Розділ 9

ПОСАДОВІ ЗЛОЧИНИ

ТА ЇХ ПОПЕРЕДЖЕННЯ

Кримінологічна характеристика

посадових злочинів

Чинне кримінальне законодавство України до посадових злочинів відносить вісім складів злочинів: зловживання владою або посадовим становищем, перевищення влади або посадових повноважень, халатність, одержання хабара, посередництво у хабарництві, давання хабара, провокацію хабара, посадовий підлог (статті 165-172 КК). Але з використанням посадового становища можуть вчинятися і злочини, передбачені іншими главами КК України. Такі, наприклад, як злочини проти правосуддя, господарські злочини, військові злочини тощо. Тому поняття "посадова злочинність” розуміється і у широкому значенні, як уся сукупність злочинів, вчинених посадовими особами, і у вузькому, як сукупність злочинів, передбачених тільки главою VII КК України. У цьому розділі будемо дотримуватися вузького тлумачення цього терміну, оскільки вчинення посадовими особами інших видів злочинів розглядається у відповідних розділах навчального посібника.

Усі посадові злочини можуть бути класифіковані на: посадові злочини корисливої спрямованості (хабарництво, зловживання владою) і некорисливої (перевищення влади, халатність, посадовий підлог), хоча корисливі мотиви можуть мати місце і при вчиненні цих видів злочинів. Серед них найбільшу суспільну небезпеку має хабарництво. Воно призводить до дезорганізації управлінської діяльності, підриву авторитету органів влади і управління. Досить часто хабарництво поєднується із вчиненням різноманітних економічних злочинів. Ці та деякі інші обставини обумовлюють високий ступінь соціальної небезпеки цього злочину і віднесення його до категорії тяжких.

Посадові злочини є одним з основних чинників, що створюють реальну загрозу національній безпеці та демократичному розвиткові України. Вони роблять суттєвий негативний вплив на всі важливі сторони суспільного життя: економіку, політику, управління, соціальну і правову сферу, громадську свідомість, міжнародні відносини. Такі злочини підривають авторитет держави, завдають шкоди утвердженню демократичних основ управління суспільством, побудові і функціонуванню державного апарату, порушують принципи верховенства закону і права, сприяють криміналізації економічних відносин, живлять організовану злочинність, нищать духовні та моральні цінності.

В останні роки, за наведеними даними кримінально-правової статистики, рівень посадових злочинів значно зріс. Так, якщо у 1990 році було зареєстровано 3199 посадових злочинів, то у 1995 — 5760, у 1996 — 8159, у 1997 — 11828. На жаль, кримінальна статистика не відбиває дійсних обсягів цих злочинів через високий рівень їх латентності, труднощі виявлення і низьку ефективність діяльності правоохоронних органів. Тому, виходячи з офіційних статистичних даних, можемо зробити висновок лише про активність діяльності правоохоронної системи у цьому напрямі. Однак і ці дані свідчать про неухильну тенденцію до зростання посадових злочинів, що пов'язано із загальним зростанням злочинності.

За даними судової статистики, за вчинення посадових злочинів (статті 165-172 КК України) у 1996 році було засуджено 1399 осіб, що у загальній структурі засуджених становить 0,6%, у 1997 році — 2273, що склало 1%. У 1992 році за одержання хабара було засуджено лише 72 особи, за посередництво у хабарництві — дві особи, за дачу хабара — 51 особа. У 1993 році ці показники склали відповідно 118, 9, 76 осіб. У 1995 році — відповідно 213, 8, 73 особи. У 1995 році — 234, 11, 62 особи. У 1996 році—306, 9, 123 особи, у першій половині 1997 року — 145, 10, 87 осіб.

За оцінками деяких спеціалістів до кримінальної статистики потрапляє від 2 до 5% хабарництва. На нашу думку, рівень латентної злочинності хабарництва набагато вищий. Майже кожний з опитаних нами громадян давав хабара посадовим особам, а більше 70 % робили це неодноразово.

Кримінальна і судова статистика не дають показників про інші види посадових злочинів, однак і аналіз наведених дає змогу дійти висновку, що у структурі посадових злочинів домінують посадовий підлог, зловживання владою або посадовим становищем, одержання хабара.

