Попередження жіночої злочинності

Попередження жіночої злочинності — невід'ємна частина системи попередження злочинності взагалі. Вона також здійснюється на двох рівнях: загальносоціальному і спеціально-кримінологічному.

Очевидно, що головну роль у попередженні жіночої злочинності відіграють соціально-економічні, політичні, ідеологічні, культурно-виховні, організаційно-управлінські, правові та інші заходи, які є основою для оптимального вирішення проблем поєднання громадських, виробничих і сімейно-побутових інтересів жінок і сім'ї. Стратегічні напрями державної політики щодо становища жінки, як конституційно рівноправного з чоловіками члена суспільства, передбачені перш за все в Конституції України. У статті 24 проголошено: "Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров'я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям”.

У постанові Верховної Ради України від 5 березня 1999 року "Про Декларацію про загальні принципи державної політики відносно сім'ї і жінок” визначені такі головні напрями державної політики у цій сфері: розробка і вдосконалення законодавства щодо питань становища сім'ї і жінок відповідно до норм міжнародного права; створення правових, суспільно-політичних і соціально-економічних умов для поліпшення становища сім'ї і жінок; підвищення ролі жінок у суспільстві; більш повне розкриття інтелектуальних і творчих можливостей жінок; організація сприятливих умов для повноцінного розвитку і виховання дітей у сім'ї; підтримка заходів щодо підвищення культурного, освітнього, морального рівня сім'ї і кожного її члена та ін.

Національні програми боротьби зі злочинністю, інші законодавчі акти України містять конкретні пропозиції загальносоціального характеру, спрямовані на створення сприятливих умов життєдіяльності жінок, їх соціальної захищеності, усунення сімейного неблагополуччя тощо.

Отже, загальносоціальне попередження жіночої злочинності — це завдання соціально-економічної системи країни вжити обґрунтованих, ефективних, комплексних, конкретних, реальних за часом заходів щодо вдосконалення тих відносин, які стосуються проблеми становища жінки у нашому суспільстві.

Спеціально-кримінологічне попередження жіночої злочинності складається з заходів кримінологічної профілактики, запобігання злочинам та їх припинення.

Кримінологічна профілактика злочинів. Важлива роль у радикальному зменшенні жіночої злочинності належить передбаченню і своєчасному випередженню виникнення і поширення криміногенних явищ, які можуть детермінувати або детермінують злочинність жінок. Профілактика випередження включає широкий комплекс заходів: соціально-економічних (забезпечення жінки роботою і заробітною платою, підвищення її освіти і кваліфікації, допомога сім'ї, лікування хворих на алкоголізм, наркоманію, психопатії та ін.); ідеологічних (захист моральності, гідності і честі жінки, поліпшення адаптаційних можливостей тих, хто відбуває покарання у місцях позбавлення волі, боротьба з кримінальною субкультурою тощо); соціально-гігієнічних, які перешкоджають виникненню, розповсюдженню і рецидиву криміногенних явищ зовнішнього середовища, де відбувається фізична і моральна деформація жінки (рання сексуальна деморалізація, розпад сім'ї, позашлюбна народжуваність, відмова від виховання дітей, розумова відсталість та ін.); лікувально-профілактичних (скажімо, рання діагностика та виправлення різних психічних аномалій, психопатій, вдосконалення системи соціально-трудової адаптації жінок з такими відхиленнями психіки, патронаж тощо). Треба зазначити, що здійснення кримінологічної профілактики випередження жіночої злочинності потребує значних матеріальних та інших ресурсних витрат.

Ще багато негативних суспільних явищ у сучасному житті не можуть бути усунуті тими заходами, які є зараз у розпорядженні суспільства. Це реальний факт і на нього необхідно зважувати. Єдино можливий засіб профілактичного впливу на такі явища — обмеження їхнього криміногенного впливу. Обмеження криміногенного сімейного неблагополуччя, віктимності, кримінальної субкультури, пияцтва, наркоманії, бездоглядності дітей, бродяжництва, жебрацтва — шлях до скорочення злочинності жінок.

У сучасних умовах важливого значення набувають питання усунення детермінант злочинної поведінки жінок. До речі, суспільство не може похвалитися успішним знищенням найбільш поширених негативних явищ, що супроводжують людство. Навпаки, все більше жінок уражається цими антисуспільними явищами (аморалізм, п'янство, алкоголізм, наркоманія, злочинність).

Криміногенні явища, які детермінують жіночу злочинність, як відомо, розрізняються залежно від соціального рівня суспільних відносин: від недоліків, пов'язаних з порушеннями у сімейно-побутовій сфері конкретних осіб чи груп населення до криміногенних явищ і процесів, що охоплюють значний прошарок населення.

