Чинники, причини та умови посадових

злочинів

Тривалий час у радянській кримінології домінував погляд на причини посадових злочинів (із різними модифікаціями) як на результат дефектів у сфері психології індивідів і соціальних спільнот, тобто посадова злочинність пояснювалась виключно суб'єктивними факторами. Об'єктивні ж фактори, пов'язані з економічним буттям суспільства, роллю і становищем посадових осіб у системі суспільних відносин, розглядалися лише як умови існування посадових злочинів. Таке пояснення причин посадових злочинів зустрічається іноді й нині.

Подібний погляд на причини посадової злочинності уявляється необґрунтованим. Звичайно, соціально-психологічні моменти відіграють важливу роль у генезисі індивідуальної злочинної поведінки, але визнавати їх головними є помилкою, адже у взаємодії суспільного буття і суспільної свідомості визначальною є роль суспільного буття. Таке трактування причин посадової злочинності не може задовільно пояснити зміни у динаміці цих злочинів. Більше того, воно невірно орієнтує практику у питаннях організації соціальної профілактики посадових злочинів, яка обмежується переважно рекомендаціями морально-виховного характеру або посиленням кримінально-правової репресії.

На наш погляд, глибокий кримінологічний аналіз посадових злочинів можливий, передусім, з урахуванням досліджень базисних економічних процесів і становища посадових осіб у системі суспільно-економічних відносин. Криміногенні чинники, які визначають причини й умови посадових злочинів, досить численні, різноманітні й обумовлені суттєвими змінами у соціально-економічному житті суспільства. За їх сутнісною характеристикою вони можуть бути поділені на п'ять основних груп: політичні, економічні, організаційно-управлінські, соціально-психологічні, правові.

Специфіка дії політичних чинників в Україні обумовлюється характером переходу суспільства від партійно-тоталітарної системи до демократичної, соціальної, правової держави. При цьому гіпертрофовані командно-адміністративні методи і функції управління різними сферами суспільного життя (закритість державного апарату, відсутність ефективного громадського контролю за його діяльністю, тотальність державного регулювання тощо) не були змінені відповідно до обраного шляху реформування політичного та соціально-економічного життя держави.

Стратегічні помилки, допущені в процесі переходу від бюрократично-планового регулювання економіки до регулювання, що базується на ринкових відносинах, призвели до специфічних проявів корпоративного та локального регулювання, які не вдалося вчасно усунути або нейтралізувати. Вплив на економічні і політичні процеси в суспільстві почали здійснювати корпоративно-бюрократичні структури (клани), що призвело до дисбалансу в системі розподілу ресурсів і, як наслідок, — до появи сфер діяльності з надприбутками (бізнес у сфері виробництва та торгівлі металопрокатом, енергоносіями, банківська діяльність тощо) та сфер з низькою концентрацією ресурсів (сільськогосподарське виробництво, виробництво товарів народного споживання тощо).

Наслідком цього стали активізація економічних чинників формування сфер економіки з отриманням надприбутків; утворення монопольних об'єднань і надання їм переваг у фінансуванні та кредитуванні з боку державних чиновників; створення фінансових структур для обслуговування сфер економічної діяльності з надприбутками; протиправне перекачування державних ресурсів недержавним суб'єктам підприємницької діяльності; створення фінансової бази для організації корпоративно-бюрократичних структур; перекоси в ціноутворенні; значний спад виробництва у сфері економіки з низькою концентрацією ресурсів. Високий рівень тіньової економіки та організованої злочинності зумовлює наявність значних нефіксованих коштів організованих злочинних угруповань, що використовуються для підкупу осіб, уповноважених виконувати функції держави.

Обрані способи приватизації та її фактичне здійснення призвели до перерозподілу державної власності на користь корпоративно-бюрократичних структур. У результаті відбулося різке зменшення валового національного продукту та відповідне зменшення прибуткової частини бюджету, що зумовило потребу збільшувати видатки на соціальний захист осіб з низькими доходами, кількість яких неухильно зростала. Для вирішення цих проблем було обрано не зовсім виправдані шляхи, а саме: посилення податкового пресу на суб'єктів підприємницької діяльності; значне розширення цільових фондів; збільшення кількості контрольно-фінансових органів; невиправдане збільшення нарахувань на фонд заробітної плати.