Випадків хабарництва, вчиненого за попередньою змовою групою осіб, у 1996 році було виявлено 512, у 1997 — 697, у 1998 — 741; вчинених посадовою особою, яка займає відповідальне становище, в 1996 році — 321, у 1997 — 459, у 1998 — 571. Раніше судимі за хабарництво (ч. 2 ст. 170 КК) склали: у 1996 році — 83, у 1997 — 151, у 1998—278 осіб.

Характерною ознакою контингенту осіб, які вчиняють посадові злочини, є відносно велика питома вага жінок (близько 40%). Їх частка у цих злочинах у чотири-шість разів вища, ніж серед інших видів злочинів. Це пов'язано з переважною кількістю жінок серед працівників сфери господарського управління, торгівлі, побутового обслуговування тощо, де у першу чергу вчиняються посадові злочини (кожна друга-третя особа з них належить до сфери торгівлі і обслуговування).

Посадові злочини вчиняють переважно особи віком більше 30 років (75%). Це також пояснюється загальною демографічною характеристикою осіб, що працюють на відповідних посадах (зокрема, особа призначається на посаду, пов'язану з матеріальною відповідальністю, як правило, тоді, коли має трудовий стаж і життєвий досвід). Відповідно у контингенту, який розглядається, вищим є і освітній рівень порівняно із злочинцями інших категорій (близько третини мають вищу або середню спеціальну освіту).

Особи, які вчиняють злочини, пов'язані з порушенням посадових обов'язків, належать, як правило, до числа робітників, що мають безпосередній доступ до майна (комірники, касири, старші продавці, завідуючі відділами, складами, магазинами), або до співробітників, що здійснюють контроль за діяльністю останніх (бухгалтери, ревізори, інвентаризатори). Посадові особи адміністративного апарату складають невеликий відсоток (10,5%) від загальної кількості тих, хто вчинив посадові злочини.

Типовою для більшості осіб, які вчиняють посадові злочини, є відсутність спеціальної підготовки для здійснення управлінської діяльності, що ускладнює виконання службових обов'язків або сприяє формуванню неправильного ставлення до них.

Як уже зазначалося, значну частку посадових злочинів складають навмисні корисливі злочини (зловживання посадовим становищем, одержання хабара, посадовий підлог) або недоброякісне, халатне виконання обов'язків.

Негативні якості, властиві посадовим особам, які вчиняють корисливі злочини, подібні до особливостей, що характеризують осіб, які вчиняють розкрадання з використанням посадового становища. У свою чергу, особливості характеристики посадових осіб, які злочинно-недобросовісно виконують свої обов'язки, мають певну тотожність із особливостями осіб, які припускають злочинні порушення правил безпеки руху, техніки безпеки тощо. Зокрема, особам, які вчиняють посадові злочини, властиві такі риси, як корисливість, потяг до проявів адміністрування (це характерно для тих, хто припускає перевищення повноважень), зневага до закону і нехтування обов'язками виконувати його, підлабузництво, формальне або легковажно-безвідповідальне ставлення до наслідків своїх дій і рішень, зневага до людей тощо. Нерідко має місце і схильність до пияцтва, розгульного способу життя.

Серед посадових осіб, засуджених за халатність, переважають працівники господарського апарату (майже 80%); серед останніх перше місце посідають (не набагато більше половини) працівники торгівлі і, у першу чергу, посадові особи, які несуть матеріальну відповідальність за доручене їм майно, нестача якого виявляється при інвентаризації і ревізіях. На другому місці — особи, зайняті у виробництві (23%).

Аналогічна картина спостерігається і з таким видом посадових злочинів, як зловживання посадовим становищем. Тут домінують зловживання працівників господарського апарату, при цьому у таких його галузях, як торгівля (половина усіх випадків), і на виробництві (одна п'ята частина).

Серед одержувачів хабара на першому місці працівники адміністративного апарату (близько однієї третини хабароотримувачів) і на другому місці — працівники торгівлі (дещо більше однієї чверті).