Отже, компетентні органи повинні максимально конкретизувати заходи по профілактиці криміногенних явищ у певні строки. Невдачі у проведенні профілактики злочинів, які вчиняють жінки, можуть свідчити як про неадекватність використання засобів, так і про неналежний для цього час. Подати допомогу жінкам, які відбувають строк позбавлення волі, або тим, що вже відбули покарання, або конкретним неблагополучним сім'ям набагато легше, ніж, скажімо, підвищити соціальний контроль за виконанням жінками їх сімейних ролей чи усунути серед них п'янство, наркоманію, проституцію тощо. Тому напрями попередження злочинності взагалі потребують розробки цільових програм щодо попередження саме жіночої злочинності.

Певне профілактичне значення має захист матеріальних об'єктів та особи від злочинних посягань з боку жінок. Профілактика захисту ставить за мету створення достатнього захисту і безпеки матеріальних цінностей і особи, а також зовнішні перешкоди для такого посягання (наприклад, введення особливого порядку придбання і реалізації цінностей, усунення віктимного стану певних осіб, негайне реагування на насильство в сім'ї тощо).

Запобігання злочинам. Головне завдання запобігання злочинам полягає в тому, щоб не допустити їх вчинення з боку певних осіб чи груп, у яких виник чи є вже сталим намір на вчинення злочину, або їх поведінка свідчить про можливість такого розвитку подій. Це стосується, перш за все, тих жінок, у яких склалася несприятлива конкретна життєва ситуація в сім'ї чи на виробництві, або вони ведуть аморальний спосіб життя, зловживають спиртними напоями, наркотиками тощо. Крім того, ефект запобігання злочинам може дати важка, але необхідна робота з жінками-рецидивістками, бродягами, повіями та ін. Індивідуальна робота по запобіганню злочинам з боку жінок по суті не відрізняється від такої ж діяльності серед чоловіків — потенційних злочинців, але й тут є своя специфіка. Робота по запобіганню жіночій злочинності повинна охоплювати ті сфери життєдіяльності жінок, які формують їх негативні риси і найчастіше викликають намір вчинити злочин. Це — сім'я, побут, виробництво. Заходи протидії злочинній мотивації складаються з заходів переорієнтації антисуспільної настанови, тобто створення й підтримки на належному рівні спеціальних економічних і соціально-психологічних програм, які розраховані таким чином, щоб жінка у соціальній групі отримувала б більш-менш повне задоволення необхідних для нормальної життєдіяльності потреб, і заходів активної протидії. Мета останніх — активно протидіяти криміногенній обстановці, ситуаціям, створення таких умов, які б усували або обмежували розповсюдження тієї чи іншої злочинної мотивації. До заходів індивідуального запобігання злочинам можна віднести заходи переконання, примусу, застереження, допомоги. Ці заходи досить різноманітні і для їх здійснення повинні залучатися різні суб'єкти попередження злочинності.

Припинення злочинів. Особливості попереджувальної роботи на стадіях підготовки до злочину і замах на злочин залежать від різного обсягу виконаної підготовчої злочинної діяльності (завершена чи не завершена підготовка, невдала підготовка і замах, закінчений чи не закінчений замах та ін.). Іноді з урахуванням характеру підготовки цієї діяльності, її обсягу, а також якостей винної особи недоцільно притягати її до кримінальної відповідальності. В інших випадках слід вжити заходів, які виключали б продовження злочинної діяльності, шляхом зміни раніш сприятливої для вчинення злочину обстановки. Нерідко слід активно втрутитися у злочинну діяльність, негайно припинити її, оскільки такі заходи є єдиним виходом з криміногенної ситуації (наприклад, припинення тяжкого злочину у сім'ї).

Для попередження незакінчених злочинів можуть використовуватись заходи спонукання, обережності або активного втручання. Заходи спонукання здійснюються з метою досягнення добровільної відмови від продовження злочинної діяльності (своєчасне виявлення початої злочинної діяльності, спонукання винних до добровільної відмови, проведення органами внутрішніх справ різних оперативних заходів по виявленню антигромадських елементів, пропаганда законодавства про добровільну відмову, усунення умов, які безпосередньо сприяють учиненню злочину, та ін.) Заходи обережності застосовуються для того, щоб створити умови, які виключають саму можливість чи перешкоджають продовженню початої злочинної діяльності (наприклад, посилення патрулювання громадських місць, зміна режиму роботи особи, виклик до міліції з поясненням причин антигромадської поведінки, вирішення міжособистісних стосунків мирним шляхом тощо). Заходи активного втручання — це оперативна робота відповідних державних органів і громадських організацій щодо припинення початого злочину, який не встигли попередити (затримання під час учинення незаконних дій, притягнення жінок до кримінальної відповідальності за інші закінчені посягання, арешт та ін.).

Зрозуміло, що ефективність заходів припинення злочинів, які учиняють жінки, потребують наявності добротної оперативної інформації, технічної озброєності і професіоналізму співробітників правоохоронних органів і громадських формувань.