роки можна очікувати значного підвищення рецидивної злочинності.