Ці та інші обставини зумовили різке розшарування суспільства за рівнем доходів, що призвело до знецінення чесної праці, поляризації населення за соціальним статусом і появи нової соціальної верстви надбагатих людей і, відповідно, зростання їхнього впливу на політичну сферу, включаючи їх безпосереднє проникнення у владні структури. Зазначені обставини не дали можливості створити ефективну систему політичних, економічних і соціальних інститутів, а, навпаки, призвели до ще більшого загострення протиріч, які сприяли значному зростанню злочинності, в тому числі і посадової.

До організаційно-управлінських чинників, що безпосередньо обумовлюють посадові злочини в Україні, належать недоліки механізму функціонування системи державного управління та формування його апарату, а саме:

— система державного управління залишається спрямованою на охоплення державним регулюванням найширших сфер суспільного життя, особливо в економіці, без реальної на те необхідності;

— діяльність державного апарату здійснюється без належної її регламентації, що в багатьох випадках дає можливість використовувати посадовим особам свої повноваження всупереч інтересам служби;

— необґрунтоване закріплення у нормативних актах альтернативності при прийнятті того чи іншого рішення без чітко визначених критеріїв такого вибору;

— управлінська вертикаль формується за принципом особистої відданості працівників;

— відсутня система детального регламентування підбору та розстановки кадрів апарату управління на конкурсних засадах з їх тестуванням на відповідність за професійним рівнем та з урахуванням моральних якостей;

— відсутність механізмів, які б обмежували можливість робити політичну кар'єру лідерам і членам злочинних угруповань і, відповідно, впливати на управлінський апарат держави;

— відсутність механізму постійної ротації та горизонтального переміщення державних службовців;

— відсутність ефективної системи соціального контролю за діяльністю органів державної влади і місцевого самоврядування, їх посадових осіб.

Соціально-психологічні чинники виявляються, зокрема, у тому, що:

— діюча в суспільстві система соціального контролю за діяльністю органів державної влади і місцевого самоврядування, їх посадових осіб не є дійовою і не забезпечує виконання покладених на неї функцій;

— система державного контролю розвивається екстенсивним шляхом;

— фактично поза державним контролем залишається діяльність посадових осіб у таких важливих сферах, як, зокрема, формування і використання бюджету, приватизація, ліцензування, діяльність митних і податкових, правоохоронних і судових органів;

— у системі державних органів, покликаних здійснювати соціальний контроль, має місце тенденція до створення замкнутого середовища, з певною системою взаємопідтримки та самозбереження, з корупційними зв'язками контролюючих і контрольованих органів;

— відсутній належний механізм залучення громадян до здійснення соціального контролю за діяльністю посадових осіб органів влади і місцевого самоврядування;

— засоби масової інформації не достатньо виконують у сфері громадського контролю притаманні їм функції "четвертої влади”, не створено системи гарантій розвитку незалежної преси.

Соціально-психологічна обстановка в суспільстві сприяє росту корупції і характеризується такими явищами, як наявність негативних поглядів у груповій та індивідуальній свідомості щодо можливості лише шляхом корупції добитися певних благ; деморалізація значної частини державних службовців та працівників правоохоронних органів і, що особливо небезпечно, — деморалізація тих, які займають відповідальне або особливо відповідальне становище; зміна стереотипів поведінки багатьох державних службовців, їх готовність без вагань порушити закон, норми моралі та професійної честі за винагороду; девальвація в суспільстві цілої низки моральних цінностей та втрата соціально-вартісних орієнтирів; невіра громадян у здатність органів державної влади і місцевого самоврядування розв'язувати їхні проблеми і зумовлене цим намагання вирішувати їх незаконним шляхом; протиріччя між потребами державних службовців, зумовленими їхнім соціальним статусом, та можливостями їх задоволення офіційним шляхом.

Правові чинники — це, перш за все, недосконалість чинного законодавства, яка знаходить свій вияв у тому, що воно не передбачає цілісної системи заходів протидії корупції, необхідного впливу на її причини та умови; окремі чинні правові норми мимоволі сприяють хабарництву; відсутні спеціальні правові норми, які б передбачали відповідальність юридичних осіб за їх участь у посадових злочинах; залишаються неврегульованими відносини особи з державою у сфері контролю за доходами та видатками, в тому числі відсутній обов'язок особи доводити правомірність отриманих доходів; мають місце значні недоліки в діяльності правоохоронних органів щодо виявлення, розслідування та судового розгляду фактів корупції.

Причини та умови посадових злочинів відбивають як загальний стан суспільства, об'єктивно існуючі в ньому протиріччя, так і суб'єктивні чинники, в тому числі відсутність політичної волі найвищих органів державної влади вести рішучу боротьбу з цим негативним соціальним явищем.