Переважна більшість (до 95%) посадових осіб, які притягуються до кримінальної відповідальності, — представники середньої і найнижчої управлінської ланки. Серед них перше місце займають низові працівники, які безпосередньо несуть матеріальну відповідальність за майно, що їм доручене, — продавці, касири, комірники, завідуючі відділами баз, магазинів. Рахівники, які відповідають за постановку обліку майна (бухгалтери), а також за здійснення безпосереднього контролю за його зберіганням (інвентаризатори, ревізори), складають одну десяту засуджених. Працівники адміністративного апарату рідко виступають у ролі суб'єктів посадових злочинів.

За морально-психологічною спрямованістю особистості суб'єктів зловживання владою і халатності можна розподілити на кілька умовних типів.

1. Працівник господарського апарату, який розглядає своє посадове становище, головним чином, з корисливих позицій або інших особистих вигод; впевнений у владі грошей; одержує особисті матеріальні вигоди за рахунок державних або громадських організацій або окремих громадян; знає справу, вмілий організатор, але ігнорує інтереси служби, цікавиться ними лише для того, щоб залишатися на посаді, яку він обіймає. Звичайно приховує злочини, які вчиняють підлеглі, чим зміцнює своє становище серед них.

2. Посадова особа господарського і адміністративного апарату, у якої домінуючим мотивом злочинних зловживань є кар'єризм. Така особа стає на злочинний шлях, переслідуючи, у першу чергу, особисті інтереси, які виявляються у бажанні репрезентувати себе як працівника, який заслуговує подальшого просування по службі.

3. Посадова особа, як правило, низової або середньої ланки господарського апарату, яка не має достатньої кваліфікації. Мотиви посадових злочинів — забезпечення нібито інтересів підприємства, вузьковідомчий підхід до вирішення посадових обов'язків. Нерідко керується порочною формулою протиставлення доцільності і законності. Не вміючи організувати роботу, долати труднощі, що виникають, законним шляхом, легко йде на правопорушення.

4. Серед суб'єктів посадових злочинів певне місце посідає особа, яка дала згоду на виконання службових обов'язків, але недостатньо компетентна для успішного їх виконання. Така особа з самого початку виявляє самовпевненість, не підкріплену необхідними знаннями, навичками і здібностями для виконання відповідних організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов'язків. Для суб'єктів посадової халатності характерний мотив безвідповідального, легковажного, недисциплінованого ставлення до служби.

За морально-психологічною спрямованістю хабарників можна теж виділити кілька типів.

1. Звичайний хабарник, який займається своєю злочинною діяльністю тривалий час, оскільки вміло маскує її. Він дуже активний у вишукуванні можливостей одержати хабара. Готовий одержувати його у будь-якому вигляді, але краще за все — грошима. Нерідко дотримується твердого "тарифу” за виконання службових дій, пов'язаних з наданням громадянам конкретних благ матеріального або іншого характеру. Такий тип хабарництва — найбільш суспільно небезпечний.

2. Хабароотримувач порівняно нестійкого типу, який виявляє нездатність утриматися від спокуси одержати "винагороду” за виконання посадових обов'язків. Активних дій, спрямованих на вишукування можливостей одержати хабара, він не робить. Значно частіше подібному суб'єкту злочину властива схильність до алкоголізму; схилення його до одержання хабара здійснюється у компанії "друзів”.

Серед хабародавачів можна виділити два типи, які різко відрізняються один від одного.

1. "Злісний” хабародавач часто користується хабаром та іншими видами "подяки” для досягнення як законних, так і протиправних цілей; додержується поглядів, що "все продається і все купується”. Якщо він є посадовою особою, то використовує і свої обов'язки відповідно до вказаної формули. У випадку, коли зустрічається з відмовою прийняти від нього "подяку”, пояснює це тим, що не "знайшов підходу”.

2. "Випадковий” хабародавач, який зважується на дачу хабара після тривалих вагань, використавши усі можливі, на його погляд, законі засоби. Нерідко ним буває малоосвічена людина, яка недостатньо чітко уявляє собі легальні можливості здійснення своїх прав.